(Не)марсіанські хроніки

Метафори – річ красива, але підступна. Часом не підозрюєш, якими конотаціями може прирости звична, здавалося б, фраза. От і ініціатори програми розвитку промислового туризму у Кривому Розі вряд чи могли здогадатися, які конотації в моєму сприйнятті викличе образне порівняння промислових краєвидів міста із марсіанськими ландшафтами.

Отже, ми на краю залізорудного кар’єру Південного гірничо-збагачувального комбінату, куди пролягає однин з численних екскурсійних маршрутів, розроблених Інститутом розвитку міста Кривого Рогу. Кар’єр або рудник, як їх тут називають, справді своїми обрисами нагадує кратер десь на Місяці чи на Марсі. Враження посилюється не лише завдяки природному червонястому відтінку породи (Залізистий кварцит гематитового складу зі вмістом заліза близько 40 %), але й магнетичними лініями терас, що заглиблюються в надра землі до чотирьохсот метрів. На нижніх горизонтах ворушаться механічні суглоби кар’єрних екскаваторів і монотонно крутяться колеса багатотонних «Белазів», що з висоти оглядового майданчику виглядають мініатюрними. Людські постаті взагалі губляться в колосальних масштабах (у найширшому місці відстань між краями становить 3 кілометри). І попри те, що не маю підстав сумніватися в словах гіда, що на цьому  комбінаті працює понад тисячу осіб, –  перед очима образ залізних машин, що методично вгризаються у залізну руду для відтворення собі подібних металевих монстрів.

Краєвиди Криворізьких кар’єрів.

Шлях з рудника пролягає повз знамениту Криворіжсталь, чи то пак, «ПАТ Арселор Мiттал Кривий Рiг». Щоправда, у довколишньому ландшафті міста – фізично й символічно –  домінує таки історична назва комбінату. Ось вона у гігантичних літерах, увінчаних орденами Леніна і Червоного прапора. Намагаючись на ходу з чимось спів ставити розмір цих «нагрудних знаків», ловлю себе на думці, що їх можна порівняти з Кінг-Конгом чи Годзилою. Будівництво комунізму – дійство не для тонкошкірих. Такі процеси, як незалежність (яка в цих краях до недавнього часу залишалася доволі формальним явищем),  перехід до ринкових відносин і приватизація не значною мірою позначилися на житті міста і його ключового підприємства, яке забезпечує роботою і пристойною зарплатнею близько 35 тис. співробітників (перед продажем підприємства Лакшмі Міталлу його штат налічував понад 58 тис. робочих місць).

Триває зміна, і навколо двічі орденоносного комбінату майже безлюдно. З раціональної точки зору цілком нормальна ситуація, адже зрозуміло, що усі працюють і це без сумніву важка і потрібна робота. Але на контрасті з іншими великими містами картина трохи нагнітає саспенс. А в порівнянні з досвідом перебування у ревіталізованих індустріальних зонах ця авансцена сприймається як продовження метафори про «марсіанський ландшафт». У певному розумінні, скажімо Zeche Zollverein поблизу  Ессена у Рурській області (Німеччина, земля Півничний Рейн Вестфалія) і Криворіжсталь (як і будь яке інше «важке» підприємство Кривбасу) – це справді різні планети.

Після 17:00 людська лава вихлюпнеться на вулиці, правда, ненадовго. Громадським, приватним корпоративним транспортом досить швидко ця людська маса буде доправлена  до ливарних форм спальних районів, де вона застигне перед телевізорами.  Певна частина чоловічого колективу після working heavily плавно перейде до drinking heavily. Звісно, ситуація поволі змінюється і в Кривому Розі, що називається, «серед білого дня» все частіше можна побачити молодь із ноутбуком «Аpple» у кав’ярні, а ввечері дедалі частіше трапляються класні рок-тусовки, але вони ще не роблять погоди.

В індустріальній економіці працювати – означає бути функцією величезного виробничого ланцюжка, в якому кінцевим споживачем є інше підприємство, пов’язане із машинобудуванням або будівельною індустрією. Аби відчути тут себе прибульцем, достатньо поцікавитися такими «химерними» речами, як смисл, ціннісна пропозиція тощо. Для сировинного підприємства це порожній звук. Суб’єктність особистості робітника тут теж буде цілковито зайвою річчю. І питання зовсім не в тому, щоби переглядати принципи діяльності подібних утворень (в такому разі вони просто зупиняться), а в тому, які є шанси у співробітників подібних комбінатів проявити свою суб’єктність у місцевості, де вони живуть і працюють, або принаймні у діапазоні поїздки вихідного дня.

