5 важливих фільмів програми «DOCU\СВІТ»

Наталя Серебрякова обрала п’ять важливих фільмів цьогорічної міжнародної програми програми кінофестивалю DOCUDAYS UA. 

«Більше за травму», Ведрана Прибачич

Часто вважають, що війна – це здебільшого чоловічий світ, але в цьому фільмі показано, як багато хорватських жінок, матерів, сестер та дружин постраждало під час війни. Фільм розповідає про групу жінок, які подали заявку на групову терапію, і за допомогою експертів і підтримки одна одної вони спробують подолати травму зґвалтування, почуття провини та прийняти себе. Спочатку жінки скептично ставляться до того, що терапевти зможуть їм хоч якось допомогти, однак з часом помічають зміни, оскільки жінки починають відкриватися та контролювати себе дедалі впевненіше, ходять на світські заходи, встановлюють нові життєві цілі та мають амбіції.

Стрічка починається з Джурджіки, яка розповідає свою історію згвалтування. Для Джурджіки в найтяжчий момент, коли вона зазнала насильства, не було нічого важливішого, ніж те, що її дванадцятирічна донька, яка спала в сусідній кімнаті, не чула, що відбувається. Іншій героїні, Ані, здавалося, що її всі бояться, бо вона сербка, хоча на війні це їй не допомогло, адже вона теж пройшла крізь тортури сербських вояків. 

Керівниця проєкту Марія Слішкович розповідає, що вона провела подібну терапію з трьома групами жінок (а одна група була чоловіча), але так і не отримала підтримку державних установ для інституціоналізації своєї ініціативи. Головним завданням експертів було повернення довіри, тому що після війни і всього, що сталося з жінками, вони вже нікому не довіряли. Повертаючись до тих страшних моментів, багато хто з жінок зазначає, що вони були просто шоковані, і що в потребі та бажанні вижити не було місця страху, це почуття прийшло з часом. Фільм знімався три роки – два роки програми та ще один рік зйомок приватного життя. 

«Чарівна гора», Маріам Чачіа, Нік Фойгт

Цей фільм дуже нагадує кінематограф Цай Мін Ляна – все обертається навколо концепції втрачених і забутих місць, спогадів, які вони зберігають, і того, що вони можуть розповісти про наше сьогодення. У своїй спільній роботі режисери «Чарівної гори» Маріам Чачіа та Нік Фойгт відвідують Абастумані, будівлю, розташовану далеко серед грузинських гір, яка стала майже постійним домом для Чачіа, коли вона була молодшою і хворіла на туберкульоз.

Документальний фільм зосереджений на двох аспектах. Перший – це спогади Чачіа, викладені у закадровому коментарі. Вона розповідає про те, як захворіла і потрапила в санаторій, який, якби вона врешті не одужала, став би її домом назавжди. У другому аспекті розглядається розпорядок дня санаторію, персонал, який готує пацієнтам ліки, робота адміністрації, а також щоденні сварки між медсестрами та пацієнтами. Крім того, ми спостерігаємо, як люди, які там працюють і живуть, проводять час, граючи в карти, розповідають анекдоти та згадують старі часи. Як можна здогадатися з назви, «Чарівна гора» черпає багато натхнення з однойменного роману Томаса Манна. 

«Чарівна гора» — документальний фільм про історії, спогади та навіть цілі біографії. Маріам Чачіа та Нік Фойгт спромоглися викликати у своїх глядачів складне й часто суперечливе відчуття, коли місце, яке було особливим у твоєму житті, раптово зникає.

