Франківська галерея «Асортиментна кімната» з перших днів повномасштабної війни в Україні взялася за евакуацію мистецьких робіт з-під бомбардувань. А спільно з київською художницею та кураторкою Лесею Хоменко запустила мистецьку лабораторію «Робоча кімната» для митців, які залишили свої міста, тікаючи від обстрілів. Тим часом співзасновниця «Асортиментної кімнати» Альона Каравай спільно з культурною менеджмеркою та директоркою львівського музею «Територія Терору» Ольгою Гончар фінансово підтримують тих, хто виїхати не зміг.

Клич для тих, кому треба з-під обстрілів евакуювати твори мистецтва, від галереї «Асортиментна кімната» з’явився в мережі Facebook на другий день широкомасштабного вторгнення Росії. Для художників та художниць і самоорганізованих мистецьких просторів, яким потрібна підтримка в евакуації робіт, створили коротку форму (https://inshaosvita.typeform.com/to/Lvl2jZiE). Як розповідає Альона Каравай, нині ця інформація сама швидко розходиться в мистецьких колах — люди передають її одне одному, і дехто просто дзвонить з проханням допомогти.

«На початку ми казали, що будемо орієнтуватися на самоорганізовані простори, які точно не буде евакуювати міністерство культури. Але коли вже дійшло до справи, то ми не обираємо — кого виходить вивозити, того і вивозимо, — говорить Альона. — Маємо два кейси досить великих серій, які вдалося вивезти. В  інших не виходило, а нам вдалося, от і все. І в нас теж евакуація часто зривалася. Це така справа дуже непевна зараз через те, що дістатися складно і це переважно формат, коли туди їде машина з гуманітарною допомогою, а назад — із картинами, щоб вона не каталася порожньою».

У просторі «Асортиментної кімнати» евакуйовані мистецькі роботи перепаковують під зберігання та перенаправляють в сховища. Зазвичай на місці їх перепакувати не встигають, та й не завжди є можливість закупити матеріали для цього.

Роботи зберігатимуть у Франківську до кінця війни, потім їх повернуть власникам. Наразі вже втілено вісім етапів евакуації, під час яких вдалося врятувати 28 серій робіт. Найбільша евакуація включала сім серій робіт різних художниць та художників.

Звідки і що саме вивозили — не розповідають в цілях безпеки. Переважно це матеріальні об’єкти візуального мистецтва і невеликі 3D-об’єкти. Надходили запити і на вивезення архітектурних архівів. Також серед об’єктів, які днями евакуювали з Києва, — музичні інструменти для лабораторії сучасної опери Opera Aperta.

«Які саме роботи передати на збереження — дуже спонтанне рішення. Десь до останнього моменту нічого вивозити не планують, а потім, коли машина приїжджає, то що влізло, те і передають. Може бути найбільш цінною велика робота, яка просто не влізе в машину, тому передають те, що можуть. Також іноді галереї приймають рішення вантажити роботи не в одну машину, а передавати про всяк випадок в різні місця», — розповідає Альона Каравай.

На перші вивезення у команди «Асортиментної кімнати» були власні фінансові резерви. Потім достатньо швидко вдалося знайти партнерів за кордоном, які можуть давати на це гроші — з ними і працюють нині. Тому наразі потреби в пожертвах немає. Робота триває, звернення надходять постійно.

«Є звернення, які з різних причин зависли. Було так, що люди прийшли забирати роботи, а художниця передумала. Є й такі випадки, які вже ми не зможемо реалізувати. Наприклад,  арт-платформа «ТЮ!» з Маріуполя ще в другий день вторгнення зробила заявку. (1 березня російські загарбники взяли місто в облогу – Авт.). В останні години перед блокадою міста, коли це ще можна було зробити, команда «ТЮ!» виїхала і вони змогли закинути в машину лише кілька картин. А вся колекція залишилася там на місці. Після звільнення міста, можливо, можна буде подивитися, що там залишилося, але зараз це вже неможливо», — каже Альона Каравай.

«У воєнний час маємо ще більш дисципліновано робити те, що вміємо, та те, для чого ми створені. «Асортиментна кімната» була організована для підтримки локального мистецтва, а зараз ми маємо його не просто підтримати, а й зберегти», — говорить Аня Потьомкіна, кураторка галереї.