Німецький Zollverein тут було згадано, бо з багатьох ревіталізованих промзон лише цей об’єкт можна порівняти з просторовими параметрами Кривого Рогу, де промзони займають близько половини площі міста (а це 410 км кв). Тут працюють такі монстри чорної металургії, як «Євраз», «Метінвест» і, звісно, «Арселор Мітал Кривий Ріг». Zollverein (Зольферайн) був одним із найпотужніших коксохімічних підприємств старої Європи до 1980-хроків. Нині – однин із найбільших креативних кластерів континенту та об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, із загальною площею 100 гектарів (більше інформації – за посиланням). Я побував тут у жовтні 2014 року завдяки програмі Гьоте інституту у Києві. Попри холодний осінній дощ, довкола людно і різноманітно. Десятки екскурсійних груп завзято пробираються через сад скульптур,  долають кілометри посипаних гравієм стежок між суворих у своїй холодній симетрії промислових споруд у стилі об’єктивізму, оглядають експозиції, відвідують дизайн-студії і творчі майстерні, розміщені у колишніх виробничих приміщеннях, жваво обговорюють побачене і почуте у затишних кав’ярнях і ресторанах.

Зимові свята в промзоні Zollverein.

Протягом року комплекс відвідує близько мільйона осіб із усього світу, але основною аудиторією залишається населення Рурської області. Найгарячіше і найяскравіше тут влітку, коли відбуваються різноманітні фестивалі. Як-от, приміром, інтеркультурний кулінарний фестиваль у ZOLLVEREIN® Park. У 2010 р. Ессен разом із 50-ма містами рурської області став культурною столицею Європи і ця подія відчутно вплинула на Зольферайн і Ессен в цілому. Неподалік залізничного вокзалу зведено новий діловий центр і окрім туристів у висококласних готелях міста часто можна зустріти бізнес-партнерів чи клієнтів компаній, головні офіси яких перенесено до Ессена.

До речі, Зольфарейн позиціонується не лише як місце творчого дозвілля – тут розташовано понад 170 малих підприємств і організацій, в яких працює понад тисячу осіб. Близько 80 % з яких безпосередньо належать до сфери творчих індустрії. Тут є практично усі сегменти: від видавництв і ханд-мейду до продакшн студій і web-дизайну. Зайнятості у сфері творчих індустрій у Німеччині приділяють увагу як муніципалітети, так і федеральний уряд. За підтримки останнього незалежними аналітичними центрами періодично здійснюється дослідження креативної сфери. Так, відповідно даних недавнього дослідження, виконаного Кьольнським центром творчих індустрій станом на 2011 р. у сфері творчого виробництва було зафіксовано  244 000 організації із 740 000 працівників. Загальний грошовий обіг у сфері становив 144 млрд. євро (валова додана вартість 61,5 млрд. євро). Для порівняння, сукупний прибуток, отриманий усіма металургійними підприємствами в Україні за цей же період, становив 12,5 млрд. євро.

Хедлайнерами економічного розвитку в Німеччині залишаються автомобільна промисловість, фінансовий сектор та випуск побутової техніки. Культурні і творчі індустрії на почесному четвертому місті. Слідом ідуть енергетика і хімічна промисловість. Проте основний ефект креативної економіки експерти вбачають у системних речах. Передусім – у впливі на людський потенціал. «Культурні та творчі індустрії мають значення не тільки для генерації доданої вартості в Німеччині – це сектор надає моделі для майбутніх форм роботи і життя» – це один із висновків згаданого звіту, замовником якого виступило Федеральне міністерство економіки і технологій .

