Out of the box: ламаючи стереотипи

Кажуть, справжнє життя починається за межами зони комфорту, а справжній танець лише тоді, коли долає стереотипи. Саме «вийти зі своєї коробки» закликає цьогорічний Міжнародний фестиваль сучасного танцювального театру Zelyonka Fest 1.6. Тому, не зволікаючи, KORYDOR починає «get out of it».

Цьогорічний фестиваль Zelyonka Fest зосередився на поруйнуванні умовних стін у театральній залі й рамок сприйняття самого глядача, його ставлення до танцювального театру. Як розповідає організатор і натхненник фестивалю Антон Овчинніков, мотто фестивалю має своє пояснення: «Ми не лише виносимо театр із традиційних театральних приміщень, а й глядачів зі стану очікування того, що вони «йдуть у театр». Та й сам арт-кластер Довженка – незвичний майданчик. І,  можливо, це дає змогу краще відкрити двері та вікна свого сприйняття».

Антон пояснює, що  кожний спектакль обирався окремо, а насправді вийшло, що вистави можна об’єднати спільною темою. Перформативна складова – це така собі вісь, що з’єднує тематичні гілки вистав. Кожного року програма фестивалю рясніє іменами хореографів і театрів із різних країн світу. Крім українського шоу-кейсу, цього разу на сцені показують роботи з Норвегії, Великої Британії, Польщі, Іспанії та Литви.

У виставі «Там» («There») від Jo Str?mgren Kompani (Норвегія) постає  історія дисидентів, внутрішні переживання на роздоріжжі між Сходом і Заходом. Попри все, ця тема вирішена дуже легко й іронічно. І навіть коли глядачі після перформансу запитали, чи є у вистави якісь спеціальні месиджі, менеджерка театру сказала, що вони ніколи не створювали вистав, прив’язаних до конкретних подій і не навантажували їх конкретним політичним змістом. Головна мета театру – робота з універсальним сенсом, який завжди важливий для людей. Як додає Овчинніков, «коли б не показували спектакль, завжди знайдуться події, до яких їх можна прив’язати».

Вистава “Idiot-Syncrasy”  від Igor & Moreno (Велика Британія) – одна із учасників Британського шоу-кейсу в рамках фестивалю Фрінж в Единбурзі. Також вона потрапила до короткого списку п’яти найкращих вистав Британської премії Total Theatre Award.

Igor & Moreno perform Idiot Syncrasy at The Place theatre.

Вистава “Idiot-Syncrasy”  часом викликала неочікувані коментарі щодо хореографічного рішення. На Zelyonka Fest цей перформанс є однією з найбільш нелегких вистав у технічному плані через особливості декорацій та світла – вона стала втіленням цілковитого мінімалізму. Перформанс «Idiot-Syncrasy» відбудеться також у Харкові 26 квітня.

«Дикі» від Loguidice Dance Company (Велика Британія) – лабораторія для дослідів не лише над тим, як говорити про емоції, а й про те, в який спосіб їх транслювати. Для самих британців було цікаво показати перформанс в Україні і дізнатися про враження українського глядача. Ця робота насичена живою й цікавою хореографією, її можна буде переглянути 25 квітня на території культурного кластеру ДОВЖЕНКО-ЦЕНТР у просторі «Плівка».

Долучитися до сучасного танцю запросили і маленьких глядачів під «Білу колискову» від литовських гостей Padi Dapi Fish. Тема стосунків у родині, постійної зайнятості, розлуки з дітьми через роботу наштовхує на багато важливих висновків, змушує замислитися над пріоритетами в родині. На відміну від пострадянських театрів юного глядача, в литовському театрі немає ніякого повчання. Танцівниця  Padi Dapi Fish (Литва) Агнія Шейко каже, що вистава може дати багато неочікуваних відкриттів у родинних стосунках, адже зачіпає глядача незалежно від віку чи національності.

