Ревіталізація – це не лише про економіку

Різні країни Європи вже давно практикують ревіталізацію індустріальних районів, але не в плані відродження виробництва, а здебільшого шляхом їхньої реорганізації на культурні або туристичні об’єкти. Проекти здійснюються під найпоширенішим слоганом SECOND CHANCE – From Industrial Use to Creative Impulse і фінансуються як спеціальними підрозділами ЄС, так і муніципальними структурами. Один із наймасштабніших проектів, що нині реалізуються – REVITALISATION THROUGH ARTS AND CULTURE, включає 5 індустріальних комплексів у Кракові, Лейпцигу, Любляні, Нюренберзі та Відні.

З початку 90-х тисячі фабрик та заводів у Європі було закрито,  половина робочих місць у виробничій сфері просто щезла. Тай й загалом за останні 50 років європейська економіка суттєво змінила фокус – із індустріально-орієнтованої на сферу обслуговування та розваг.

Що робити з невеличким містом, розбудованим навколо великого підприємства, після того, як в цьому підприємстві більше немає потреби? Забути про нього, відвернутися від людей, які втратили роботу й більше  не в змозі дати собі раду? Найкращий вихід для таких людей – поїхати геть у пошуках кращої долі. Звучить жорстоко, але це саме те, що поволі відбувалося з людьми в багатьох містах України. Люди, забезпечені роботою й усілякими  базовими атрибутами нормального життя, і які не залежать від заводу чи шахти району, можуть легко вдаватися до теоретизувань і мало розуміють тих, хто доживає свій вік у вмерлому індустріальному місті. Хто ж має піклуватися про підтримку життєздатності цих міст у постіндустріальний період? Європейський приклад розвитку таких міст демонструє, що це можливо, треба лише зрозуміти, що «саме по собі», без цілеспрямованої реорганізації місто може лише занепасти.

Ближче до міленіуму в Європі набув популярності термін «креативна економіка», і минуло немалу часу, поки суспільства різних країн прийняли факт – сфери, які до того були розважальними та «неважливими» у порівнянні з важкою промисловістю, почали відігравати значну роль у сучасній економічній структурі. «Артистичний» і «розважальний» перестали бути синонімами, бо «арт» став на рівень із промисловістю. Тож як виглядає продовжений перелік виробництва, що є тим самим постіндастріалом?

– Реклама, архітектура, ремесла та дизайнерські меблі, модний одяг, аудіовізуальна продукція, графічний дизайн, виконавче мистецтво, телебачення, радіо та інтернет-бродкастінг, образотворче мистецтво та антикваріат, писання та видання.

У деяких країнах список розширюється у відповідності до національних особливостей та можливостей до розвитку – як, наприклад, гастрономія у Франції, спорт у Данії, ігрова та програмна промисловість у Німеччині. Арт-промисловість розвивається завдяки новому світосприйняттю та лайфстайлу пересічного європейця.

Стиль життя мешканців великих міст називають «урбаністичним Ренесансом» – дедалі частіше молодь обирає житло ближче до роботи, щоб не витрачати час на дорогу з дому і назад, дедалі менше молодь тяжіє до створення сім’ї та народження дітей. Разом із тим, ті, хто живуть у більш віддалених районах, не хочуть почуватися відокремленими, і місто розбивається на осередки, цілком співмірні за рівнем активності та розвитку з центром.

Може видатися, що ревіталізація відбувається тільки там, де для цього є ресурси – фінансування від програми ЄС, державні субсидії, муніципальні проекти. Але іноді для реорганізації життя цілого регіону не треба якихось значних витрат або довгострокових та масштабних проектів. Так, наприклад, у зв’язку з технічним прогресом більшість людей із рибацьких селищ Норвегії залишилися без роботи, але вони намагаються самі собі дати раду в кризові часи.

Лофотен, норвезький архіпелаг, існував тільки як постачальник тріски до більшості країн світу. З роками там, де ще донедавна працювали тисячі людей, потреба залишилась хіба що у сотні рибалок. Тож поступово мешканці перетворили свій звичний стиль рибацького життя на туристичну цікавинку. Сьогодні міста архіпелагу пропонують туристам поспати у рибацькій хатині, подивитися на китів та поплавати на каяках.  А дивовижна природа краю допомогла вивести туризм на друге місце за статтею прибутків Лофотену.

За перебудовою та використанням старих споруд, безперечно, лідирують Барселона та Стокгольм. Іспанці використовують усі збережені архітектурні будівлі – чи то масонські зали, чи арени для кориди. Що цікаво, фасади зберігаються майже повністю, а всередині може бути торгівельний центр, фітнес-клуб або музей мистецтв. Кожне місто Швеції повне старих будівель, які отримали новий функціонал завдяки креативності підходу та часто – завдяки зовсім невеликим інвестиціям.

Відновлення міст має не лише економічний зміст, тут задіяні набагато глибші смисли. Наприкінці січня 2014-го ЮНЕСКО у співпраці з ЄС запустили проект активації Novo Brdo Castle. Замок на сході Косово було збудовано у 4-му сторіччі до нашої ери, коли Ново Брдо було одним із найважливіших міст на Балканах у торгівельно-економічному плані. Останні десятиріччя замок перебував у занепаді, тож включення його до проекту стало неабияким фінансовим кроком для ЄС. Але на думку кураторів проекту з регіонального бюро науки та культури ЮНЕСКО в Європі, охорона культурної спадщини має полегшити порозуміння поміж різними конфліктуючими угрупуваннями та допомогти подолати болісний спадок минулого.

Відновлення замку відбувається не з метою заробляння грошей на туристах, не для того, щоб мати красивий запис у річному звіті муніципалітету. А для того, щоби зменшити тиск і температуру суперечок, у тому числі, збройних конфліктів. Витратити гроші задля того, щоб мешканці країни відчули єдність, чи втрачати людей та руйнувати життя? Хіба це лише про економіку?

Як у Star Wars – «Твій фокус формує твою реальність». Міксування понять, кропіткий процес зміни стійких упереджень – ось що стоїть за креативною економікою. На жаль, забагато руйнівних процесів, що відбуваються зараз в Україні, якраз і походять із того самого «старого порядку речей», якого насправді більше не існує.