Нині галерея окрім мистецьких робіт приймає і митців з цілої країни, які шукають прихистку у Франківську. А спільно з художницею Лесею Хоменко, яка переїхала до Франківська з Києва, організували робочу мистецьку лабораторію «Робоча кімната» для переміщених митців. Мета лабораторії — створювати фізичні об’єкти, в тому числі і про війну, та розповідати про те, що нині відбувається в країні. В просторі «Асортиментної кімнати» кожен із них працює в своїх техніках а також має можливість експериментувати з новими матеріалами.

Леся Хоменко переїхала до Івано-Франківська в перші дні війни — 26 лютого. Тут вона дізналася про ще кількох митців, які з тих же причин вимушено переїхали до Франківська, і так виникла ідея підтримати переміщених художників і художниць.

«Ми залишили там всі свої роботи, залишилися без нічого, фактично всі — без біографії. В когось роботи є на цифрових носіях, а в когось, як у мене, це — матеріальні речі. Тож у мене з’явилася ідея всіх зібрати, — говорить Леся Хоменко. — По-друге, я вважаю, що дуже важливо рефлексувати всередині подій і продовжувати працювати саме на території України, аби розбудовувати інституційні зв’язки. Інституція — це взагалі основа суспільства. І у Франківську інституції дуже класні. Вони мене надихають. Зараз ми створюємо горизонтальну мережу і почали співпрацювати тут з художниками, з якими в Києві не взаємодіяли».

У просторі «Асортиментної кімнати» кожен з учасників резиденції може працювати з тими матеріалами, до яких звик, або ж спробувати щось нове. Тут є достатній запас матеріалів, аби працювати з глиною, фарбами, фотографією. Через фізичну роботу з матеріалами митці залучаються в процес, входять в дискусію, влаштовують обговорення, хто і як відчуває війну.

«Коли нас оточують класні художні матеріали, це одразу створює відчуття безпеки. Ця матеріальна рутина дуже продуктивна зараз. Плюс я як художниця, яка працює з таким матеріальним медіа як живопис, гостро відчуваю цей момент фізичного створення і знищення, адже усі мої роботи залишилися в Києві, — каже Леся Хоменко. — Головними, звісно, є ідеї, але є ще й фізичне тіло робіт. І ця ідея створювати нові речі, коли все фізичне зараз потерпає — це якраз тема резиденції, яку ми назвали «Робоча кімната».

Резиденція лише стартувала, але вже вийшла за межі Франківська — до неї приєдналися резиденти у Львові та на Закарпатті. Перетягнути всіх до Франківська складно через проблеми із розміщенням. Тож Леся Хоменко вирішила, якщо людина працює і є з усіма на зв’язку, то лабораторія може стати цілою мережею.

У Львові вже почала працювати Катерина Бучацька. В Ужгороді — Даніїл Галкін. Також до резиденції приєдналася Жанна Кадирова, яка опинилася в одному із селищ на Закарпатті. У Франківську наразі працюють Саша Курмаз, Катерина Алєйнік, Таїра Умарова, Ярослава Хоменко, Марія Леоненко.

«Це два рухи — всередину себе і назовні. Лабораторія камерна, але процес є публічним, ми пишемо про неї в соцмережах. Зараз бути публічними важливо. Ми використовуємо весь свій потенціал для того, щоб бути присутніми в інформаційному просторі. А внутрішня ситуація полягає в тому, що лабораторія для нас є терапевтичною. Асортиментна кімната є настільки спокійним місцем, що ми тут себе відчуваємо як вдома, — каже Леся Хоменко. —  Після ескалації відбувся безповоротний злам. Нам цікаво подивитися, що ще залишилося, що вже не працює як раніше і як мистецтво може на це відповідати, які ще є стратегії в мистецтві. Це дуже класна кухня. Але навіть у мирному Франківську весь час лунають сирени і весь час треба прикладати величезні зусилля, щоб працювати. Це такий виклик перестати боятися і почати працювати».

Мистецька лабораторія «Робоча кімната» реалізовується за рахунок приватних внесків від колег та друзів Лесі Хоменко з Європи. Окрім «Асортиментної кімнати» ініціативу Лесі Хоменко підтримали інноваційний центр «Промприлад. Реновація» і Франківський драмтеатр, які допомагатимуть із простором та специфічними матеріалами для створення окремих мистецьких робіт.

«Паралельно спілкуючись про евакуацію, ти бачиш, що художники сидять в Києві десь у сховищах і розумієш, що у них навіть немає грошей на картці, аби купити хоча б щось. Тож ми просто закидували їм гроші. Іноді навіть тисяча на картці може покрити якісь базові потреби чи допомогти виїхати», — розповідає Альона Каравай.