Padi Dapi Fish, “Біла колискова”

Крім вистав наживо, Zelyonka Fest пропонує українській аудиторії ближче познайомитися з жанром відеотанцю. Головною метою цього жанру є не хореографія, і не гарно знятий цікавий відеоряд, а вихід за межі за допомогою відео: «Тут цікавий сам процес, коли танцівник імпровізує, а оператор ходить поряд із відеокамерою. І вони фіксують найцікавіші речі, починають розвивати ідею далі. Ми не сідаємо і не створюємо сюжет. Ми ніби білий аркуш. Приходимо в зал і починаємо шукати», – каже Овчинніков.

Серед учасників фестивалю представлена й українська вистава, адже місцевим знавцям руху є чим поділитися з глядачами. Тут і суто українські вистави, і перформанси, створені в рамках резиденцій разом із гостями фестивалю.  Вистава «ADUR»  Хорхе Хаурегуи Аллуе стала вибуховою сумішшю почуттів і дослідження енергії, що живе в кожному від народження. Сам хореограф приїздив в Україну за тиждень до фестивалю для внесення коректив у виставу, яка була створена під час резиденції ще взимку.

Крім розмови через рух, організатори вирішили поспілкуватися з аудиторією і вербально в рамках обговорень після вистав і панельних дискусій, де зачіпали питання тематики вистав, а також способів наближення сучасного танцю до глядача. І хоча фестиваль не прагне робити акценти на тематиці, зв’язок із розвитком подій в Україні став його невід’ємною частиною.

Сон, що пробуджує. “Ніжинський. Свято снів”

Зазирнути в душу генія Вацлава Ніжинського можна під час подорожі-пробудження «Ніжинський. Свято снів» від польських гостей фестивалю під супровід балету Ігоря Стравінського «Весна священна».

Вистава є частиною Польської платформи сучасного танцю, що відбулася місяць тому. Вацлав Ніжинський – відомий хореограф, балетмейстер і справжній реформатор у світі танцю. Ніжинський народився в Києві в родині хореографів, тож танцювати почав з раннього віку. Його сестра згодом стала відомою балетмейстеркою й справжньою подругою для брата. Життя підготувало чимало випробувань для Вацлава, від розлучення батьків та переїзду в Петербург до постійної критики та навіть звільнень із театру через бажання постановника внести щось свіже, зламати правила.

Томаш Вигода у ролі Вацлава Ніжинського

Вибір музики польськими митцями не є випадковим, адже саме Ніжинський першим створив хореографію для «Весни священної» Стравінського. Таке перегукування – це додатковий фрейм, в який вкладені хореографічні картини – сторінки щоденника Вацлава Ніжинського, записи з якого стали основою для створення роботи.

Перформанс – це мандрівка крізь світ душевних переживань балетмейстера, гойдалка його настроїв та емоційних вибухів. Глядач спостерігає за танцівником на сцені (Томаш Вигода) і ніби гортає сторінки щоденника. Саме особисті нотатки дозволили передати особливості характеру Вацлава, розповідає режисер перформансу Славек Кравчинськи: «Хтось міг би це вважати нотатками божевільного, але для мене це була незвичайна поезія. Ми використали методику, засновану на вченні Карла Юнга про те, що сон – це постійний стан. Ми не просто засинаємо, коли лягаємо в ліжко. Сон відбувається просто зараз. Все, чого ми не знайшли чи не зрозуміли, ми шукали в тілі танцівника Томаша, бо коли ти щось читаєш, ти працюєш з відчуттями, розвиваєш їх, ти можеш знайти нові слова».

Томаш Вигода хоча зробив усе, що міг, аби передати Ніжинського по-особливому:
«Ми працювали з моїм тілом та відчуттям. Це те, як я розумію Ніжинського. Я хочу бути так близько, як це можливо, але я не можу зробити, створити його».

