Урбанізм і народ. “Трансформери” в Кременчуці

На фестиваль урбаністичної культури «Трансформери» до Кременчука з’їхалися гості та учасники з Києва, Львова, Познані і Брюсселя. Але для багатьох мешканців Кременчука подія лишилася не зовсім зрозумілою. «Люди зараз більше спостерігають, ніж розуміють, що відбувається», – ділилася враженнями впродовж фестивалю співорганізаторка події Ірина Каць.

«Що ж, власне, тут відбувається?» – запитувала я, дивлячись, як група бельгійців разом із художником Єжи Коноп’є розмішують цемент на місці колишнього фонтану перед руїною кінотеатру «Дніпро». «Ми не знаємо, це процес» – відповідали організатори. «Ми робимо скульптуру», – казали бельгійці. «Не нужно нам здесь вашей Европы», – звертався до них похилого віку кременчужанин.

Відбувався триденний фестиваль «Трансформери» – частина ширшого однойменного проекту, що розпочався в лютому цього року. Над ним працювали кременчуцька організація «Культурний діалог» у тандемі з брюссельським антисквотинговим рухом Communa ASBL. Метою проекту було переосмислити та відродити кілька занедбаних пострадянських просторів у Кременчуці за допомогою культурних інтервенцій – приміщення крамниці-галереї «Художній салон» та зруйнований кінотеатр «Дніпро» в міському парку.

Кременчук. Центр міста. Фото: “Трансформери”.

Офіційна і неформальна культури

«Те, що ми робимо, не зовсім зрозуміло Кременчуку. Місто дуже довго жило тільки в офіційній культурі. Тому все, що твориться незалежно, викликає питання: хто заплатив і під чиїм це прапором?», – розповідає співорганізаторка «Трансформерів» Ірина Каць. Донедавна вона працювала в міському управлінні культури. За її словами, в Кременчуці офіційна культура була дуже потужною в радянські часи і лишається такою досі. В місті працюють чотири заводські та Міський палаци культури, чотири музичні школи, дві централізовані бібліотечні системи. А півтора року тому Ірина Каць започаткувала в Кременчуці ініціативу «Культурний діалог», де увага зосереджується на неформальній міській культурі:

«Ми проаналізували неофіційні театральні, музичні та інші колективи. Виявилося, що цей пласт дуже цікавий, але ці молоді люди працюють поза Кременчуком. Реконструктори шиють костюми для всієї України, відвідують найвідоміші театральні фестивалі, але не мають представництва в самому Кременчуці. Фаєрщики так само працюють на інші країни».

Аби показати міське розмаїття, ініціатива «Культурний діалог» почала працювати з міськими спільнотами, в тому числі й релігійними. Започаткували фестиваль «Улюблене місто різних людей» із дуже простою ідеєю: протягом дня на одній із центральних міських вулиць чи в парку всі охочі міські спільноти можуть показати себе. Хтось проводив майстер-клас із зав’язування хіджабу, хтось – із вуличного танцю, хтось вчив основам керамічної справи.

Фестиваль «Улюблене місто різних людей», що проводився вже двічі, підготував ґрунт для «Трансформерів». Водночас ідея цієї події значно зрозуміліша мешканцям, аніж сенси фестивалю урбаністичної культури – я говорю саме про суто «урбаністичну» частину фестивалю, минаючи увагою кінопокази, презентацію книжки і зустрічі з художниками. Урбаністика, ревіталізація, публічний простір – це все звучить по-європейськи і навіть модно, але фрази «повернення публічних просторів» і «місця, потенційно придатні для трансформації» промовляли, вочевидь, не до всіх.

Некомерційний простір – із магазину, молодіжний центр – із руїни

Навесні у приміщенні «Художнього салону» з’явилися дивні молоді люди. Коли вони заклеювали стіни картоном, вішали гамаки й створювали барну стійку з паперових тубусів, навіть організатори «Трансформерів» не були впевнені в результаті. «Коли люди бачили голі колони і чули, що скоро відкриття, то нічого не розуміли», – розповідає Анастасія Пономарьова, учасниця організації «Urban куратори», яка займалася перетворенням «Салону». – Але мені здається, що кінець-кінцем чимало людей відчули, що зміни можуть бути такими простими, що для них не потрібна божевільна кількість грошей». Ревіталізація непопулярної в місті крамниці-галереї була першим тестовим проектом перетворення пострадянського простору в місті. Успішним, як переконують ті, хто працював над ним.

