Палермо: місце для всіх

В певний період життя я зрозуміла, що маю подорожувати по-іншому. Я й так ніколи не була прихильницею олл-інклюзів або автобусних турів, але хотілось чогось кардинально нового – затриматись на одному місці, стати хоч трошки, але «місцевою», мати час вивчити мову, познайомитися з людьми, зрозуміти, як вони живуть. Одним словом – відчути життя зсередини.

Саме це бажання у 2013 році привело мене до Таїланду, де я прожила півроку. Цього, звісно, було недостатньо, аби вивчити мову на рівні вищому, ніж замовлення їжі, але людей я, здається, все ж трохи зрозуміла. Ще в університеті почала займатися гендерними питаннями, брала участь у проектах, і Таїланд дав мені багато тем для роздумів. Окрім всім відомих проблем секс-туризму та  експлуатації молодих дівчат, мене також зацікавили феномени міграції та «експатства», неприхований конфлікт між жінками й чоловіками з кола так званих експатів та багато інших питань, з якими я вперше зіштовхнулася в Азії.

Повернувшись із Таїланду, я вже знала, що надовго в Києві не затримаюсь. Мені хотілося знову подорожувати, але цього разу я шукала соціальні проекти, бажано пов’язані з міграцією або питаннями гендеру. Так я й знайшла Європейську Волонтерську Службу (EVS). На жаль, в Україні про неї майже ніхто не знає, тому багато молодих людей не можуть скористатися шансом пожити в іншій країні та відкрити для себе інші культури, мови й традиції.

Мені дуже пощастило – мене не просто запросили на перший же проект, на який я подала документи, але й сам він виявився пов’язаним із міграцією. Так я опинилася в Палермо – столиці Сицилії та місті, в якому цілком успішно співіснують безліч націй, культур і мов. Звісно, я не могла навіть підозрювати, що тут, в найбіднішій частині Італії, знайду свій другий дім, спільноту, в якій захочу жити, а також кар’єру, якій присвячу наступні роки свого життя.

Мій проект стосувався роботи з молодими мігрантами, більшість моїх колег працювали в інтернаціональних дитячих садках і так званих «центрах прийому», але мені та ще двом дівчатам на етапі інтерв’ю запропонували позиції в офісі. Як не дивно, але саме ця робота допомогла мені зрозуміти, чим займаються всі інші центри, як координується їхня робота і найголовніше – як живе це місто в умовах постійних «припливів» та «відпливів» населення.

Сицилія завжди була та й досі є воротами до Європи. Саме сюди прибуває й залишається більшість мігрантів, які успішно долають найнебезпечніший міграційний шлях у світі – з Лівії до італійського острова Лампедуза – та отримують прихисток. Якщо ж додати до цього ще й багату історію острова, який протягом століть постійно колонізовувався та переходив “з рук у руки”, то можна приблизно уявити, наскільки еклектичною є Сицилія сьогодні. Грецькі амфітеатри тут співіснують із норманськими палацами, візантійськими фресками й рештками фінікійських храмів, а кускус давно став традиційною стравою і приводом для суперечки між претендентами на звання «столиці кускусу» – Мессіною та Трапані.

В центральних кварталах Палермо теж поєдналося безліч культур, традицій і свят. Так, звісно, тут існують проблеми несприйняття, нетерпимості, расизму, і деякі з програм просто не працюють – через корупцію, погане планування або з інших причин. Але ще більше ініціатив знаходять підтримку і те, як навчилося жити це розмаїте та несхоже на жодне інше місто, може стати прикладом для інших.

Відколи я вперше приїхала до Палермо як волонтерка, я постійно живу, працюю або навчаюсь у кварталі під назвою Балларо. Це історичний центр міста, де розміщується відомий на весь світ ринок із тією ж назвою, багато історичних пам’яток та популярних серед туристів ресторанів. Але водночас Балларо – один з найбідніших кварталів міста, доволі брудний та занедбаний. Тому велика кількість соціальних організацій, ініціатив та центрів для мігрантів відкриваються саме тут.

