Стерти культурний іній: Як працюватиме новий український театр сучасного танцю?

В українському культурному полі критично мало сучасної хореографії. Здається, що глядачі дізналися про її існування лише в нульових, коли на телебаченні з’явилися танцювальні шоу, а з-за кордону почали привозити деякі сучасні постановки. Власне, в 2018 році змінилося небагато. Щороку вулиці обклеєні афішами тих самих гастролей кількох балетних блокбастерів. Некласичні вистави в Національній Опері можна полічити на пальцях однієї руки. Другу руку можна задіяти, аби назвати колективи, які показують українську сучасну хореографію: це в основному ініціативи на зразок Київ модерн-балету чи Zelyonka Fest.

А тим часом це мистецтво розвивається протягом уже більше ста років і має безліч течій та напрямків. Класичний і сучасний балетний репетуар давно співіснують і взаємодіють в академічному театрі. З початку 20 століття почали з’являтися нові танцювальні трупи, кожна з яких має власний творчий метод. Деякі з них зберігають розробки своїх засновників, як New York City Ballet, відомий неокласичною хореографією Джорджа Баланчіна. Деякі ж трансформуються з часом: наприклад, ізраїльський колектив Batsheva, співзасновницею якого була ікона модерну Марта Грем, сьогодні працює із власною хореографічною мовою Gaga. Засновані кількома ентузіастами, такі компанії розвинулись у впливових культурних агентів не в останню чергу завдяки постійній комунікації з публікою. Глядач, звиклий до сучасних постановок, цінує в них сміливі музичні експерименти, дослідження тілесності, яке перегукується з перформативними практиками, і візуальну складову, часто створену в співпраці з сучасними художниками.

Все це має слабку реалізацію в Україні через очевидні інфраструктурні проблеми, які гальмують розвиток як практиків, так і публіки. Остання часто виявляється неготовою сприймати сучасний танець без обгортки ефектного шоу.

Із цими проблемами покликаний працювати Ukrainian Dance Theatre, створений на початку цього року. Його засновниця, Анна Герус – колишня солістка Київ модерн-балету. Вона також працювала з Nederlands Dans Theater та Batsheva – обидві компанії відомі своїм новаторським підходом до хореографії. І вона однозначно готова використати цей досвід у своєму новому проекті: “Зараз молодим українським танцівникам і хореографам складно реалізовуватись, і першочергове завдання UDT – дати їм цю можливість. Думаю, в нас у цьому плані великі перспективи. Важливо створити молодому поколінню умови для роботи, тому що нині багато артистів їдуть за контрактом або йдуть в шоу-бізнес. Тому для майбутніх постановок ми будемо проводити відкриті кастинги й давати невеликі інтенсиви на базі створеного репертуару, щоб артисти могли не просто опанувати техніку, але й відчути, що таке театр і полюбити його.

Також для нас важливо працювати з публікою. Ми хочемо показати людям, що таке сучасний танець, які в нього бувають напрямки і течії – щоб кожен глядач міг знайти щось до вподоби. Вже в квітні ми плануємо показати відділення з постановками хореографів, які працюють в різних стилях. А на кінець сезону – прем’єру одноактної танцювальної вистави, яку також поставить молодий хореограф, у новому для театру ключі. Глядацька аудиторія в Україні бачила недостатньо, щоб стати “гурманом”. Тому наша мета – показати, що сучасний танець дуже універсальний. Це і неокласика, і модерн, і contemporary, і ще багато чого”.

Нині Анна займається постановкою прем’єрної постановки UDT “Автор”. Її покажуть 3-4 березня на сцені Молодого театру разом із балетом “Variations of Life”, який Анна поставила раніше для Київ модерн-балету. Ми зазирнули на репетицію “Автора” та дізналися, чого чекати від діяльності театру та від прем’єри зокрема.

Майбутній одноактний балет Анни Герус – це психологічна драма про письменника, який повертається до творчості після тривалого мовчання. Він звертається до власного минулого, але потрапляє у пастку ілюзій, із якими не може впоратися.

“У постановці “Автор” задіяні різні техніки, основні – contemporary, neoclassical – розповідає Анна. – “Саму історію можна назвати драмою, але в ній є і легкі, іронічні моменти. Дія відбувається одночасно в двох часових вимірах: в 20-х роках і в сучасному світі. Герой, наш сучасник, розповідає історію свого життя, приховуючи її за абстрактним сюжетом із минулого. Для мене це балет про творчість, про те, як вона може поглинути людину повністю. Ми бачимо, як непокоїться Автор, коли намагається формулювати думки на папері.

