Відкрита книга Херсонського: лікування іронією

«В какой волшебный миг проза становится поэзией? Почему поэтическая строка обладает такой высокой концентрацией смысла? Почему горечь, которой насыщена строка, примиряет с жизнью? Почему стихотворение снимает с глаз пелену лучше, чем это делает окулист? Почему сострадание выше служения? Я не могу ответить на этот вопрос, но стихи и записи Бориса Херсонского могут».
Людмила Улицкая

Книжка Бориса Херсонського «Открытый дневник» ? поета, есеїста, психіатра, викладача Київського інституту психології та психотерапії ? це данина популярній нині традиції видавати блоги на основі записів у фейсбуці. До книжки увійшов фрагмент від 1 січня до 30 грудня 2014 року ?  найбільш трагічний період в історії незалежної України. Важливою видається й причина, з якої директор видавництва «Дух і Літера» Костянтин Сігов вирішив терміново запустити книжку в друк: закладений терористами вибуховий пристрій, що спрацював в одній із квартир родини Херсонських в Одесі.

Дехто питає, навіщо видавати фейсбук, який і так можна прочитати в Інтернеті. Ця думка з’являється від хибного відчуття стабільності інтернету: нібито його вміст залишиться незмінним протягом десятиліть. Але вже сьогодні ми спостерігаємо, як будь-яку сторінку можуть заблокувати на певний час тільки тому, що адміністрація соціальної мережі Facebook отримує багато скарг. Співробітники цієї компанії не заглиблюються в суть, а просто реагують на скарги як на технічну проблему. Серед можливих способів реагування адміністраторів соцмережі є й повне видалення сторінки. До того ж, особливість соціальних мереж у тому, що вони призначені для миттєвої реакції: те, що було вчора, сьогодні вже ніхто не згадає. Тому реакція на новини з фейсбука в більшості користувачів нагадує вигуки ? два-три емоційних рядки або уїдливий коментар.

Блог Бориса Херсонського відрізняється від сотень інших своєю власне щоденниковою формою, як її розуміли в минулому. Помітно, що автор приділяв  багато часу та уваги текстам, бо знав: його активно читають люди в різних країнах світу. У блога Херсонського понад 13 000 лише зареєстрованих читачів, часто окремі записи отримують декілька тисяч лайків і сотні коментарів. Спроба навіть просто стежити  за цим процесом, не реагуючи на нього, забирає значну кількість часу, а отже, можна сказати, що фейсбук-сторінка Бориса Херсонського ? це певний зліпок з його життя, а також його комунікатор ? автор відповідає на приватні повідомлення.

Втім, якщо всі аргументи ще недостатньо переконливі, то сам Борис Херсонський під час презентації своєї книжки в Києві сказав, що вона не є точною копією фейсбука ?  він видаляв повідомлення, які не вкладалися в концепцію щоденника, а самі тексти були також відредаговані. «Ця книжка ? не колекція “рефлексів” та відгуків, ? пише він в авторській передмові, ? між цими текстами ? жахливий 2014 рік».

Борис Херсонський. Фото: Олег Шинкаренко.

Трагедія 2014 року відобразилася не лише в текстах щоденника. Варто зазначити (бо в книжці про це зовсім нічого не сказано), що автором обкладинки є Олександр Ройтбурд. За словами художника, картину «Різанина на Хіосі» він написав 19 лютого 2014 року за декілька годин під впливом жахливих новин з Майдану. Власне, назва цієї картини є лише цитатою назви роботи Ежена Делакруа, яку той намалював у 1824 році.

Мешканці грецького острова Хіос підтримали борців за незалежність їхньої країни. За це турецькі війська вдерлися на острів і 11 квітня 1822 року вбили понад 25 000 його мешканців. Вина їх, як вважалося, полягала в тому, що «по-перше, вони були багатими, по-друге, мали сім’ї і нарешті, те що робить дві попередні провини нестерпними, вони були беззбройними», ? написав про ці події французький історик Жан Журден. Картина Ройтбурда візуально не має нічого спільного із твором Делакруа. Ми бачимо двох однакових жінок, одна з них закрила обличчя руками, інша схопила себе за горло. На задньому плані ?  дим і попіл Майдану. Загальне враження від картини ?  це трагедія та прихована напруга, придушений крик. Ройтбурд каже, що назва, запозичена у Делакруа, задає контекст для його картини. Якщо пригадати тогочасну реакцію Європи на дії Туреччини в Греції, то контекст дійсно проглядається: масові вбивства не викликали жодної дієвої політичної реакції Заходу і знайшли найбільше своє відображення тільки в творах мистецтва.

Ежен Делакруа. ‘Різанина на Хіосі’

Сама книжка складається з віршів та текстів, які Херсонський день за днем публікував на своїй сторінці у Facebook. Найперший вірш російською мовою перекладений наприкінці щоденника українською. Це концептуальна по своїй суті ідея, і вірш сам також містить рештки концептуалізму 1980-90-х років, коли обов’язковим вважалося обігравати радянські реалії в пародійному контексті. Так і у Херсонського:

Жена уже написала в местком-партком.

