Знайди собі місце: творчі простори Львова

Сьогодні, коли згадують про Львів, найчастіше говорять про його середовище IT та неймовірну кількість закладів харчування й відпочинку. Справді, львівський міський простір переповнений IT-компаніями та генделями на будь-який смак, і вони  роблять значний внесок в економіку міста. Це не дивно, зважаючи на стратегію конкурентоспроможності Львова, яку розробили в Інституті міста. Основні кластерні робочі групи стратегії – туризм та IT бізнес-послуги. Остання група розвивається стрімко й розрахована не тільки на львів’ян, а й на громадян інших країн. Кластер ІТ та бізнес послуг на сьогодні вже втілив 8 масштабних проектів (LvivIT Roadshow, ІТ Арена Lviv, Програма лояльності «IT-BPO Клуб» та ін.), серед яких лише один – ІТ House некомерційний і не має на меті отримання прибутку. Ресторанний бізнес також процвітає і кожен турист знає формулу «на каву до Львова». Переважна більшість розваг, запропонованих містянам та гостям, розміщені на невеличкому клаптику площі Ринок, де кожні другі двері приведуть вас у царство кави, андрут, наливок, пляцків, «волинських шпацерів» та різноманітних сосів.

Що залишається містянам, для яких «коньячно-ярмарковий» відпочинок не приносить задоволення, де їм проводити своє дозвілля та розвиватися? Як облаштовується міський простір Львова для людей, що мають бажання провести свій час не лише приємно, але й з користю? Чи сприяє міська влада таким львів’янам і хто найчастіше є організатором та культурним менеджером цих проектів? І чи є життя поза площею Ринок? Спробуємо відповісти на ці запитання, зробивши огляд  колишніх, теперішніх та майбутніх львівських просторів.

Зацікавленість українських культурних діячів у роботі з енвайронментом? виникла ще в 1980-х, коли єдиний «партійний» напрямок – соцреалізм, перестав нависати над кожним, хто мав стосунок до мистецтва. Тоді ж почали з’являтися простори, в роботі над якими дуже важливими були власне трансформації обраного місця. Безпосередньо на території України енвайронмент почався 1988 року зі Львова та виставки «Театр речей, або екологія предметів», де куратором був Юрій Соколов. Після цієї виставки влада позбавила «Центр Європи» (з яким на той час працював Соколов) можливості влаштовувати експозиції в приміщеннях готелю «Дністер» і він перейшов до менших локацій.

? енвайронмент – мистецькі практики, спрямовані на взаємодію художнього об’єкта й середовища. 

 

DECIMA

пл. Ринок, 10

1993-1994 рр.

Той самий Юрій Соколов і став арт-директором однієї з перших львівських самоорганізованих галерей «Децима», яка проіснувала в центрі міста, у Музеї етнографії на пл. Ринок, 10 всього рік (1993—1994 рр.).  У бароковому будинку, де колись був палац Любомирських, у невеличкому фойє (5?7 м²) музею проводилися експозиції сучасного мистецтва. «Децима» була громадською некомерційною організацією, яка була більше схожою на центр сучасного мистецтва, ніж на галерею. Вона не була пов’язана з певним напрямком мистецтва, не обмежувалася певною групою художників і була відкритим простором для творчості: «Децима не претендує на своє особисте місце. Вона повинна стати місцем проведення проблемних експозицій, які здатні вступати в творчий діалог із художньою ситуацією», як говорили про неї засновники.

Виставки цієї галереї мали концептуальне сегрегативне спрямування, подекуди доволі скандальне. Перша експозиція представляла творчість 13 художниць з України та Швейцарії. Ще одним проектом, із виразним концептуальним характером, були «Мітоформи» Стаса Горського, в якому автор використав уламки чавунних форм із  монументу Шевченка. Ця виставка, до речі, стала останньою для галереї. Соколов підтримував неформальне концептуальне мистецтво, де немає дидактичних пояснень, а автори та відвідувачі розглядають твори і п’ють пиво.  Для традиціоналістського Львова 1994 року така поведінка в музеї викликала обурення, і це було ще одним приводом для того, щоби митці звільнили приміщення. Арт-директор галереї вбачав причину закриття ще й в тому, що музей зовсім не був зацікавлений у існуванні мистецького простору в їхньому фойє, і постійно шукав бізнесменів, які б орендували це приміщення, а галерея відлякувала потенційних спонсорів. І хоча новостворений арт-простір мав регулярну програму і популярність серед численних відвідувачів, «Дециму» все ж закрили.