Зараз «Художній салон» вже не вміщає всіх охочих. «Приміщення постійно зайняте. Відбуваються майстер-класи, зустрічі, люди приходять просто випити кави», – розповідає Ірина Яковчук з «Urban кураторів». Зокрема, у Салоні регулярно збирається ініціатива «Артдом», організована переселенкою з Луганська Оленою Нестеровою. Водночас невідомо, як довго ще цей простір зможе діяти як некомерційний та відкритий. Хоча всі ці зміни відбувалися легально, власники приміщення  мають на нього свої плани.

Кінотеатр “Дніпро” – об’єкт ревіталізації.

Тому організатори «Трансформерів» узялися шукати другу локацію. Це виявилося непросто. Закинуті часом історичні об’єкти, що цікавили організаторів «Трансформерів», належали особам, які не мали наміру співпрацювати з незрозумілою їм культурною організацією. Зрештою, зупинилися на приміщенні зруйнованого кінотеатру «Дніпро». Як розповідає Ірина Каць, будівля кінотеатру не належить ні місту, ні парку. В нинішньому стані приміщення нікого не цікавить.

«У міської влади є проект молодіжного театру на місці «Дніпра», але він заморожений. Також мені відомо про ідею будувати тут музей авіації. Чому пріоритети так різко змінилися від театру до музею – невідомо, адже немає практики публічних обговорень. Ніхто не питає людей, що б вони хотіли бачити у парку».

Спроба перетворення руїни кінотеатру на центр активностей для молоді відбувалася саме під час фестивалю. Почали з того, що винесли майже сотню мішків сміття, вставили вікна і двері, зробили всередині меблі – все з вторинних матеріалів, тобто знайдених на смітнику. Цим займалася бельгійська організація Toestand, що в перекладі означає «людські умови», разом із кременчуцькими волонтерами. «Нам важливо наголошувати на бюджетності всіх проектів, змінювати переконання, ніби для того, аби щось зробити, потрібні великі гроші, щось вирішувати у владі», – говорить співорганізаторка «Трансформерів» із організації Communa ASBL Вікторія Миронюк.

[BMo_scrollGallery id=20 sG_thumbPosition=bottom sG_images=1 duration=slow gallery_width=600 gallery_height=400 thumbs_width=100 thumbs_height=100 sG_caption=1 sG_start=1 sG_loop=1 sG_loopThumbs=1 sG_clickable=1 sG_opacity=40 sG_area=200 sG_scrollSpeed=2 sG_autoScroll=0 sG_aS_stopOnOver=1 sG_diashowDelay=0 sG_followImages=1 sG_responsive=1 ]

Постфестивальні дилеми

На думку організаторів, головної мети на цьому етапі вони досягли.«Художній салон» і колишній кінотеатр стали об’єктами, навколо яких об’єднуються активісти й митці. В той час, коли бельгійці порядкували кінотеатром, позаду нього активісти кременчуцької організації велосипедистів будували велотрек, а місцеві художники обговорювали, як можна влаштовувати в приміщенні кінотеатру мистецькі проекти.

Разом із тим «Трансформери» загалом і ревіталізація кінотеатру зокрема для більшості кременчужан пройшли непоміченими, а що гірше – незрозумілими. Організатори повсякчас наголошували, що не женуться за кількістю людей на заходах, але було зрозуміло: хотілося більшої участі кременчужан, бо інакше який в усьому цьому сенс? «Трансформери» – в тренді сучасної урбаністики, але за цей рівень, можливо, доведеться заплатити високу ціну. Вже під час фестивалю організатори стикалися з ворожим ставленням мешканців міста. Ірина Каць підсумовує:

«Кременчуцькому активу проекту важливо максимально продумати, як працювати далі з громадською думкою. Дуже важливо, щоб наша ініціатива не стала негативним досвідом. І це залежить від того, чи творчі спільноти побачать тут перспективу, чи будуть готові наповнювати і відстоювати це місце».

Разом із тим ворожість із боку окремих міських спільнот може згуртувати інші. Ініціативи, що утворилися й об’єдналися навколо заходів у «Художньому салоні» й перетворення кінотеатру, зможуть протистояти нерозумінню й переконати, що те, що вони пропонують, є гарною альтернативою занедбаним руїнам.