«Тіло», Петра Селішкар

«Деякі люди колекціонують значки, я колекціоную рідкісні хвороби», – каже героїня цього фільму Уршка Рістич. Юна піаністка та мати двох дітей драматично втратила здоров’я двічі в житті, несподівано і майже остаточно. Вперше це сталося, коли вона була самотньою матір’ю маленької доньки. Дівчинка знайшла маму, коли та втратила свідомість через сильне отруєння. Стан був спричинений недіагностованим герпесом, який почав розчиняти її мієлінові клітини. Через кілька тижнів Уршка прокинулася з коми й нічого не пам’ятала. Вона не знала, хто вона, не могла поворухнутися. Поступово Уршка повністю видужала і навіть звільнилася від стероїдних препаратів, які завдавали їй додаткового болю та змінювали форму її тіла. Вона закохалася і знову завагітніла. А потім, коли її другій донечці було вісім місяців, вона знову знепритомніла. Після того, як її кілька днів неправильно лікували від епілепсії, після різноманітних неврологічних обстежень, їй встановили діагноз – васкуліт центральної нервової системи, аутоімунне захворювання мозку, яке, як вона коментує, «згадується лише в голлівудських серіалах». 

У фільмі розповідь ведеться від першої особи. Уршка Рістич надзвичайно відкрита та щира. З режисеркою Петрою Селішкар вони дружать ще зі школи, і ми бачимо Уршку на фотографіях і відео з 1995 року. Ми бачимо її під час вагітності, слідкуємо за нею під час відвідин лікаря та фізіотерапії, під час сімейних канікул. Деякі записи є домашніми відео Уршки та її друзів. Деякі зроблені режисеркою. Більшість, включно з основним інтерв’ю між режисеркою і головною героїнею, знято оператором Брендом Ферро, який чудово вловив відчуття особливих моментів. 

«Світ очима мого тата», Марта Коварова

Фізик і пристрасний майстер на всі руки Їржі Свобода живе ідеєю врятувати планету. Але його ніхто не слухає. Його дочка Марта, музикантка і мати двох дітей, обурюється. Вона бере фотоапарат і вирушає «в дику природу» з татом. Вона хоче перевірити, чи може світ працювати так, як його уявляє батько. Гумор у фільм привносять різні персонажі та їхні спільні стратегії щодо того, як представити ідею; вони зустрічаються з екологами, активістами, експертами та політиками, щоби потрапити на всесвітній кліматичний саміт. Ці спроби проникнути в громадські структури викривають природу влади.

Усі ці експерти погоджуються, що створення світу за ідеями Їржі було б ідеальним рішенням. Проте після чотирьох років блукань зі своєю ідеєю глобального податку на викиди вуглецю та дивідендів для населення він досі залишається наодинці проти всіх. Сильна особиста історія, гумор і харизма Їржі, оригінальні пісні Марти і надихаюча ідея врятувати планету створюють фільм, який варто побачити. 

«Нескінченний острів», Екієм Барб’є, Ґієм Кос, Кантен Лельґуаш

Цей фільм – захопливе занурення у віртуальний світ онлайн-гри «DayZ», де анархія і виживання співіснують у всесвіті, позбавленому законів і географічних кордонів. Троє французьких режисерів провели 963 години в цій грі, знімаючи кадри для свого майбутнього фільму.

З перших сцен фільм занурює нас у фольклорний світ, де часто переплітаються жорстокість і сатира. Стрічка містить класичну ідею про те, що віртуальний світ пропонує багатьом людям засіб стати тим, ким вони не можуть бути в реальному житті, уможливлюючи взаємодію та стосунки за межами фізичних кордонів.

Одна з сильних сторін фільму – оповідь, яка відображає подорож до людської зрілості, оскільки в кінці гравці, яких ми зустрічаємо, більше не вбивають один одного, а шукають людського зв’язку. Фільм показує нам, як гравці шукають доброзичливий простір, де вони можуть возз’єднатися, поспілкуватися з друзями з усього світу або вирушити у віртуальний похід, щоб розширити межі гри. В останні секунди фільму його творці виходять за межі віртуальної гри, додаючи кадри, зняті вдома гравцями по всьому світу під час пандемії COVID-19.  Стрічка є прекрасною даниною пам’яті людським зв’язкам, генезису та безперервності дружби.