Чого навчить Інститут стратегії культури?

Львів звик за останні роки бути в центрі уваги культурної громадськості країни. Може, навіть почав позбуватися комплексу меншовартості й перестав постійно порівнювати себе з Києвом: то ж просто столиця, а ми – «столиця культури».

Не в останню чергу таке ментальне усамостійнення Львова пов’язане також із тим, що він має достатньо власних потужних проектів: львівська культурна спільнота останнім часом доклалася до втілення амбітних планів – титул Міста літератури, партнерство з Європейською столицею культури, щорічні регулярні фестивалі, кількість та тривалість яких зростає. Навіть деякі «довгобуди» – як-от міська стратегія культури 2025 – нарешті логічно оформилися.

Дивно, що якраз тепер, коли багато давніх проектів нарешті щасливо закінчуються (точніше, тільки починаються – стратегію ще треба втілити!), люди в міському управлінні культури змінюються. Щойно на початку літа пішов з посади останній керівник – Михайло Мороз, міжнародник за освітою, справді ефективний дипломат і менеджер за покликанням, якого адміністрація тримала в статусі «в. о.» майже два роки (офіційно ніяк не коментуючи таке не-призначення). Це не завадило йому вирішити чи хоч би зрушити з мертвої точки масу важливих і майже «вічних» проблем у секторі культури (наприклад, ремонти комунальних театрів, кінотеатрів; відкрита звітність управління, звільнення одіозних керівників тощо). Міська програма підтримки кіно, титул Міста Літератури ЮНЕСКО та офіційне партнерство «Львів-Вроцлав – Європейська столиця культури 2016» Мороз не вважав здобутками лише свого управління, й наголошував, що здебільшого управління культури – помічник незалежних організацій; але усі ці проекти припали якраз на час його керівництва.

Тепер, після реорганізації Львівської міської ради, управління культури підпорядкували департаменту розвитку (разом із управлінням ІТ та туризму). Це нібито виводить культуру в авангард міської стратегії, і обіцяє чимало бонусів львівським людям культури у найближчому майбутньому. Щоправда, після звільнення Михайла Мороза управління затихло – тепер обов’язки керівника виконує Оксана Кулик, яка повернулася на роботу з декретної відпустки щойно у грудні, і наразі ще не була офіційно представлена громадськості, та й сама особливо не виявила комунікаційної активності.

Та попри сум’яття в адміністративній частині, саме тепер (8 червня, якщо точніше) відбулося нарешті те, чого вже не один рік чекали: сесія Львівської міськради затвердила Стратегію розвитку культури Львова 2025. А вже 29 червня для виконання прийнятої Стратегії рішенням сесії міськради створили нову комунальну установу – Інститут стратегії культури. Його штат і структура ще в процесі розробки. Департамент розвитку, якому буде підпорядковуватися нова інституція, має якнайшвидше розробити, затвердити і подати на реєстрацію статут ІСК і пропозиції щодо його фінансування, а депутатська комісія з питань культури, молодіжної політики та спорту має погодити ці пропозиції та затвердити їх. А поки процес триває, є шанси помріяти про майбутнє.

Найперше, що можна вважати позитивом – Інститут стратегії культури створили саме в форматі установи, а отже, він не зобов’язаний бути прибутковим, як комунальне підприємство. Саме цей пункт викликав чимало сумнівів ще на етапі пропозиції. Другу пропоновану інституцію – Агенцію з проведення подій, яка би мала проводити міські свята і вивести вже наявні на «якісно новий рівень» – наразі сесія міськради відхилила.

Згідно з стратегією 2025, Інститут стратегії культури створюється, щоб:

• розробити практичні робочі програми у рамках Стратегії (разом із громадськістю та експертами);
• пролобіювати створення та адмініструвати діяльність міського Фонду культури (фіксація певного відсотку надходжень у бюджет міста Львова від акцизного збору з реалізації алкоголю та тютюнових виробів на потреби культури, і залучення фінансів від бізнесу);
• подати спільну з мистецькою спільнотою заявку на титул «Європейська столиця культури 2024» та курувати участь у конкурсі (щоб увійти в конкурс на 2024, треба подати заявку максимум у 2018 році);
• організувати аудит та дослідження культурної сфери міста як частину моніторингу виконання Стратегії (напрацювання методології соціологічного дослідження та виведення на його основі показників для щорічного моніторингу; пілотне дослідження заплановано у завданнях вже на 2017 рік);
• організовувати міжнародну співпрацю у сфері культури – залучення міжнародних партнерів, промоція культури Львова за кордоном (ЄСК, вочевидь, теж цього стосується);
• провадити бієнале-Форум культури (Форум культури мав би остаточно утвердити за Львовом реноме авторитетного майданчика з питань культурних стратегій та культурних індустрій; ініціатори вважають, що Конгрес культури Східного Партнерства 2015 був першою спробою на цьому шляху; Форум, натомість, має стати «міжінституційною платформою для культурних установ м. Львова <…> у рамках якої відбувається засідання наглядової ради Стратегії з переглядом досягнень та показників, а також актуалізація цілей, за необхідності – зміна пріоритетів»).
• розробляти стратегії для міських установ культури (вже зараз це відбувається – щоправда, за допомогою управління культури та власними силами самих установ; ясна річ, розроблені ззовні стратегії будуть мати малу ефективність, тому тут, вочевидь, йдеться про консультативну та експертну підтримку з боку ІСК);
• впроваджувати освітні програми (Інноваційна міждисциплінарна культурна освіта, інтегрована на всіх освітніх рівнях, орієнтована на всі групи населення – одна з основних стратегічних цілей стратегії розвитку культури Львова, тому інститут стратегії культури мав би всіляко підсилювати та налагоджувати системну співпрацю між закладами освіти та культури у Львові).

