Тонкощі культурного менеджменту малих міст: Арт-Двір у Бучачі

Ще якихось п’ять років тому в цьому дворі тримали курей, а сьогодні тут презентують книжку Нобелівського лауреата і грають рок-гурти. Арт-Двір – єдине місце у 12-тисячному Бучачі, де регулярно відбуваються культурні заходи зовсім не районного рівня. Цей простір вважають візитівкою містечка разом зі скульптурами Ґеорґа Пінзеля та коньяком.

Арт-Двір – як це працює

Робити мистецькі проекти у єдиному в місті закритому дворику по вулиці Аґнона придумав бучацький музикант Віктор Гребеньовський. Колись його вразило, як дбайливо ставляться в Німеччині до історичної спадщини, у той час як єдиний збережений двір-колодязь у центрі Бучача, імовірне місце народження лауреата  Нобелівської премії Йосифа Шмуеля Аґнона, стоїть завалений сміттям.

Щоправда, від будинку, де міг народитися Аґнон, лишився хіба фундамент. Квартал був зруйнований ще за Першої світової війни, а сучасні будинки, які оточують Арт-Двір, побудували між двома війнами. Ця невеличка неточність не заважає організаторам Арт-Двору формувати довкола цього місця міф Аґнона. Та й на одному з будинків є табличка: «У цьому будинку народився і проживав письменник, лауреат Нобелівської премії, Шмуель Йосиф Аґнон (Чачкес)». Аґнон мав би стати для Бучача ще однією постаттю, довкола якої можна будувати не тільки локальний міф, а й започатковувати якісні культурні ініціативи, як фестиваль імені Бруно Шульца в Дрогобичі чи Літературний Целанівський центр у Чернівцях.

Від заснування у 2012 році Арт-Двір діяв як громадська ініціатива, а у 2014 році його організатори зареєстрували громадську організацію «Бучач-Арт». Як розповідає Мар’яна Максим’як, програмна директорка Арт-Двору, усі три роки він існував на власних внесках ініціативної групи. Місцеві підприємці за потреби допомагають не грошима, а матеріалами на ремонт та облаштування подвір’я. А вхід на всі заходи безкоштовний, і Мар’яна вважає це фішкою Арт-Двору: «Я думаю, в малому місті люди не готові платити за вхід навіть 10 грн.».

[BMo_scrollGallery id=5 sG_thumbPosition=bottom sG_images=1 duration=slow gallery_width=600 gallery_height=400 thumbs_width=100 thumbs_height=100 sG_caption=1 sG_start=1 sG_loop=1 sG_loopThumbs=1 sG_clickable=1 sG_opacity=40 sG_area=200 sG_scrollSpeed=2 sG_autoScroll=0 sG_aS_stopOnOver=1 sG_diashowDelay=0 sG_followImages=1 sG_responsive=1 ]

Віктор Гребеньовський називає Арт-Двір камерною локацією просто неба. На випадок дощу двір можна накрити тентом, але вже наприкінці вересня за кам’яними стінами стає доволі холодно. Тому всі заходи тут проходять лише в теплу пору року. Щонеділі Арт-Двір відвідують щонайменше 50 людей. «Тут збирається інтеліґенція. Інші також заходять, але їм тут нецікаво», – каже пан Віктор. Серед відвідувачів є молодь та діти, але половину глядачів складають люди середнього віку. Найстаршому постійному відвідувачу, лікарю Нестору Михайловичу, 83 роки.

Культурні запити малого міста

За первинним задумом в Арт-Дворі мали переважати музичні події. Проте зараз він має широку літературну програму. Тут презентували переклади українською роману Аґнона «Нічний постоялець» та дрогобицько-львівських есеїв «Атлантида» польського письменника Анджея Хцюка. На запрошення Арт-Двору до Бучача приїздив Тарас Прохасько,  представники літературного фестивалю Meridian Czernowitz та письменницької резиденції «Станіславський феномен». А разом із цими подіями в Арт-Дворі проходив майстер-клас із виготовлення тістечок, показ мод, виставка вишиваних ікон.

Зробити подію якісною, без присмаку заходів районних будинків культури, і водночас зрозумілою та близькою людям, – це справжній виклик, який кидають малі міста культурним менеджерам. Адже провести подію – це найпростіше. Значно складніше зробити так,  щоб люди на неї, по-перше, прийшли, а по-друге, прийшли й наступного разу. Програмна директорка Арт-Двору Мар’яна Максим’як, котра народилася в Бучачі і мешкає у Львові, знає, як знайти правильний баланс культурних подій у Бучачі:

Мале місто – це інші потреби. Тут твоя щоденна робота обертається довкола простих приземлених речей. А в Бучачі взагалі жахливе безробіття: чоловіки на заробітках, жінки – в декреті, дивляться телевізор. Такі й культурні запити. Загалом люди в провінції не готові сприймати складний культурно-мистецький продукт. Вони хочуть відпочивати, не завантажувати голову чимось серйозним.  Потрібне щось простіше, масовіше, тому інтелектуальні події на кшталт приїзду Тараса Прохаська ми дозуємо – не більш як три за сезон. Інакше люди просто не приходитимуть.

