Єжи Новосельський – гнучкий художник, якому вдавалося вписувати свої роботи в найрізноманітніші контексти й простори. Він був професором художньої академії, знаним автором, однак за часів ПНР про важливу частину його творчості – сакральний живопис – практично ніде не згадувалося. Глибше вивчення цього періоду його життя почалося вже в наші часи. Складність полягала в тому, що треба було інвентаризувати усі його численні праці в різних церквах і костьолах, зафіксувати те, що вже почало зникати, і показати широку географію його спадщини.

Є така фотографія Новосельського у його майстерні в Лодзі 50-х років, яку я дуже люблю, вона знайшлася відносно недавно. Це був час, коли художник боровся зі своєю зневірою і вірою, а на тлі видно ікони – його повернення до бога. Він тоді інтенсивно малював як абстракції, так і ікони. Цей знімок відкриває четвертий том каталогу сакрального мистецтва, над яким я працювала під час пандемії, він виданий до столітньої річниці художника – 7 січня. У вступі до каталогу я пишу про дві батьківщини Новосельського та його зв’язок зі Львовом. Він відчував себе поляком і водночас українцем, і під кінець життя часто повертався до аналізу цих обставин свого життя.

У родини Новосельських було добре розбудоване родинне дерево із записами про всіх родичів, очевидно, ним користувалися для відновлення документів під час окупації. Єжи був хрещений у річному віці в греко-католицькій церкві,  він часто хворів, тому батьки відтягували цей момент таїнства. Він походив з мішаної родини, батько Стефан Новосельський був лемком, який вважався українцем, бабця й мама з походження австрійки, він також мав двох братів, яких ніколи не знав, бо вони померли до його народження, і це падало тінню на все його дитинство й дорослішання. Він виховувався в домі, де тривала жалоба. Один з братів так само називався Єжи – Юрко. Тож Єжи, буваючи на родинному кладовищі, бачив надгробок зі своїм ім’ям і прізвищем, що, мабуть, у свій спосіб тяжіло над ним. У психології говорять про синдром «замісної дитини», яка народжується після смерті своїх братів чи сестер. Це був випадок багатьох художників – Ван Гога, Далі, це безумовно посилює вразливість і уяву дитини.

Єжи виховувався, так би мовити, біля маминої спідниці, ходив до римо-католицької гімназії чернечого ордену Піярув. Але зрештою у вихованні сина переважив уплив батька, тому випускні іспити він здавав уже у Львові при монастирі студитів. Учився малювати ікони в Уніві, там не було сталої школи, бо це був час окупації, але місцеві старовіри добре навчали справі іконописання. Єжи робив замальовки церков у технічному блокноті, їх залишилося багато в його архіві – юнак тренувався малювати архітектоніку церков, тяжів до редукування внутрішнього літургійного простору, який міг складатися лише з іконостасу. Його приваблювали приміщення готичні або сучасні й модерністичні, з чистотою ліній. Як казав сам художник, там його мистецтво почувалося найкраще в таких будівлях, а в барокових формах його роботи «губилися».

Великий вплив на Єжи справив друг батька, Владислав Якимович,  варшавський архітектор, вбитий у таборі Майданек під час війни. Він показував юнаку репродукції відомих художників та статті про сучасне мистецтво. Завдяки цій дружбі Новосельський ніби «заговорив новою мовою» й остаточно вирішив стати художником.

В юності Єжи молився перед іконостасом Йова Кондзелевича і завжди казав, що ці темні незвичні ікони на нього дуже вплинули. Він щоразу повертався до ранньохристиянського мистецтва, але його цікавили також барокові ікони. У 1942  році Новосельський попросився до монастиря святого Івана Хрестителя під Львовом. Монастирський розпорядок дня був суворий, втім, художник знаходив час на писання ікон та вивчення теорії під наглядом старших монахів, а також проводив багато часу у львівському музеї. Перебування Новосельського в монастирі тривало менше року; невдовзі після повернення до Кракова Єжи на довгих 12 років втрачає віру, але знання, здобуті в монастирі, залишаться з ним назавжди.