Одне з таких місць – церковний комплекс Санта Кьяра. Сюди не просто приходять молитися – це центр соціального життя всього кварталу. На території Санта Кьяри є дитячий садок для дітей мігрантів, кілька спортивних майданчиків, віконце безкоштовної юридичної допомоги та гурток «Після школи», куди діти ходять з перших до останніх класів школи – спершу робити домашнє завдання, потім допомагати молодшим. Численні африканські общини завжди можуть влаштувати у дворі Санта Кьяри традиційні для них святкування, а соціальні організації – благодійні вечори та творчі проекти, про які я розповім нижче. І найголовніше – раз на тиждень Санта Кьяра віддає другий поверх мусульманам із Сенегалу. Настоятель дон Енцо завжди пояснює це дуже просто: «В них зараз немає мечеті, треба ж їм десь молитися». З тих же міркувань до комплексу приходять протестанти та індуїсти, і їм тут завжди раді. На загальні збори щодо вдосконалення кварталу також запрошують представників Палермо Прайду та багатьох LGBTQI організацій і всі вони успішно працюють разом.

Закінчивши свою волонтерську службу, я вже вдруге повертаюся до Палермо – спершу як тренерка, нині як докторантка у сфері прав людини. Але моє волонтерство ніколи не закінчується – цього разу я майже одразу ж стала частиною проекту BaddarHome («Baddar?» – сицилійська назва Балларо, «home» – в перекладі з англійської «дім»). Проект розпочався дуже просто – дві мої подруги, які живуть і працюють поблизу Балларо, зібрали групу підлітків 14-18 років (здебільшого тих, хто приходить після школи до Санта Кьяри) та спитали в них, яким вони хочуть бачити нашу частину міста. Згодом до нас приєдналися молоді мігранти з Гамбії та Сенегалу, яким теж небайдужа доля району, волонтери з Китаю, Індії та Непалу, чий проект пов’язаний із урбаністичним садівництвом та екологією, а також студенти – іноземці й сицилійці. Разом ми обрали перший об’єкт, який міг би стати улюбленим місцем для підлітків – занедбаний футбольний майданчик, на який виходять вікна мого гуртожитка.

Останніми роками на майданчику здебільшого грають у футбол місцеві діти 6-12 років із бідних родин, а раз на тиждень він на 24 години перетворюється на блошиний ринок. Тому працювати над стадіоном було непросто, але ми не здавалися – зробили кілька безуспішних спроб посадити там квіти (всі наші конструкції не витримали й тижня), пофарбували лавки та намалювали посеред стадіону велике сонце, влаштували кілька одноденних футбольних турнірів. І згодом побачили, що результат є.

Першими на стадіон почали приходити пограти студенти з гуртожитку, згодом власник місцевого кафе купив сітки на ворота й допоміг нам із розміткою поля. Кілька газет написали про нас, узяли інтерв’ю в дітей і зараз щонайменше раз на тиждень на колись безлюдному та покинутому місці збирається молодь і влаштовує свої чемпіонати. Це вже вкотре змусило мене повірити, що люди, які справді хочуть чогось досягнути, обов’язково це реалізують. До того ж, і для підлітків з Санта Кьяри, і дітей, що грали на стадіоні, це була перша в житті продуктивна та цікава співпраця зі стількома іноземцями. За спільною працею вони раптом починали розуміти, що ми всі – такі самі, і починали розпитували про наші країни, про університет, про мови. Зараз проект BaddarHome пішов на канікули, але у вересні-жовтні ми з новими силами візьмемося до роботи. Хто знає, який проект наші діти оберуть наступним?

Також у Санта Кьярі що два тижні проходить Arte Migrante – вечори культурного обміну. Методика «мистецтва мігрантів» була створена у вересні 2012 року студентом антропології університету Болоньї Томмазо Картураном та його друзями і з того часу розповсюдилась по всій Італії і за її межами. Ідея дуже проста – у визначені дні всі зацікавлені збираються разом і влаштовують те, що в нас іноді називають «квартирниками». Всі, кому це цікаво, можуть прийти та виступити – співати, грати на музичних інструментах, танцювати, читати вірші, розповідати історії. Підлітки з проекту BaddarHome завжди влаштовують театральну виставу, зазвичай пародії на популярні телешоу. Ставляться вони до цього уже серйозно і годин за п’ять до вистави краще їх не чіпати, бо відповідь буде одна: «Ні-ні, ти що, в нас репетиція!».