 

ЧЕРВОНІ РУРИ

вул. Єфремова, 24

1995-1999 рр.

Необхідність у неформальному міському просторі, яку постійно відчував Юрій Соколов як митець і куратор, вилилася в продовження «Децими» у власному будинку художника. Як зазначав Соколов, це не тільки була потреба в місці для презентування творчості та комунікації, це була його просторова можливість: саме ця квартира, цей підвал і це горище. І вже в 1995 році квартира куратора стала логічним продовженням музейного фойє. Спочатку галерея працювала під старою вивіскою  «Децими», яка була впізнаваною і вказувала на певні зв’язки між просторами.

За чотири роки існування в «Червоних рурах» було реалізовано близько 20-ти проектів. Переважно тут виставлялися піонери андеграундних творчих практик Львова, не надто зрозумілих широкому загалу. Хоча були й доволі традиціоналістські проекти, як, наприклад, ленд-арт «Японський сад», фрагменти якого збережені сьогодні у внутрішньому дворику галереї. Але були й ризиковані гепеннінги Соколова на кшталт  «Мінет самому собі».

Підвальне приміщення 2?3 м², було ідеальним місцем для енвайронментів («Без назви» (1996), «Без назви-2» (1997), «Едвард Уетсон та академіки» (1998), «Де мистецтво?» (1998), де відбувався діалог митця з простором. Сьогодні в підвалі експонуються тільки консервації, на горищі чи подвір’ї можна віднайти артефакти галерей 90-х, але будинок по вул. Єфремова, 24 тепер просто ще одна звичайна будівля.

 

 

«ЄФРЕМОВА 26»

вул. Єфремова, 26

квітень 2013-лютий 2014 рр.

Випадково чи ні, але майже 20 років після створення «Червоних рур», в покинутій віллі одразу біля колишньої галереї з’являється новий мистецький простір, а згодом – найпросторіша неформальна галерея Західної України. І хоча проект «Єфремова 26» проіснував лише 10 місяців, він став безпрецедентним  явищем у роботі з міськими просторами. Навесні 2013 учасникам «Відкритої групи» – Юрію Білею, Станіславу Туріну та Павлу Ковачу запропонували створити виставковий простір. Вони взялися за таку можливість, бо постійно шукають відповідь на питання про “існування галереї без художника і художника без галереї”, про створення певних меж, якими хочеться зловити невловиме. Проект фінансувала меценатка Маріанна Кавінська, яка отримала будинок у тимчасове користування від його власника.

 

Незважаючи на короткий термін існування, про «Єфремова 26» говорили далеко за межами Львова, тут було  реалізовано 13 проектів, до яких долучилися митці з різних міст України та Польщі. Серед них – проект «19» Ярка Футимського, проект «Прогноз погоди» групи Кружка Есмарха, проект «rownowaga.pl» Януша Балдиги, фотовиставка «2, 4, 24» Кшиштофа Войчєфовського, проект «Якщо випущу повітря з легенів надалі буде так само?» Зоф’ї Малковіч, проект «Поетичні віршовані/ римовані назви товарів» Василя Димида, проект «Chastnyeuluchshenija» Лади Наконечної та інші. Окрім виставок тут було проведено кілька перформансів, мистецьких дискусій і зустрічей із поціновувачами сучасного мистецтва. Ще однією особливістю «Єфремова 26» було те, що представники молодшого покоління надавали простір митцям старшого, хоча зазвичай все відбувається навпаки.

На жаль, проект у цьому просторі закінчився дуже швидко. Але навіть закриття галереї стало гучною культурною подією. Провівши останню зустріч-виставку, хлопці влаштували розпродаж, і з зібраних коштів підтримали свій інший проект – галерею «Детенпула». Причиною закриття галереї стало те, що її власник Олег Сластіон вирішив знести віллу й побудувати на її місці нову будівлю.

Вілла на Єфремова, 26 не є історичною пам’яткою, однак це двоповерхова старовинна будівля, виконана в стилі неоренесансу. 16 січня 2015 року відбулося громадське слухання про реконструкції вілли з добудовою житлового будинку (архітектор Юліан Чаплінський). Нині невідомо, що буде далі з приміщенням, але найбільш імовірно, проект Чаплінського, який у співпраці з Майклом Інереріті (архітектором з Штудгарта) розробив концепцію будинку зі збереженням 2-х найцінніших фасадів вілли та патіо перед ним, утілять в життя.