Він також познайомився з Михайлом Бойчуком, котрий часто бував у Львові. Спільність їхньої творчості полягала в тому, що вони виходили з одного коріння, в поєднанні авангарду й традиції давньої української ікони.

Єжи Новосельський, “Сапфіровий іконостас” (фрагмент), 1966/1967, церква Успіння Пресвятої Богородиці в Кракові.

Часто закидають, що ікона Новосельського не ортодоксальна, що він порвав з традицією, що його ікона занадто авангардна. Її довго не сприймали духовні особи, парафії відмовлялися від деяких його творів. Новосельський повторював, що ікона, окрім традиції, має бути знаком свого часу, в якому створена. Крім того, він відокремлював ікони, які повинні використовуватися в літургії в храмі, і не дозволяв виставляти такі ікони в галереях чи музеях: вони мусили служити молитві.

Після повернення до Кракова Новосельський вступив до інституту художньої техніки: Kunstgewerbeschule. Саме там він знайомиться з митцями, які згодом стануть членами «Краківської групи».

І в його роботах помічаємо джерело натхнення з різних шкіл іконопису, але він їх насичує ще більшими авторськими барвами, акцентами, високим рівнем абстракції. Він дуже шанував італо-візантійське мистецтво. Найбільшим натхненням та ініціацією у світ ікони для Новосельського став «Страшний суд» з села Ванівки, яку він бачив у львівському музеї. Багато елементів цього універсуму він відтворював і цитував згодом у своїх роботах.

Особливо це помітно в творах, де він відтворює погляд бога на землю, вид згори на озеро, а також мотиви мороку й людських мук в садистичних і мазохістичних малюнках. Багато мотивів Новосельський запозичив з мистецтва древнього Єгипту, де помітно «еротичну муштру» тіл, своєрідну гімнастику. Використовував мотив середньовічних мап, створюючи емблематичне представлення простору. Звертався до мистецтва Помпеї, звідки запозичив кольористику й еротичну містичність, як у „Villa dei misteri”. У нього також були на картинах символічні мапи Єрусалима, де на одному зображенні маємо розгалужену багатопросторовість лабіринтів. Він ніколи не був у Єрусалимі (80-х роках він хотів відвідати святу землю, та йому завернули паспорт), але добре вхопив його просторову складність у своєму світському малярстві. Ці обидві традиції, світську й сакральну, неможливо відділити одну від одної у творчості Новосельського. Ці два сегменти якнайкраще пояснюють його художнє бачення, як сильно ікона організувала його візуальний світ і дозволила йому будувати цілісність. Вся морфологія його світського живопису побудована на іконографії. І це поволі переходить в абстракцію, сакрум змішується з профанним. На надгробку Новосельського зображена копія його картини –  “Схід сонця”, при його могилі на Раковицькому цвинтарі у Кракові 7 січня зустрічаємося і ми, дослідники й шанувальники творчості. Коли я вперше приїхала в Україну з лекціями, ми зробили плакат «Новосельський – іконописець і вільнодумець», у якому використано мотив цієї абстрактної ікони з сонцем. Польська теологія не мала надто багато видатних сміливих мислителів. А от Новосельський для мене є таким прикладом. Часом мені здається, що ми досі не доросли до його думки, але вже робимо в цьому певні успіхи.

Єжи Новосельський, “Villa dei Misteri”, 1975, Національний музей, Краків, Польща

 

Якщо згадати кілька книг, які вийшли про Новосельського, то том перший «Новосельський в Малопольщі» вийшов 7 років тому. У цій книзі є розділи про сліди його творчості та наступників, є мапа з роботами Новосельського по Кракову. Другий том – про регіон Підляшшя й Мазури «Новосельський – Сакральне мистецтво. Підляшшя, Вармінсько-Мазурське воєводство, Люблінське воєводство» (2019).