Кожну останню неділю місяця в серці Балларо, на пьяцца Медітерранео, группа активістів «SOS Ballar?», що часто збирається у Санта Кьярі, проводить фестиваль Anima Ballar? («душа Балларо»). Музичні гурти влаштовують своєрідне «захоплення» ринку – по черзі проходять торговими рядами та влаштовують міні-концерти. Покупці зазвичай радіють, танцюють та фотографуються з музикантами, а суворі продавці, які ніколи не демонструють емоцій, в такі дні можуть трохи розчулитися й пригостити тебе персиком чи апельсином. Потім всі повертаються на пьяцца Медітерранео, де влаштовується «соціальний обід» – кожен приносить що-небудь поїсти і просто виставляє все це на спільний стіл, і не важить, приніс ти каструлю спагетті, пиріг чи хліб з оливками. Хтось починає смажити ковбаски на грилі, хтось – розливати на всіх домашнє вино, музиканти з різних груп влаштовують справжній джем-сешн і люди з усього кварталу проводять цілий день разом. Ідея так званої block party не нова, але я вперше бачу такий успіх – у червні в Палермо відбулося вже дев’яте поспіль свято і людей було дуже багато. Мені б хотілося, щоб ця практика прижилася і в Україні, бо познайомитися з сусідами та провести разом із ними теплий сонячний день дуже приємно.

Палермо Прайд проходить щороку в середині червня. В це важко повірити, але тут це майже родинне свято – люди приходять на Прайд із дітьми, бабусями та навіть собаками, танцюють і веселяться цілий день. Різнобарвна хода перетворює центр міста на справжнє свято підтримки і єдності. Я дуже добре пам’ятаю свій перший Прайд два роки тому, як весело та вільно нам тоді було, і водночас – як сумно за Україну, яка була тоді ще надто далеко від справжньої підтримки прав людини. Цього року я вже почувалась набагато краще – Марш Єдності, що доволі успішно пройшов у Києві, дає мені надію на мирне майбутнє України.

Звісно, що цьогорічний Прайд у Палермо присвятили жертвам стрілянини в Орландо й провели  його під гаслом We will survive. Усіх загиблих вшанували мовчанням та особливою піснею, яку виконала одна з активісток. Також цього року Палермо Прайд, який, окрім всього іншого, є ще й зареєстрованою соціальною організацією, запровадив програму Lesbians and Gays Support the Migrants, що включала ряд семінарів та заходів, спрямованих на підтримку мігрантів та біженців у Палермо.

Як я вже зазначала вище, церква, наприклад, та ж сама Санта Кьяра, спокійно та навіть з радістю співпрацює з Палермо Прайдом та іншими LGBTQI організаціями. У квітні в Палермо сталось те, що обурило все місто – у молодого хлопця з Гамбії на ім’я Юссуфа Суссо, що саме повертався із зустрічі BaddarHome, просто на вулиці вистрілили з пістолета. Злочинця затримали майже одразу, Юссуфа, на щастя, вижив, хоча й провів майже тиждень у медикаментозній комі. Але суспільство було збурене – попри всю колишню славу Сицилії, нині тут на вулицях не стріляють. Дон Енцо влаштував відкриті збори у Санта Кьярі, на які прийшли всі охочі, були і представники Палермо Прайд. Організатори вирішили провести маніфестацію на підтримку Юссуфи найближчої суботи. У день акції лив дощ, але на вулицю вийшли тисячі людей – батьки з дітьми під парасольками, студенти, молоді мігранти, волонтери, суспільні організації, представники Прайду та церкви. Ми пройшли через все місто під кольоровими парасольками, ніхто не злякався взяти участь у ході, а церква та LGBTQI спільнота довели, що єдине, проти чого варто боротися – це насилля та нетерпимість.

Це – лише кілька з заходів та практик, які підтримуються й проводяться в Палермо. Звісно, тут все далеке від досконалості – місто та весь регіон в доволі скрутному становищі, в багатьох кварталах рівень освіти та роботи з молоддю дуже низький. Але волонтери й активісти не припиняють працювати над проблемами. Люди, що вдень працюють в офісах, фотостудіях, ресторанах, ввечері та на вихідних завжди знаходять час допомогти своїй спільноті – просто так, бо багатьом людям потрібна допомога. І серед цих людей – не лише італійці. Соціальною роботою та соціальними проектами займаються всі, і це єднає наш квартал як ніщо інше.

Фото: сторінки проектів та організацій BaddarHome, Palermo Pride