Праця в креативній економіці – це передусім “cool”, вона невіддільна від життєвих інтересів, захоплень, таланту, цінностей виробника продукту. Навіть якщо це такий продукт, як одяг чи меблі, важливим стає не лише їхній безпосередній функціонал, а  змісти й повідомлення, які вони нестимуть. Скажімо, Rurh Museum (це далекий прообраз наших краєзнавчих музеїв), що входить до складу  Зольферайн, своїм просторово-функціональним зонуванням несе ідею «культурного збагачення». Тут проведено аналогію зі збагаченням руди на підприємстві, що колись розташовувалося у цих приміщеннях. Відвідувачі спершу мають піднятися на ескалаторі на відмітку 24 метрів у цех, де відбувалося сортування породи, а тепер розміщено інформаційний центр комплексу. Потім маршрут веде в експозиційні зали, розташовані на нижніх рівнях будівлі, щоби здійснити подорож через «надра» природничої і цивілізаційної історії і вийти нагору з новим розумінням і відчуттям причетності до суспільства, яке відповідально і проактивно ставиться до цієї спадщини. До речі, до історії комплексу Зольферайн архітектори на чолі із Ремом Колласом поставилися дуже дбайливо: візуально підкреслено не лише промислову естетику, але й  музеєфіковано обладнання  і цілі технологічні вузли. Здається, що комбінат щойно зупинився «на перекур» і цим скористалася різноманітна публіка, що задовольняє тепер тут свою цікавість. Враження посилюють колоритні гіди у шахтарських касках. Понад тридцять із них справді свого часу працювали тут на виробничих ділянках.

Чи можливе креативне життя на промисловому «Марсі» українського Півдня і Сходу? Коли брати до уваги, що в Інституті розвитку міста Кривого Рогу при розробці програми промислового туризму відштовхуються саме від тези про те, що необхідно планувати альтернативне майбутнє міста з огляду на виснаження запасів залізної руди вже в осяжному майбутньому,  то висадка креативної експедиції тут можлива. Бодай для розвитку культурних ресурсів і пошуку «братів по розуму». Питання лише у тому, чи виявляться такими «братами» представники місцевої влади.

На практиці пришвидшити обертання «червоної планети» може і кілька зовнішніх чинників: зменшення споживання сталі в Європі, перерозподіл частки ринку на користь Китаю, зростання цін на газ (чи загалом – зростання ціни «газового питання») і необхідність кардинального технічного переоснащення підприємства. Скажімо, в Україні рівень енергетичних витрат на виробництво кінцевої продукції на підприємствах чорної металургії майже у 2 рази перевищує світовий показник. Не виключено, що самі власники на хвилі енергоефективної революції прийдуть до розуміння необхідності віддати окремі об’єкти для створення креативних центрів, або як мінімум – інформаційно-туристичних центрів з розширеними функціями і вільним доступом. Ті поодинокі оглядові майданчики і навіть корпоративні музеї, разом з підприємствами, на яких вони створені, залишаються режимними об’єктами. Зрештою, не можна скидати з рахунків і такий чинник, як зміна політичної кон’юнктури з послабленням впливу ФПГ, що контролюють важку промисловість, а також – зростання активності і запиту самих містян, зокрема тих, які вже побували на інших «планетах» і знайшли там не лише «братів по розуму», але й практичні кейси і партнерські контакти. Отже, припущення, що  розвиток креативних кластерів й індустріального туризму міг би в перспективі дати життя й міжнародному аеропорту «Кривий Ріг», виглядає не таким вже й великим перебільшенням.

Є у цих «хроніках» один «мертвий» аргумент, який на певний час зупиняє навіть фантазії про зустріч цивілізацій. Війна. Однак тут варто зауважити, що цинічним політикам, які випускають «джина війни» з його резервуару, набагато легше вдається рекрутувати до лав бойовиків чи диверсантів серед населення у тих регіонах, де панує безпросвітність, де є низькою ціна людського життя. Де сама людина зведена до функції.

Власне, ставлення до людських потреб і визначає дистанцію між «планетами» постіндустріального суспільства відкритого доступу, з креативною економікою, сталою динамікою розвитку та високим стандартами життя; та посттоталітарного суспільства, до ніг якого прив’язані гирі сировинної економіки, і де доступ до ресурсів в руках обмеженого кола людей з необмеженими апетитами. Саме у цьому сенсі створення креативних «форпостів» може мати стратегічне значення. Важливо лише не повторити помилок Донецької «Ізоляції» і вже на етапі задумів почати діалог з локальними ініціативами та їхнє залучення до проекту.

Автор висловлює вдячність Гете Інституту у Києві, який уможливив подорож до Рурської області та Інституту розвитку міста Кривого Рогу за ознайомлення промисловим і креативним потенціалом міста.