Нарбутівський збірник: повернення

15 жовтня на території Національного заповідника «Софія київська» відбулася презентація книги «Нарбутівський збірник» видавництва «Родовід». «Коридор» спробував розібратися, чому ця подія стала знаковою для 2020 року і хто ж такий був Георгій Нарбут, якому цей збірник присвячений.

Фото: Женя Перуцька для вид-ва “Родовід”

Нарбут — це хто?

Нарбутів було кілька. Володимир Нарбут (брат) — російськомовний поет і літературний діяч, Данило Нарбут (син) — український художник театру та живописець і Георгій Нарбут — художник-графік, перший ректор Української академії мистецтв, творець українського стилю в графічному мистецтві.

Народився Георгій Нарбут на східній Сіверщині, недалеко від Глухова, на хуторі Нарбутівка, де жив до 10 років, зростаючи у колі сільських хлопців. Далі — навчання у гімназії в Глухові, який колись був гетьманською столицею, а на той час резиденцією підприємців Терещенків. У глухівській гімназії навчалися, зокрема, і Олександр Мурашко — майбутній колега Нарбута по Українській академії мистецтв, і Федір Ернст — перший біограф Нарбута, ініціатор «Нарбутівського збірника», про який зараз ідеться.

Ще тоді, в гімназії, Нарбут починає малювати, і особливо цікавлять майбутнього художника давні шрифти. «Мене дуже зацікавило, — згадував пізніше Нарбут, — під час проходження курсу старослов’янської мови, як це в давнину книги писались від руки, і я, відшукавши зразок з «Остромирового Євангелія», переписав його, потім «Пісню про Роланда», готичними літерами. Це були мої перші проби у графіці».

Ще одним відкриттям для Нарбута стали числа журналу «Мир Искусства», знайдені ним у гімназійній бібліотеці, і особливо роботи Івана Білібіна, які сподобалися молодому художникові настільки, що після закінчення гімназії він їде до Петербурга цілеспрямовано: вчитися у Білібіна.

Перші роки у Петербурзі — це суцільне наслідування Білібіна, як в ілюстративній, так і в шрифтовій графіці. Але поступово художник звертається до джерел, які копіював сам Білібін: до кирилівських рукописів та стародруків.

Далі — навчання у Мюнхені та знайомство з шедеврами європейської графіки, захоплення Альбрехтом Дюрером. Повернувся до Петербурга Нарбут вже цілком сформованим художником. Мстислав Добужинський у своїх спогадах про Георгія Нарбута писав: «Його смак та майстерність прогресували надзвичайно швидко, і за якихось три роки він став дійсно сучасним майстром. Він засвоїв та сприйняв надзвичайно легко те, що називається стилем, що дається лише особливим внутрішнім чуттям, чому не можна навчитися і що, безсумнівно, є справжній і вроджений дар».

Наступні роки в Петербурзі у Нарбута немає відбою від замовлень, але з постанням Української народної республіки, модний петербурзький художник полишає все і їде до незнайомого йому Києва.

А далі — неповні три роки у Києві, де Нарбут очолює новостворену Академію мистецтв та виховує цілу плеяду талановитих учнів: Марка Кирнарського, Роберта Лісовського, Павла Ковжуна та ін. Але головне: Нарбут створює український стиль, надає щойно відновленій Українській державі виразного національного забарвлення. Абсолютно все, чим займався Нарбут, мало цей характерний український відбиток: герби та емблеми, грошові банкноти та поштові марки, книжкові обкладинки та журнальні заставки, військові однострої та монументальні споруди.

Можна тільки уявити, якого би вигляду набула українська естетика, якби не передчасна смерть Майстра у 1920 році. Нарбуту тоді було 34 роки.

Фото: Numo Team

Нарбутівський збірник — це що?

Одразу після смерті художника в колі його найближчих друзів — Миколи Зерова, Федора Ернста, Юрія Михайліва — постало питання про вшанування пам’яті Георгія Нарбута. Був задуманий великий меморіальний збірник, але поки він готувався, відбувалися й інші події, передусім виставки та публікації. Дві великі виставки — в 1922 та 1926 роках були проведені в Петрограді та Києві. До обох виставок були видані ґрунтовні каталоги. Публікації, в основному у вигляді спогадів, здійснювалися переважно в часописі «Бібліологічні вісті».

«Нарбутівський збірник» готувався понад 10 років і остаточно був сформований на початку 1930-их рр. Як дослідив Сергій Білокінь, друкували збірник у 1933 році, і одразу ж у друкарні й знищили весь наклад. Дивом збереглося кілька невеликих фрагментів, один із яких потрапив до колекції Сергія Білоконя.

Після знищення у 1933 році «Нарбутівського збірника», чимало авторів якого були репресовані, дослідження творчості Нарбута потрапляє під негласну заборону, і до кінця 1950-их років в СРСР про Нарбута не друкується жодного матеріалу. Першим кроком до відродження творчого спадку художника стала книга Платона Білецького «Нарбут», що вийшла друком 1959 року, і одразу спричинила справжній переворот в українській графіці: відкидання пануючого тоді сталінського ампіру і звернення до українських традицій, інтерпретованих Нарбутом. Молодше покоління художників було абсолютно не знайоме з творчістю Нарбута: старі видання перебували у спецфондах бібліотек, куди доступ був обмежений, а нових просто не було. І коли у книгарнях з’явилася книга Білецького, її розкупили в лічені дні. Далі було ще два видання, які Платон Олександрович присвятив Нарбуту — київське 1983 року і ленінградське 1985 року. Київське редагував Сергій Білокінь, який займається творчістю Нарбута з самого початку 1970-их рр. За цей час він опублікував низку статей, але основною його метою була реконструкція знищеного «Нарбутівського збірника». Цим проєктом зацікавилося видавництво «Родовід» і після кількох років наполегливої і кропіткої праці книга побачила світ.

До «Нарбутівського збірника» 2020 року, який має класичну меморіальну структуру: статті, спогади, листи, увійшли як статті зі збережених фрагментів видання 1933 року (Стефана Таранушенка, Федора Ернста, Степана Яремича, Петра Нерадовського та Дмитра Мітрохіна), так і матеріали з інших видань 1920-их років. Надзвичайно цікавим і об’ємним вийшов розділ «Спогади», а от розділ «Листи» — досить скромним. Ну і, безперечно, варто відзначити прекрасний ілюстративний матеріал, який підібрали редактори збірника Анастасія Білоусова, Богдан Завітій та дизайнери проєкту Numo Team.

Фото: Numo Team.

Знакова подія — це як?

У 2020 році виповнюється 100 років з дня смерті Георгія Нарбута, і ця сумна річниця стала приводом для численних згадок про майстра. За винятком небагатьох журнальних публікацій, масштабного дослідження творчості Нарбута не було з 1985 року, з часу видання книги Платона Білецького. «Нарбутівський збірник» став певною точкою об’єднання навколо творчості Нарбута. Крім матеріалів про художника, вміщених у самому збірнику, видавництво «Родовід» ініціювало конкурс плакатів, присвячених Нарбуту, а також низку інших заходів.

Безумовно, всі ці кроки сприятимуть сплеску зацікавленості як творчістю Нарбута, так і питанням українського стилю взагалі, і є репрезентацією українського мистецтва в світі.