Десять художниць та художників в скрутних умовах та близько до лінії бойових дій отримали від галереї швидку матеріальну допомогу. А згодом Альона Каравай, як співзасновниця ГО «Інша Освіта», долучилася до ініціативи директорки львівського музею «Територія Терору» Ольги Гончар «Музейний кризовий фонд».

«Оля Гончар виходить з того, що треба спершу врятувати музейних працівників, а потім вони врятують спадщину. Приблизно такий самий підхід був і в нас з художниками: ми питали також «як у вас справи» тих, із ким ми працювали і чиї роботи евакуйовували. Особливо, якщо підозрювали, що в них немає інших джерел доходу, — говорить Альона Каравай. — І коли ми вже тиждень із цим працювали, Оля Гончар зробила допис у Facebook, що вона таке ж робить для музеїв, ми приєдналися й почали працювати з музеями. Там менше йдеться про евакуацію колекцій, бо це державна власність — їх не можна просто вивезти. Але в них є гуманітарні потреби».

Першим напрямком великого проєкту «Музейний кризовий центр» є «Швидка музейна допомога». Ольга Гончар запустила ініціативу 3 березня цього року. Менш ніж за добу майже 20 музеїв із чотирьох областей отримали фінансову підтримку на пакування, збереження експонатів та підтримку локальних команд, які опинились в скрутному становищі.

Швидку фінансову допомогу музейним працівникам надають завдяки коштам Європейської комісії в рамках проєкту «Сила тут», що реалізується ГО «Інша Освіта». Також ініціативу підтримали PinchukArtCenter та низка приватних меценатів.

Станом на 14 березня швидка музейна допомога надійшла для 194 людей у 36 музеях з восьми регіонів України. Це адресна допомога конкретним людям, які продовжують ходити на роботу і ціною свого життя зберігати музейні фонди не зважаючи на те, що в їх міста прийшла війна.

«У перші дні війни відкрилися різні можливості для митців і діячів культури за кордоном. І я задалася питанням, що ж робити тим, хто залишається тут? Я і музей «Територія терору» залишається в Україні, ми хочемо зберегти нашу колекцію і нашу команду. Хто підтримає нас? І коли власне я написала пост із цим запитанням, мені почали писати інші колеги, серед яких і Альона Каравай. Вони запропонували створити фонд підтримки своїх — нашої бульбашки на основі регіональних зв’язків. Так воно понеслося, — розповідає Ольга Гончар. — У перші дні війни ми зідзвонювалися з директорами в регіонах і зрозуміли, що в них там критична ситуація — немає грошей на базові потреби як от їжа, вода, медикаменти. Їх там бомблять. А зарплати не виплатили, тому що в когось казну розбомбили, а в когось бухгалтер поїхав. Ми вирішили, що швидка музейна допомога може на початку надати таку базову фінансову підтримку, аби наші колеги змогли пересидіти війну і було кому вже музеї відбудовувати, які в багатьох регіонах вже взагалі зруйновані».

Працюють з музейними працівниками та розширюють мережу виключно через особисті контакти. У кризового фонду «Швидка музейна допомога» є три людини, які знають середовище і їм можуть довірити свої потреби. З міркувань безпеки усю інформацію передають за принципом свій до свого по своє. «Музейний кризовий фонд» розвиватиметься й надалі та вже заручився підтримкою німецької спілки MitOst.

«Ми продовжуємо далі моніторити потреби, працювати з партнерами, щоб мати ресурси ці потреби перекривати. Водночас фіксуємо багато інформації про потреби, які можуть бути закриті вже не у форматі швидкої допомоги – як от ремонти, відновлення. Це на перспективу, али ми формуємо базу і сподіваємося, що коли війна закінчиться, наступним етапом буде відновлення музеїв. Головне пересидіти війну, дочекатися, аби не летіли бомби, а тоді будемо залучати ресурси іншого рівня, аби все відновити», – каже Ольга Гончар.

Нині існує вже низка допомог для митців та культурних діячів, зокрема і на базові потреби. Серед них — термінова ініціатива з підтримки української мистецької та культурницької спільноти від Київської бієнале —  https://esi.kyivbiennial.org/ та терміновий захист культурної спадщини від Фонду принца Клауса – https://princeclausfund.org.