пам’ять


Нотатки щодо проєкту Secondary Archive. Художниці у війні Заголовне зображення: Катя Бучацька, фотографія вирви в с. Мощун. 2022 Як захистити культуру під час війни? Як ви зберігаєте українське мистецтво?, — запитує іноземна журналістка, готуючи матеріал…

Одиниця після нуля: хмарний архів над прірвою 

«За київським часом» Костянтина Дорошенка – це не тільки зріз мистецького часу і всіх його маніфестацій, очевидних і неочевидних (що навіть важливіше для розуміння загального контексту), а й набір інструментів для аналізу поточної ситуації. Актуалізація,…

За київським часом: путівник культурною темпоральністю

Насправді, коли я домовлялася про відвідування майстерні в Музичах, не думала, що писатиму про це. Після перегляду спільної виставки Алевтини Кахідзе та Марії Леоненко «Про нас і наших сусідів» виникло бажання залишити враження про неї…

Як це – бути сусідом Алевтини Кахідзе? Про квартирну виставку в Музичах

Чому нас може навчити досвід країн, які переживають наслідки воєнних або громадянських конфліктів, зокрема, через оптику роботи з пам’яттю і мистецьких рефлексій? Таке питання я задавала собі, коли мене запросили до української делегації у міжнародній…

«Власність диявола»: 25 років миру в Північній Ірландії крізь оптику мистецтва

Замість епіграфа Якось Гі Дебору і компанії одна багата людина запропонувала побудувати місто, де кожна частина відповідала би певним емоціям. Планувався навіть квартал страху. Ситуаціоністи відмовилися, бо не хотіли залежати від мерзенного капіталіста. Насправді вони…

Три з половиною доби. Дніпровський блокнот

Російський філософ Ніколай Бердяєв, який народився і певний час прожив в Україні, вже у еміграції (його вислали з Совєтської Росії в 1922 році) видає книжку «Русская идея» (1946). У цьому творі він виокремлює в російській…

Київські книжники підкорюють Московію

“Дівчата гарні, навіть не скажеш, що в полоні та тяжко працюють”, — так прокоментував пост із архівною фотографією примусових працівниць у нацистській Німеччині (т. зв. “остарбайтерок”) один із користувачів Facebook. Це виглядає як типове для…

GO WEST! Сліди травми на фотографіях українських примусових працівниць та працівників у Німеччині

Цієї весни ми не мріяли на балконі. У нашому районі отаборилася частина російських військ, вони влаштували в санаторії катівню

Буча. Місто без тегів

Очільниця Українського інституту у Лондоні про вбитого на війні брата, книгу, яку вона йому присвятила й зневагу до тих, хто робить бізнес на смертях

Олеся Хромейчук: “Війна — це те, що залишиться з нами на покоління, коли всі бліндажі будуть покинуті”

Христина Рутар аналізує, яким чином постановка Львівського лялькового театру долучає глядачів до колективного пам'ятання

Повернення театру й пам’яті

Лія Достлєва пояснює, що фотографія може репрезентувати травму не лише тоді, коли на ній безпосередньо зображене насильство

Візуальні архіви депортованих: фотографія як непевний свідок

Мені симпатичне таке формулювання Катерини Дьоготь: “Феномен харківської фотографії 1970–80-х років — це частина радянської післявоєнної неофіційної культури, а та, своєю чергою, вкорінена в соціалістичній економіці”1. Тут є важливі дискурсивні форми: замість суперечливого визначення школи використано…

Побачити себе: дещо про суб’єктивність харківської фотографії