Дефіле оголеної підсвідомості. «Діор у Москві» Padi Dapi Fish (Литва)
«Найперший і найголовніший тренд – різними способами представляти жінок як громадянок другого сорту, протиставляючи «людей» і «жінок».

Це цитата з перформансу-роздуму про ідентичність жінок. Але це дослідження проводиться в контексті конкретного періоду в історії. Вистава «Діор у Москві» – це лабораторія, де танцівниці Padi Dapi Fish (Литва) Агнія Шейко та Інгріда Гербатавічуте перевіряють те, як багато в жінках лишилося від радянських часів, а головне, як провести цю «дерадянізацію». Адже в самих литовських гостей матері жили за радянських часів. Звісно, тут не йдеться про те, аби звинуватити у всіх  проблемах цей період історії. У танцівників виникло прагнення дослідити побутову історію, спробувати зрозуміти психологію радянської людини.

Вистава «Діор у Москві». Padi Dapi Fish (Литва)

Ідея створення «Діор у Москві » прийшла до танцівниць під час участі в програмі обміну. Тема «ідентичність» одразу наштовхнула литовських виконавиць на аналіз свого «Я». Саме тоді одна з двох дослідниць Інгріда побачила світлини жінок у Парижі та радянських жінок, коли колекцію Діор привезли до Москви в 1957 році. Ці світлини красиві й водночас шокують своїм контрастом. Навіть у поставі жінок був певний месидж та відбиток часу. Хореографи не хотіли говорити про очевидні речі, а прагнули копнути глибше:

«В шарах моєї підсвідомості є щось таке, що змушує мене реагувати автоматично. Механізми частково приходять з дитинства, адже наші матері передавали нам моделі поведінки, статусу жінки в суспільстві. Звісно, зараз ми живемо в час повної лібералізації, космополітизму, відкритих кордонів, але все одно лишаються такі ситуації, де ми автоматично реагуємо, навіть не усвідомлюючи цього», – каже Інгріда. У виставі Агнія та Інгріда намагалися використати різні мови, не лише англійську:

«Мова – річ підступна і часом може утворювати невидимий, але від того не менш серйозний бар’єр», –  додає Агнія. 

Вистава «Діор у Москві». Padi Dapi Fish (Литва)

Вистава починається вже у холі, глядачів просять йти колоною, аби ті не заважали моделям крокувати двома подіумами. Головний показ чекає на глядачів у залі, проте придбати квиток на виставу недостатньо. Чарку горілки має випити кожен гість спектаклю. Після чого їх запрошують за стіл, себто в залу. І меню було з гірчинкою. Причина – не в алкоголі. Литовські танцівниці детально вивчають душевний гардероб, який вражає більше, ніж речі hot couture. Вони ставлять питання про ідеали краси, про потреби жінок, значення понять «свобода» та «незалежність», але перш ніж відповісти, героїня ледве стримується, щоб не випити.

Танцівниці спочатку закутуються в хустки, потім ріжуть на собі одяг. «Співдизайнерами» стають і глядачі, що, взявши до рук ножиці, розривають  шари підсвідомого. Але жінка в повному й багатозначному сенсі цього слова перемагає. Адже жодна оболонка не зможе сховати того, ким ти є насправді.

Агнія Шейко завітала в Україну вдруге, щоправда, бувала тут ще в дитинстві. Ба більше, її родина з  Дніпропетровська. А от для Інгріди це перші гостини. Учасники театру Padi Dapi Fish багато подорожують і помітили чимало цікавих тем, які захоплюють та надихають хореографів по всьому світу. Це – ідентичність,  актуальні події, політика, а часом бажання зробити щось, скажімо, просто прекрасне: «Мені здається, що суть сучасного танцю – це реагувати на те, що відбувається, часом щось таке, що показує переживання на межі, адже контемп  штовхає на край відчуттів». Можливо, тому він і не масовий, адже у театральних залах, де показують такі постановки, багато людей і не побачиш, – додає Агнія Шейко.