 

 

DETENPYLA GALLERY

вул. Л. Толстого

2011 р. – сьогодні

Неформальну територію сучасного актуального мистецтва Detenpyla Gallery у Львові створили троє художників: Стас Туріна, Павло Ковач та Юрко Білей. Незвична назва мистецького простору має «студентське» коріння її засновників. З художниками вчився хлопець з-під чернівецько-румунського кордону, який часто вживав це слово. Хлопці змінили кілька літер у нецензурному «dute in pula» і тепер Detenpyla Gallery – це унікальна власна назва.

«Що таке «Detenpyla» – кухня-майстерня, майстерня-галерея чи галерея? Це виставковий простір, створений у приміщенні колишньої пральні, кузні та теперішньої кухні загальною площею близько 25 м2 <…> Галерея народилася з ідеї простору, де молоді художники й не тільки могли б обмінюватися своїми досягненнями, спілкуватися, знайомитися, жити, їсти, спати і випивати»,– характеризує проект один із співзасновників, Юрій Білей.

Концепцію діяльності галереї засновники перейняли від андеграундних творчих практик 1970-80-х рр., коли все актуальне нонконформістське мистецтво «переїхало» до квартир. І якщо на той час це було вимушеною «стратегією», бо в офіційних місцях актуальне мистецтво просто забороняли, то сьогодні це радше освоєння відомих територій з новими концепціями, відхід від стандартних рамок та комерційної заангажованості. Ініціатори галереї, які художниками, зацікавлені у відкритому діалозі між локацією і митцем (це проявляється і в їхніх творчих проектах поза галереєю).

Перша виставка відбулася 5 березня 2011 року. Тоді це була кухня орендованої квартири Юрка Білея, де Стас Туріна зробив свій проект «Дом Стасси». Після цієї виставки й утворилася Detenpyla. За час свого існування вона стала знаковим мистецьким простором в Україні, тут було проведено близько 50 проектів. І якщо на початку на виставки приходило 5-6 людей, то сьогодні – до 60. Галерея працює за попереднім дзвінком або імейлом, оскільки своєї адреси вони не афішують.

 

 

ЩОСЬ ЦІКАВЕ

пл. Ринок, 13

2011 – сьогодні

На площі Ринок, якщо дуже захотіти, можна знайти місце, де немає натовпу туристів і відкривається зовсім інший бік Львова. У внутрішньому дворику будинку №13, у класичному львівському «колодязі», понад три роки тому поселилася незвичайна галерея під відкритим небом, яка вже сьогодні перетворилася на своєрідне «третє місце». І це справді щось цікаве.

«Ідея «Щось цікаве» виникла ще під час навчання в Львівській академії мистецтв, коли почались перші виставки, перші представлення свого художнього скла на різноманітних фестивалях, – говорить Роксолана Худоба, співзасновниця галереї.  – Люди часто питали: де можна його купити? Тобто йшлося про якесь місце, де можна придбати такі мистецькі речі. А нам, як виробникам, було потрібне це місце, де б ми реалізовували свої роботи і таким чином розвивалися як митці».

Зваживши всі за і проти, трійка молодих митців (Роксолана Худоба, Олена Боровик і Роман Мусяла) знайшли невеличке приміщення на площі Ринок і ризикнули. Невеличку кімнатку під магазин орендували, а внутрішнім двориком користуються як загальною територією. Саме з цього і почалося активне облаштування ще одного забутого міського простору. Багато людей допомагали у створенні та організації «Щось Цікаве». Зараз менеджментом простору займається Роман Мусяла. З часом команда поповнюється новими авторами та натхненниками. Галерея завжди відкрита для нових проектів. Усім, хто бажає організувати виставку чи будь-який інший проект у «Щось цікаве», достатньо вислати на електронну скриньку опис і кілька зображень проекту. Нині арт-центр співпрацює не тільки з львівськими митцями, але й з новими міськими ініціативи, такими як пекарня Білка, чи флористична майстерня Heaven.

Оскільки «Щось цікаве» розміщується всередині житлового будинку і займає частину громадського простору, то, звісно ж, постало питання інтеграції з сусідами, які спочатку не сприймали ініціативу. Проте команда галереї провела невеликі ремонтні роботи, створила тут затишну й творчу атмосферу, прикрасили подвір’я мистецьким виробами, двічі на тиждень самотужки прибирали територію, чим доволі швидко викликала симпатію у своїх «співмешканців». Тепер події, які проводяться просто неба, викликають інтерес сусідів. Вони роздивляються роботи, читають інформацію про авторів, слухають концерти, розпитують про мистецтво.