Костюми, сценографію цього проекту я вигадала сама. Звісно, там будуть присутні мотиви 20-х років. Це яскравий післявоєнний час, коли життя налагодилось, і на перший план вийшли особисті драми. Ми недарма використовуємо в постановці манекени – вони з’явилися саме в 20-х. Манекен – це символ матриці, заготовки, на якій можна прописати будь-який образ. І з його допомогою я пов’язую стилістику епохи з символічним підтекстом вистави”.

Зала, де проходять репетиції UDT, сама ніби застигла на початку минулого століття. Замість стелі – скляний купол, затягнутий напівпрозорою тканиною і прикрашений старою люстрою неймовірних розмірів. Замість дзеркал – лаконічний декор, призначення якого, втім, залишається таємницею. А ось те, що відбувається на паркеті, мало нагадує класичну балетну репетицію з чіткою ієрархією та зразковою дисципліною. Це більше схоже на колективну творчість десятка друзів, які зібралися разом, аби створити щось нове. Анна генерує хореографію просто в процесі, одразу випробовуючи її на собі. У залі багато сміху та жартів, і попри це кожен повністю залучений у те, що відбувається, ставить питання та пропонує власні варіанти. Кордебалет танцює колективну сцену в дусі Бродвею під французький шансон. Тут багато елементів неокласики; пантомімна зав’язка непомітно переходить у танець і повертається у сцену так, ніби нічого й не відбулось.

Хореографія складна і вимагає від артистів постійного тонусу для опанування танцювальної мови, передусім тонусу психологічного. Особливо це видно в сцені Автора і його альтер-его, над якою працюють солісти в кінці репетиції. Вона набагато напруженіша і в музичному, і в емоційному плані. “Будь чеснішим, коли ти робиш щось. Не прикрашай”, – каже Анна. Євген Логвиненко, якому адресовані ці слова, грає альтер-его Автора. “Я – персонаж, якого створив Автор, “молода версія” його самого”.  – розповідає він. “Спочатку це плід спогадів, але з часом Автор губиться в реальності, а мій герой починає діяти самостійно і прориватися в дійсність. Виходить так, що Автор проживає ще одне життя: він намагається в ньому щось змінити, але це вже неможливо. По суті, ми з ним – одне ціле, показане збоку, тому ми тісно взаємодіємо в танцювальному плані. Це чудова партнерська робота. Танцювати цю хореографію дуже цікаво і досить складно музично: Анна підкреслює моменти, які ти можеш навіть не почути з першого прослуховування музики”.  

Фото: Саша Злуніцина

Ще один артист Київ модерн-балету Мішель Фондю виступає в цій постановці асистентом хореографа. “Наш колектив зібрався навколо першої постановки Анни “Варіації життя” і плавно перемістився у цей проект. Ми разом уже рік, і весь цей час дуже цікаво спостерігати за баченням Анни і втілювати його в життя. Їй є що сказати публіці через пластику, і це великий шанс. Адже все, що відбувається на пострадянському просторі, трохи покрилось інеєм. Тому важливо відкривати глядачеві те, що відбувається зараз.

Постановка “Автор”, по суті, наполовину біографічна, адже всі його герої – візуалізація того, що пише Автор. Це люди, які зустрічались у його житті, чи це друзі, знайомі, чи просто перехожі на вулицях. Ілюзорний світ, який він створив, стає справжнім. Але оскільки минуле змінити неможливо, Автору залишається або знищити твір, або назавжди залишитись у своїх ілюзіях”.

Репетиція традиційно завершується оплесками, а в голові ще довго відлунює думка про велику спільну проблему культурного середовища в Україні. Хоча балет і живе відокремлено від “арт-спільноти”, питання ієрархії, інфраструктури, опозиції “збіднілого академізму” і “самодіяльної сучасності” рівноцінно актуальні для візуального мистецтва, театру чи культурної критики. І здорову атмосферу репетиції “Автора” хотілося б перенести на цю саму спільноту: з аналізом і синтезом міжнародного досвіду без калькування; з горизонтальною взаємодією без маніпуляцій та підміни понять. Втім, як із цим завданням впорається сам UDT, побачимо навесні.