Третій том – «Новосельський на Шльонську». Четвертий том – Новосельський у Варшаві і на Мазовшу. Повизбирувано місцезнаходження всіх його робіт – з приватних колекцій, знімки робіт, яких більше немає, але вони зафіксовані у книзі, роботи, що перебувають за кордоном. У п’ятому томі, який зараз готується – “Новосельський. Сакральне мистецтво. Білий Бор, Лурд, приватні колекції” буде представлена також єдина сакральна реалізація за кордоном: поліхромія церкви в Лурді (Франція), єдина церква, повністю спроектована Новосельським: в Білому Бору, і численні ікони з приватних колекцій.

Як бачимо, мапа дуже багата, але водночас існує проблема «поправляння» Новосельського, його «покращення» в приміщеннях костьолів, ремонт і відхід від мінімалізму з абстрактними зображеннями до багатого оздоблення. Наш колектив, що працює над фіксацією спадщини Новосельського (а це фотографи, і Агнєшка Шпала координаторка каталогу) – ми робимо це для того, щоб зберегти ці місця і роботи, часом це склади з пляшками біля ресторану, тому наша місія хоча б на папері зафіксувати все, що можливо. За тиждень перед тим, як том мав іти до друкарні, до мене задзвонив ксьондз, що в Ізабеліні знайдено мозаїку Новосельського! Хтось переклеїв мозаїки на картон під час перебудови костьолу, це було зроблено по-аматорськи, але це насправді важлива знахідка, яка колись здобуде своє місце в музеях. І ми мусили переробляти цілий розділ каталогу, бо я цю мозаїку вже оплакувала кілька разів раніше у своїх публікаціях. Люблю свою роботу хоча б за те, що в ній завжди є адреналін відкриттів.

Сейм Польщі оголосив 2023 рік роком Єжи Новосельського, у зв’язку з цим з’являється багато різних ініціатив. За кілька місяців не вдасться приготувати якусь велику монографічну виставу, але я розповім про різні плани на наступний рік.

Тож кілька слів про те, що планується до століття Новосельського у Польщі. 20 листопада відбулася чудова виставка в художній Академії в Кракові з роботами з колекції Анжея Стармаха, виставка стала першою ластівкою цілої низки подій навколо ювілею Новосельського. 7 січня у Кракові відбулася служба на Раковицькому кладовищі для вшанування пам’яті художника. Далі була презентація варшавського тому про Новосельського. А в Бєльсько-Бялей в галереї відкрилася виставка, яка готувалася кілька років, про співпрацю Єжи Новосельського і видатного архітектора Станіслава Нємчика (автора костьолу Святого Духа в Тихах). 17 січня в галереї Анжея Стармаха відбулося офіційне відкриття року Новосельського і чудової виставки куратора Анжея Щепаняка «Майстерня Єжи Новосельського». Це метафоричне відтворення середовища, в якому жив і працював художник. Там представлені меблі з його мешкання, розмальовані ним, зроблені ним моделі кораблів, картини, можна відчути, яким атмосферним було життя Новосельського.  19 лютого буде служба в православній церкві й буде зустріч на тему виданого четвертого каталогу. Весною планується прем’єра концерту в Тихах і Вроцлаві – програма улюбленої музики художника. У жовтні 2023 відбудеться конференція в художній академії в Кракові, де будуть гості зі Львова – про спадщину Новосельського і про мистецтво сучасної ікони. В Національному музеї в Кракові буде велика виставка 40 малюнків художника, а в музеї сучасного мистецтва МОСАК у Кракові буде проєкт «ІІ Групи краківської» в контексті Новосельського і дуже багато іншого.

 

Кристина Черні – польська критикиня та мистецтвознавиця, докторка гуманітарних наук.

Під час навчання була співробітницею Комітету студентської солідарності у Кракові. Членкиня редколегії щомісячника «Знак» (1992-1996), де редагувала додаток, присвячений сучасній культурі. Згодом працювала на телебаченні Кракова. До 2017 року була пов’язана з Інститутом історії мистецтв Ягеллонського університету, а нині  співпрацює з IRSA. Авторка численних текстів про мистецтво, а також телевізійних програм, заснованих на інтерв’ю з митцями. У 2017 році здобула ступінь доктора гуманітарних наук на основі дисертації «Концепція сакрального мистецтва Єжи Новосельського».