Люди загалом хочуть ходити на мистецькі події, але не в Будинок культури на шароварщину до дня Шевченка. Вони хочуть виступати зі своїми талантами в просторі, де їх не критикуватимуть і не заганятимуть в рамки. Тому формат Арт-Двору для них дуже підходить.

Публіка в Арт-Дворі різна, тому й заходи треба підбирати так, щоб всім було добре. Але в той же час тут люди мусять миритися із вподобаннями інших. Я була свідком такої ситуації. Виступає рок-гурт. Сидять дві жінки, ніби слухають і плескають, але я чую, як одна до іншої каже: «Боже, коли вже то сі скінчит!». Та вони чекають, бо знають, що після концерту буде виставка чи презентація книжки. Так люди підлаштовуються під смаки інших. І хоча одразу робити серйозний лекторій чи інтелектуальне сучасне мистецтво в Бучачі дуже ризиковано, ми потроху підніматимемо планку заходів в Арт-Дворі.

Порівнюючи публіку великого міста та містечка на кшталт Бучача, Мар’яна Максим’як бачить таку основну відмінність: у малому місті публіка надзвичайно вразлива. А тому й культурні активісти мають коригувати свою роботу відповідно до цього.

Це спосіб життя маленького містечка на Західній Україні: у неділю йти до церкви, а потім додому.  Місця, де можна було б провести вільний час в неділю, у Бучачі немає. Тому до Арт-Двору приходять навіть просто посидіти, і чемно слухають, як у церкві. У Львові такої публіки не побачиш.

Робити новаторські культурні проекти в Бучачі значить серйозно ставити себе під ніж. Якщо ти помилишся у великому місті, то швидко можеш оговтатися. Якщо ти зробиш щось не так тут, вважай, що репутація зіпсована. Ніхто ніколи більше тебе не слухатиме.

Треба бути дипломатичним і гнучким. Не можна сказати: «Не хочете – не приходьте, а ми все одно таке робитимемо». Бо тоді приходитиме п’ятеро людей, і ті потім підуть. Публіка в малому місті дуже вразлива і довірлива: якщо щось поставили в анонсі – значить, це якісна подія. Якщо подія розчаровує – наступного разу люди можуть і не прийти. Вони не готові до розчарувань.

Спільний Арт-Двір

Арт-Двір – це єдина локація із сучасною немасовою культурою в Бучачі. Засновник Арт-Двору Віктор Гребеньовський вірить, щоб цей простір змінює на краще людей, їхнє ставлення до культури, мистецтва та навколишнього середовища. Він переконаний, що Арт-Двір також дає людям щось, що вони не могли б отримати більше ніде. Як доказ наводить слова однієї відвідувачки: «У нас вже склалася традиція:  в неділю зранку йти до церкви, обідати і на шосту годину – в Арт-Двір».

Що спонукає людину сюди прийти? Напевно, те, що вона не отримує в телевізорі чи в домашньому середовищі. Мені здається, в Арт-Дворі люди знаходять почуття рівноваги. Ти приходиш сюди – і звільняєшся від поганих емоцій, занепокоєння. У камерній домашній атмосфері двору відчувається людське тепло і доброта.

Не раз я чув, як люди з Бучача приводять гостей показати Арт-Двір, і при цьому кажуть: «Ми тут зробили ось це, у нас тут проводиться ось те». Розумієте, «ми». Не я роблю проект – ми всі разом робимо Арт-Двір.

У закритих спільнотах, якими є малі містечка, неможливо зробити успішний культурний проект, якщо ця спільнота сприймає його чужим. Не відчуваючи причетності, люди ігноруватимуть навіть найбільш продумані події, особливо якщо ті приносять щось несподіване. Організаторам Арт-Двору вдалося зробити його своїм для Бучача, працюючи з місцевими художньою та музичною школами, заохочуючи молодих музикантів та поетів презентувати свою творчість, а власників місцевих ресторанів – готувати страви за рецептами з презентованої книжки. Склалася ситуація, коли кожен мешканець Бучача пов’язаний з Арт-Двором якщо не особисто, то через родичів або друзів, котрі брали участь у тамтешніх культурних подіях.

«Арт-Двір працює ще й для того, щоб молодь розуміла, наскільки гарним є Бучач, наскільки вартісним є тут жити. Навіть якщо ти звідси поїхав, не говори, що Бучач – це помийна яма. Бо це надзвичайне місто»,  – каже Мар’яна Максим’як. Здається, ініціативи на зразок Арт-Двору здатні не тільки формувати локальний патріотизм, а й розхитувати звичну диспропорцію в культурному житті столиці та провінції. А в ідеалі – позбавити сенсу вираз «культурна периферія».