Отож, якщо підсумувати все перераховане, Інститут, фактично, мав би стати центром реалізації стратегії культури, і поступово «перетворити місто у дієве культурне середовище, через розвиток відкритої, відповідальної спільноти, що творить нові ідеї через активні культурні практики, зберігає і переосмислює спадщину». Правда, звучить захопливо? Побачимо, як розвиватиметься ситуація, і які реальні можливості дістане врешті нова інституція в рамках штатного розпису та призначеного фінансування. Аж потім постане головне питання: хто саме буде у ній працювати? Бо для справді ефективної діяльності інститут мав би стати майстерним комунікатором між усіма зацікавленими учасниками сектору – громадськістю, митцями, владою, бізнесом, закладами культури та освіти.

Звісно, зараз – у часі літніх відпусток і сміттєвого рейваху – публічна розмова про культурні індустрії у Львові начебто принишкла. Але якщо поглянути прискіпливо, то зауважимо чимало ініціатив, які промацують тему, і намагаються застовпити за собою певні напрямки вже нині – чим підтверджують: тему креативних індустрій вже не вийде прим’яти просто так, і Інститут стратегії культури справді може виявитися дуже затребуваною міською структурою вже зовсім скоро.

Наприклад, ініціативна група з ради конкурентоспроможності Львова, яку публічно представляють Андрій Худо, Марк Зархін, Олег Мацех та інші знані підприємці міста, пропонує своє нове бачення міського майбутнього: Львів – креативне місто. Згодом воно мало би зреалізуватися у зміні міського мотто від «Львів відкритий для світу» до «Львів – місто гідних». Основна ідея – створити у місті умови для домінування креативного середовища та розвитку відповідних секторів економіки – ІТ (вже є), кіно, реклама, книговидання, шоу-бізнес, інновації, стартапи, тощо. За зразок беруть Дублін, Берлін чи Тель-Авів. Меморандум про розробку цієї нової стратегії підписали щойно 19 липня – сторонами угоди стали Інститут міста, ГО «Креативне місто» та майстерня стратегій Павла Шеремети «Прорив».

Розмови про креативні індустрії у Львові точаться вже другий чи третій рік: то актуалізуються у зв’язку з амбітними проектами типу Креативного кварталу (який тепер можливо зреалізується у LEM Station), то затихають у часи політичних чвар. Але віз не стоїть на місці навіть поки адмінресурс зайнятий своїми справами – здається, кількість і вагомість зацікавлених гравців у секторі креативних індустрій у Львові досягла критичної маси. Наприклад, 14-16 липня новий клуб холдингу !FEST – FESTRepublic – організував на Підзамчі вже другий «фестиваль вихідного дня». Гасла події – «Їж, твори, кохай» і «Творимо нове місто»; вона була орієнтована на львів’ян, яким набридло в центрі, і цього разу заточена конкретно під тему креативних індустрій: на двох гектарах колишнього заводу нехитрими засобами спробували створити а-ля креативний квартал – з шоу-румами, презентаціями від міських кнайп, графіті на контейнерах та публічними дискусіями про майбутнє креативних індустрій у Львові. Дійові особи (спікери) та проекти до обговорення – ті самі: FestRepublic, РЕМА, Фабрика повидла, LEM Station; Андрій Москаленко (заступник мера з питань розвитку), вже згадані вище Олег Мацех, Павло Шеремета, Марк Зархін (Кумпель Груп), Ігор Балинський (Школа журналістики УКУ), Юрко Назарук («Холдинг емоцій «!FEST»), Божена Закалюжна (Harald Binder Cultural Enterprises), Віталій Кирилів (Hochu rayu. design bureau) та ін. Зрештою, це також показово: отже, ці люди не втомлюються просувати своє бачення міського майбутнього, і, можливо, всі разом таки змінять курс пароплава під назвою «Львів». Згадане – лиш одна подія з цілої низки різних акцій, що визначають очевидну тенденцію.

Тож варто простежити, що станеться з муніципальною «часткою впливу» у сфері культури. Не можна однозначно стверджувати, хто перший почав прогресивний зсув у львівських культурних колах, і чи було це «знизу», а чи «згори», але точно помітно: ще 2-3 роки тому активність управління в культурних процесах міста була значно більшою. І тут не йдеться про залучення до організації подій – радше про присутність у дискурсі окремого голосу, авторитетного представництва. Можливо, новостворений Інститут стратегії культури якраз міг би стати таким центром – транслятором ідей всередину адмінапарату і запитів назовні до творчої спільноти, регулятором між силою муніципальної влади і волею творчих середовищ, медіумом поміж містом і незалежними гравцями. Тому особливо цікаво побачити структуру нового інституту і закладені у ній можливості; бо ж, як знаємо, medium is a message.