«Щось Цікаве» не мають доброчинців, меценатів чи партнерів. Також вони не мають досвіду співпраці з міською владою, хоча й зацікавлені в такому партнерстві. Що ж стосується фінансів, то Роксолана каже, що це зараз команді простіше, ніж було на початку. Про успіх галереї, а тепер і арт-центру свідчить розширення їхнього приміщення, де, окрім облаштованого інтер’єру та смачної їжі, можна буде переглянути фільми, відвідати майстер-класи, дискусії та презентації, навчитися комерційній ілюстрації, письменницькій майстерності або іспанській мові. Це забирає в команди багато часу, який можна було б витратити на роботу над власними творчими проектами, але вони не скаржаться, бо для них як для культ-менеджерів це корисний досвід.

 

 

BETAPLACE

вул. О. Степанівни, 49а

2013 – сьогодні

На початку літа 2013 року двоє хлопців вирішили створити у Львові коворкінг, і вже в липні орендували й взялися до роботи в просторому приміщенні по вул. О. Степанівни, 49а. Локація доволі віддалена від центру міста, розміщена неподалік залізничного вокзалу, від громадського транспорту потрібно йти хвилин 15. Але цей район міста наповнений різного масштабу IT-компаніями, тому це місце знайоме широкій аудиторії.

Ззовні все виглядає так, ніби ви йдете в чийсь гараж. Проте вже за декілька хвилин ви піднімаєтеся в просторе світле приміщення з вікнами в стелі та яскравим дизайном. Спочатку все було трохи інакше. Хлопці знайшли місце, але до стану робочого коворкінгу воно не дотягувало: практична відсутність меблів, інтернету, тепла, води та стіна, вражена грибком. Команда хотіла створити середовище, де б люди займалися програмуванням, UX-ом, стартапами, проводили різноманітні заходи й найголовніше – щоб тут формувалася активна творча спільнота. І можна сказати, що Андрію Меаковському й Антону Яценку це вдалося.

Вони почали з того, що вирішили не залучати інвесторів, а вкласти власні кошти. Тому для роботи хлопці використали ощадливий (lean) підхід, який уберіг їх від маси витрачених ресурсів на те, що в результаті виявиться нікому непотрібним. «Річ не повинна бути самоціллю, ціллю має бути вирішення актуальної задачі»,  – кажуть засновники коворкінгу, для яких найпершим завданням був оптимізований робочий Betaplace, чого вони досягнули і вже на початку осені 2013 відкрили свої двері всім охочим.

Звичайно, це була своєрідна бета-версія Betaplace, але ініціатори розуміли, що зробити все й одразу, напакувавши початковий продукт величезною кількістю функцій, не зробить їхній простір довершеним проектом. Все потрібно перевіряти на практиці, відкидаючи хибні припущення. Про весь процес перетворення колишнього фабричного приміщення в сучасний функціональний коворкінг можна прочитати в блозі, який веде Андрій. Хочете знати, скільки хлопці заплатили за нові стільці, як підключали інтернет, звідки брали натхнення та як інстаграмили свіжозібраний квадрат Леонарда? Тут можна прочитати всі фінансові розрахунки, філософські думки, практичні поради, а також переглянути відео та фото самого процесу трансформації місця.

У коворкінгу можна знайти заняття з електроніки, лекції по мейл-маркетингу, еко-хакатон та першу конференцію комп’ютерної графіки в Західній Україні, а також  поетичний авторський курс чи майстер-клас із 3d-друку. Серед резидентів Betaplace – дизайнерське бюро Hochurayu, учасник західного старт-апу Mixbook, що займається онлайн фотокнигами у США, майстерня-хакерспейс, де розробили перший прототип «розумного» пластиру, який вимірює серцебиття. Самі ж хлопці активно підтримують  презентацію de:coded «Середовище проривних рішень. Міське середовище», форум екологічно безпечної енергетики (Smart Energy Forum), Studway Awards, IT Arena Lviv та інші.

Місце розвивається, спільнота розширюється, і все це завдяки бажанню й постійній роботі людей, які хочуть змінювати себе й простір навколо себе.

