свобода


Поняття «здоров’я» в Україні має парадоксальне побутування. З одного боку, воно є ніби загальною цінністю (саме здоров’я традиційно бажають людині в кожному привітальному слові), з другого ж – воно є маргіналізованим: вважається, що опікуватися ним…

Чи можлива революція гідності в українських лікарнях?

Замість епіграфа Якось Гі Дебору і компанії одна багата людина запропонувала побудувати місто, де кожна частина відповідала би певним емоціям. Планувався навіть квартал страху. Ситуаціоністи відмовилися, бо не хотіли залежати від мерзенного капіталіста. Насправді вони…

Три з половиною доби. Дніпровський блокнот

Ви заїбали, рускі. Зараз я опишу, яким буде ваше побутове пекло. Ви миєте своє тіло, рускі? Підете ви вранці в душ, намилите вашу руску, набиту імперськими амбіціями голову, захочете її змити – а бац – …

Мій маленький гімн Росії

Письменник Артем Чапай служить в ЗСУ й пише про ненависть: "Без напрямку ти — лише жертва. З ненавистю, яка спрямовує — сякий-такий борець"

Медитація на ненависть

Художниця Анна Придатко розповідає про свої "Щоденники", виконані в шкільних зошитах у косу лінію

Анна Придатко: “Смерть навчила мене казати “Я тебе люблю”

Режисерка Роза Саркісян розповідає, що таке політичний театр і як він може впливати на зміни в суспільстві

Роза Саркісян: Політичний театр

Анна Калугер пише, як у стані колективної тривоги з безсилля постає міць

Письмо 15.02.2022

Юлія Манукян робить огляд резиденції в Приморську й аналізує, як місто диктує свій роздвоєний мотив часу

Три дня Бирючего/Приморска

Мені симпатичне таке формулювання Катерини Дьоготь: “Феномен харківської фотографії 1970–80-х років — це частина радянської післявоєнної неофіційної культури, а та, своєю чергою, вкорінена в соціалістичній економіці”1. Тут є важливі дискурсивні форми: замість суперечливого визначення школи використано…

Побачити себе: дещо про суб’єктивність харківської фотографії

Паскаль Ґілен про ментальну пандемію, «близькість» як панацею від культурної ентропії та нудьгу кібер-вічності

Паскаль Ґілен: «Жити в часи перманентних катастроф – це і кошмар, і велика удача для дослідника»

Ольга Сагайдак пригадує зміни, що відбувалися в країні протягом останніх 30 років.

Ольга Сагайдак: «Найважливіше для мене — бути актором суспільних змін у країні»

Арміне Божко розповідає про стан невагомості й відірваності від ґрунту як внутрішнє осягнення життя в еміґрації

Арміне Божко: «В Америці моєю батьківщиною стало мистецтво»