Доктор NN имеет доступ к морфию, поэтому – наркоман.

Але карнавальна вакханалія веселощів пострадянського концептуалізму закінчена: з’ясувалося, що відсутність сенсу, прихована за яскравими декораціями, не є панацеєю, яка здатна захистити художнє висловлювання від інфляції.

Я наконец засыпаю. Проснусь седым стариком, – продовжує Херсонський.

Часи змінилися, і нова реальність вимагає іншого, біль відповідального, ставлення до тексту. Цю ситуацію дуже яскраво зображує вірш від 11 січня 2014 року:

Все сбежались на площадь

полюбоваться часами

на вновь отстроенной Вавилонской Башне.

А это была бомба

с часовым механизмом.

«Більше не можна безкарно милуватися реставрованими декораціями минулого, це смертельно небезпечно», – натякає Борис Херсонський.

Щоденниковий корпус текстів цієї книжки можна умовно розподілити на рефлексії з приводу подій, переказ анекдотів та реплік і звертання до російської свідомої аудиторії. Остання частина є дуже важливою, оскільки в умовах пропагандистської війни, розгорнутої російською владою за допомогою кишенькових медіа, громадяни сусідньої країни не мають жодного джерела достовірної інформації про події в Україні. Цікаво, що значна частина російської інтелігенції вважають українські медіа надто ангажованими для того, щоб брати інформацію звідти, крім того, є ще фактор української мови, яка заважає їм сприймати наші новини. На цьому тлі Борис Херсонський виступає таким собі незалежним спостерігачем: російськомовного поета єврейської національності дуже важко звинувачувати у симпатіях до «київської нацистської хунти». Херсонський як професійний психіатр за спеціальністю намагається проаналізувати стан хворого суспільства, зрозуміти, чому воно так радо вірить у найогиднішу брехню.

«Пожилая интеллигентная одесситка перепащивает эту заведомо фейковую стенограмму. Она знает, что это фальшивка, но… а вдруг!!! Как бы это соответствовало настроениям… Может быть, именно обилие слухов ? разная информация в каждое ухо одновременно – как при одном из методов введения в гипноз – делает нас беззащитными. Мы разучились читать даже между строк».

Утім, Борис Херсонський зізнається, що ця його стратегія публічних виступів у фейсбуці виявилася не надто ефективною: «Мені вдалося переконати не більше 6% моєї аудиторії, це десь троє людей», ? каже він.

Мало того, російська інтелігенція навіть намагається нав’язати Херсонському свої галюцинації, які називає «зворотним боком медалі».

«Ребята, я действительно НЕ ВИЖУ этой стороны медали, ? пише він, ? Боюсь, что эта неспособность связана с отсутствием у меня зрительных, слуховых и смысловых галлюцинаций. Несмотря на то, что я давно сошел с ума от любви к Одесской Интеллигенции и с гордостью ношу эту смирительную вышиванку».

Чому так відбувається? Невже отруєння пропагандою і справді є психічної хворобою? Жодному психіатру ще не вдавалося переконати свого пацієнта словами, що він ? не Наполеон, зазвичай допомагала лише інтенсивна медикаментозна терапія.

«Им пиз…ц, коллективное безумие, гитлеровская Германия, разум сохранили единицы. РИП», ? робить афористичний висновок Олександр Ройтбурд.

Терапія самого Херсонського ? це іронія та самоіронія, яку йому вдається зберігати навіть у найважчі часи. Здається, відсутність іронічного сприйняття реальності (тобто необхідної дистанції, яка дозволяє дивитися на факти без упередженості, бачити очевидні спотворення, брехню) є одним із перших симптомів катастрофічного зламу свідомості.

Як іронія дезактивує ідеологічні агресивні конструкції, помітно в репліці Херсонського про Бандеру:

“В лозунге “Бандера прийде ? порядок наведе”, ? полная безнадюга. Покойники порядок не наводят. Не придет Степан Бандера. Порядок наводить нам с вами».

Як лікар, Херсонський час від часу намагається ставити діагнози та планувати терапію. Що може допомогти людям із хворим сумлінням? А що може допомогти тим, хто змушений із ними спілкуватися? Як поводитись людині, яка працює зі словом?

«Только говорить то, что он умеет и не лгать, не участвовать во лжи и не поддерживать ложь. Только в этом случае когда-нибудь мы сможем стать мостиком между этими стремительно расходящимися берегами…».

Завдяки високому рівню й глибині осягнення реальності та іронічній відстороненості щоденники Бориса Херсонського у майбутньому зможуть стати окремим артефактом, який науковці-історики вивчатимуть разом із документами нашої епохи. Якщо не збережеться архів фейсбук-сторінки.