Мій маленький гімн Росії

Ви заїбали, рускі.

Зараз я опишу, яким буде ваше побутове пекло.

Ви миєте своє тіло, рускі? Підете ви вранці в душ, намилите вашу руску, набиту імперськими амбіціями голову, захочете її змити – а бац –  і потече з вашого душу крижана вода, або краще взагалі ніяка не потече. Бо ж світло вимкнули, і котел не працює, і воду теж вимкнули. А тоді з цією намиленою, нещасною вашою головою захочете ви попити капучіно, ви ж любите капучіно, візьмете молоко з холодильника, щоб налляти у свою каву, а воно звурдиться, бо скисло – холодильник же не працює. Тоді поглянете ви на своє нове вікно, яке ви недавно поміняли, а там – пліснява навколо – бо ж висока вологість від постійних відімкнень – і не просто пліснява якась маленька, а така велика і буйна, що вистачить її на цілий нєоб’ятний рускій ваш мір. Ну, що тоді робити? Доведеться купувати екофлов – ви ще не знаєте, що це, але скоро дізнаєтесь, – він дорогий, ви б могли купити класний вєлік або самокат, скажімо, але ні, ви купите екофлов, бо без світла тяжко, рускі. Але коли ви будете його підключати і почнете ним користуватися, ви розвинете собі такий невроз, бо треба буде постійно перемикати мережі і пам’ятати, коли є світло і нема екофлова, а коли є екофлов і нема світла, і коли є екофлов  і нема світла, то холодильник треба вимкнути, щоб не згорів котел, і чайник не можна увімкнути,  знову-таки, щоб не згорів котел.

А ще ж треба якось прати і прасувати ваші сарафани, рускі, так от ви розвинете собі такий невроз, що не поможе вам з ним ніякий психоаналітик, бо в нього теж буде такий самісінький невроз, у руского вашого психоаналітика, а може, навіть психоз. А котел все одно згорить, і згорить підлога у вашій майстерні, і ви не зможете займатись улюбленою роботою, хоч я сумніваюсь, що вони у вас взагалі є – майстерня і улюблена робота – бо хіба б ви тоді бомбардували чужі електростанції? І телевізор не працюватиме, рускій телевізор, який розповідає вам, хто ви такі, і навіть розповідає вам, хто ми такі, і ви розгубитесь і підете гуляти в руский ваш лєс. І мороз буде теж руский. І перестріне вас руский голодний ведмідь. І руска весна не настане. На щастя для тих, хто не рускі. А Празька настане.

А тепер я опишу, яким не буде ваш рай.

Ніколи гул генераторів у місті не нагадає вам давньогрецький хор і солідарність теж не нагадає, бо, аби щось нагадалося, воно має бути в пам’яті, а Давня Греція – не ваша колиска, так само як солідарність – не ваша чеснота. Ніколи при свічці, такій запашній, як свіжий морський вітерець, не приготуєте ви свою найкращу пасту з креветками, ви ж любите пасту з креветками, рускі, а ніколи не вийде вона у вас така, що пальчики оближеш, і не оближете ви їх, свої рускі пальчики, які вічно пхаються куди не треба, куди їх не кличуть. А дружня бесіда при тій пасті ніколи не буде такою теплою, такою змістовною, а червоне, сухе не огорне лагідністю кожну вашу клітину і не наблизить до розуміння плинності часу, як лишень поезія може наблизити. І крізь тугий інтернет ніколи не прорветься до вас повний жаги і пристрасті, любовний лист, і ваш любовний лист не прорветься до того, кого ви любите.

А ваші оргазми? Ваші оргазми ніколи не будуть такі осяйні, такі множинні, що кожен окремо з них взятий здатен освітити цілий квартал, а всі вкупі – цілу країну. У вас взагалі не буде оргазмів, рускі. Ніяких. І ніченька ваша ніколи – навіть не мрійте – не буде така місячна, що видно буде все найважливіше і навіть невидиме, а зорі не будуть такі несамовито прекрасні і ви не відчуєте, які ви маленькі (а ви маленькі, рускі!) у великому Всесвіті, який вас приймає таких нікчемних, таких вразливих, мікроскопічних, та ще й дарує вам цю мить єдності з усім, таку рідкісну, таку коштовну, ви не відчуєте цього всього, бо, щоб таке відчути, треба сказати собі раз і назавжди: «ми, рускі, маленькі» – а ви цього ніколи собі не скажете, хоч могли б, могли б вже нарешті сказати. І ви не здивуєтесь, ідучи темним містом, що темрява може породити не страх, як ви собі гадаєте, а довіру – цю протилежність страху, і ця не відома вам довіра не буде висіти в повітрі так вагомо, так переконливо, що можна буде її не лише торкнутися, а й помацати. І не збагнете ви значення слова «нерукотворний», бо близькість до світил не відкриє вам його.

А в храмі ви не засвідчите Божої присутності від того, що одночасно у темряві при єдиній свічці буде відбуватися таке: звичайний священник без жодного підсилювача голосу буде промовляти молитву, а на риштованні звичайний реставратор з ліхтариком на чолі буде тицяти своїм пензликом у такт його співу, і в кожній його цяточці, у кожному його русі, буде такий правдивий Бог, живий, ніжний, звичайний, такий Бог, який ніколи не проб’ється крізь вашу пузату позолоту, і ваша душа ніколи не запізнає від того зворушення. І взагалі ніякого зворушення ваша душа ніколи не запізнає, а це – щоб ви знали – найгірше. Найгірше, що душу може спіткати. Навіть таку широку, як ваша.