 

 

FREDRA. 61

вул. А. Фредра, 6/1

2014 – травень 2015

Вулиця імені Александра Фредра – масона, поета, комедіографа, мемуариста і рідного діда Андрея Шептицького, розташована в 7 хвилинах ходи від площі Ринок. Окрім відомого імені, ця вулиця має ще декілька особливостей. Тут в різні часи розміщувалися цікаві історичні приміщення, зокрема, військове казино с выводом денег на карту в будинку (тепер це Львівський шаховий клуб), на фасаді якого збережено тогочасну ліпнину, дім з театральною залою 1910 року (сьогодні тут працює театр-студія естрадних мініатюр «І люди, і ляльки»), а також відома «Шотландська кав’ярня», де збиралися учасники «львівської математичної школи». Проте найбільш оригінальним приміщенням нині є будинок 6 та його квартира №1. Саме тут декілька молодих хлопців та дівчат створили унікальний урбаністичний арт-простір для тих, кого цікавить щось більше, ніж просто «кава зі Львова».

Троє небайдужих до життя міста хлопців – Маркіян Максимюк (архітектор), Тарас Лужецький (генний інженер / діджей) та Роман Клепуц (піаніст) та їхні друзі створили та розвивають цей арт-простір, проте кажуть, що «Фредра.61» робили самі львів’яни.

Метою засновників було створення місця, яке би високо цінувалося публікою. За рік існування «Fredra.61» провели понад 100 культурних подій (звіт за перші півроку діяльності можна прочитати тут). Мабуть, таку популярність «Фредра.61» приніс вибуховий мікс сучасних і класичних тем, можливість відвідати в одному місці і презентацію єдиного в Україні незалежного лейблу імпровізаційної та композиторської музики, і навчитися створювати своїми руками традиційного українського «різдвяного павука».

Команда намагалася активно співпрацювати з сусідами, і вдалим прикладом цього можна назвати кілька лекцій одного з мешканців будинку – Ігоря Кульчицького, колишнього тренера львівських «Карпат».

У травні 2015 року «Fredra.61» залишили свій «дім» і взяли своєрідну творчу відпустку. Від колишньої локації залишилася тільки назва, на сьогодні команда в пошуках нового приміщення.

 

ФАБРИКА ПОВИДЛА

вул. Б. Хмельницького, 124

Про «замок» на львівському Підзамчі ходить багато чуток. Споруда була зведена на початку ХХ ст. для фабрики «Й. Корнік і син», в радянський час тут розташовувався винзавод тресту «Укрголоввино», який в 1970-х перепрофілювали на цех переробки овочевої бази. Історій про те, що тут нібито була вілла польських магнатів чи замок австрійських аристократів, також більш, ніж достатньо. Проте в культурному середовищі постіндустріальна будівля широко відома як «Фабрика повидла», де час від часу проводяться цікаві та різні за масштабом мистецькі події (Urban Exploration Lviv, Тиждень актуального мистецтва та ін.).

Цей простір притягує до себе увагу не лише містичністю місця та вигляду, а й свіжою локацією – не площа Ринок (де звикло відбувається більшість культурних подій), але й недалеко від центру міста (близько 15 хвилин пішки). Потенціал «Фабрики повидла» як потужного арт-кластеру з економічної віддачею помітила Асоціація культурних індустрій, яка і займається сьогодні регенерацією цієї колишньої промислової будівлі. Вони планують перетворити її на простір для культурних індустрій, творчих людей, які створюють якісний культурних продукт, а також значимих культурно-інноваційно-соціальних проектів.  Для цього Асоціація провела восени 2014 р. воркшоп «Регенерація індустріальних споруд в Україні» й активно працює над підписанням орендної угоди на будівлю по вул. Б. Хмельницького, 124. «Фабрика повидла» сьогодні належить приватній особі, з якою і ведуться перемовини про орендування будівлі та її прилеглих територій на найближчі 10 років.

Для урбаністичного простору Львова це один із тих проектів, що може змінити розміщення сил у протистоянні «центр-периферія» міста. Божена Закалюжна, засновниця Асоціації культурних індустрій, розповідає, що вони планують залучати місцеву владу до роботи над проектом. Для такого культурного кластеру місто може бути посередником у залученні інвестицій, партнером у різноманітних проектах, виконавцем програми зі створення благоустрою на прилеглій території. «Більше буде відомо на новому етапі «життя» кластеру  –  говорить Божена, – а в сьогоднішній ситуації годі багато сподіватися від міста». Доволі складно говорити і про «офіційних» партнерів та учасників кластеру, допоки немає юридично завіреної угоди на територію. Однак тривають активні перемовини з багатьма міжнародними організаціями, які готові виступати партнерами (зокрема з Польщі), українськими незалежними митцями, акторами, менеджерами, підприємцями, котрі висловлюють зацікавлення у співпраці. Також ведуться перемовини з міжнародною мережею TЕH про вступ організації й розширення партнерства.

Асоціація домовляється з власником Фабрики про такі умови, коли орендна плата відсутня, а всі кошти на ремонт та подальший розвиток Фабрики беруть на себе орендарі. Цілком зрозуміло, що для регенерації будівлі та прилеглої території «Фабрики повидла» необхідно не тільки багато часу, але й матеріальних вливань. Ремонтні роботи зі встановленням труб, світла, відновлення приміщень коштують зараз на ринку послуг 400-500 доларів за квадратний метр (невідомо, як зміниться ціна на час підписання орендної угоди в умовах сьогоднішньої нестабільної економіки). Гроші планують залучати з проектів кластеру та інвесторів, а про прибутки думають лише через 5-6 років фінансування. За цей час планується, що кластер буде хоча би самоокупним.

Робота над перетворенням Фабрики в кластер на сьогодні призупинилася. Знайшлися покупці будівлі, хоча власник і стверджує, що збирається працювати з Асоціацією креативних індустрій. Проте останні готові починати роботи лише тоді, коли буде підписано угоду. «За цим стоїть дуже багато – деякі організації готові надати нам допомогу, за умови її належності не комерційній фірмі», – коментує поточну ситуацію Божена Закалюжна.

Паралельно до адміністративно-бюрократичних питань, Фабрика використовується як локація під цікаві проекти. Так уже на початку червня тут відбудуться події нового медіа-арт фестивалю First Bite від формації М[cube], зокрема відкриття Urban Exploration Art Center.

 

PAWILLION

Стрийський парк

Літо 1894 року було для Львова знаковим. Саме тоді в Стрийському парку відбулася Powszechna Wystawa Krajowa we Lwowie, що стало одним із головних чинників містоутворення. XIX ст. та передвісником сучасної креативної економіки. Разом із масовим будівництвом та реконструкціями, експозицією усіх найважливіших галузей господарства (куди включили й мистецтво), значного притоку туристів та інвестицій, потужного поштовху до інноваційного розвитку місцевих підприємств та системи електричного трамваю, Львів здобув славу на рівні інших європейських міст.

На сьогодні від цієї глобальної події у Львові залишилися невеликі архітектурні спогаді, які не зруйнували війни та час. Деякі з них перероблені під сучасні потреби, а деякі стоять закинуті. Саме до останніх належить колишнє приміщення одного з павільйонів, де команда ентузіастів вирішила створити проект інноваційного коворкінгу – Pawillion. Нині розроблено концепцію коворкінгу, архітектурні зміни будівлі та інші організаційні питання. Концепція діяльності Pawillion складається з чотирьох факторів – спільнота, фізичний простір, бізнес-платформа та віртуальний простір. Всі ці складові роблять проект інноваційного коворкінгу надзвичайно привабливим як для львів’ян, такі і для міста.

Хоча приміщення майбутнього коворкінгу має давнє минуле, проте воно не належить до історичної спадщини, що спрощує процес його ревіталізації. Права на користування цим приміщенням належать приватній компанії, з якою ініціатори Pawillion мають попередні усні домовленості про договір оренди. Серед партнерів і майбутніх учасників кластеру вже називають Український Католицький університет, Gizmoarchitekts, PPV knowledge Networks, ІТ-компанії, мистецькі та інноваційні ініціативи Львова та інших міст. Стосовно фінансів, то тут ще прораховується  вартість робочого проекту реконструкції, після чого буде остаточно зрозуміла бізнес-модель.

Засновники прагнуть, щоб Pawillion став центром творчих індустрій та інновацій у західному регіоні Україні, і в нього для цього є всі шанси.

Основне завдання просторів, про які йшлося – це створення і розвиток певних спільнот, які через свою діяльність спільними зусиллями створюють середовище, яке сприяє їхньому росту та розвитку міста. Культурні індустрії в таких середовищах народжують мережу нових спеціалістів, трансформовані міські простори сприяють створенню нових спільнот, нові спільноти налагоджують контакти (як всередині, так і назовні) з аудиторією, яка допомагає знайти конкретного споживача для певного культурного продукту (або ж сама стає вдячним споживачем). Культурні підприємства (кластери, галереї, коворкінги) зумовлюють перетворення інтелектуального ресурсу в конкретний продукт, який, зі свого боку, приносить прибуток. Для міста дуже важливо скеровувати творчий людський ресурс, який вже давно готовий до створення чогось нового, до творчого облаштування міських просторів.