Чотири спроби написати рецензію на фільм Жана-Люка Ґодара “Трейлер до фільму, якого ніколи не буде: Кумедні війни”

Спроба перша

Після “Книги образів” (2018) Ґодар має намір екранізувати “Фальшиві паспорти” бельгійського письменника-троцькіста Шарля Плісньє  (1937) – роман, що складається з розділів-новел, кожна з яких розповідає про окрем_у персонаж_ку, котр_а жи_ла в період між Жовтневим переворотом у Росії та апогеєм сталінських репресій у 1930-х. Ідея полягає в тому, аби вичленувати історію двох героїнь, одну з яких звуть Карлотта. Ґодар хоче зняти різні частини фільму на чорно-білу плівку 35 мм, на 16 мм і на кольоровий Super 8, аби переосмислити старі способи фільмування. Проте зйомки затримуються через пандемію коронавірусу. До січня 2020 Ґодар розробляє послідовні версії сценарію у формі колажів. Він працює на маленькому столі, використовуючи половини аркушів паперу формату А5, клей, коректор Tipp-Ex, фарби й фотографії. Складену таким чином брошуру, де кожна сторінка ілюструє певну сцену, він передає своєму асистенту Фабрісу Араґно, вказавши, скільки секунд триватиме кожний епізод. Результатом має стати трейлер “Карлотти”. Араґно сканує брошуру та збирає сторінки на цифровому монтажному столі, слідуючи авторським інструкціям, поки не виходить німий фільм. Потім Ґодар надсилає Фабрісу накреслену від руки хронологію звукового супроводу.

Таким чином, загальний хронометраж “Трейлера…” – 19 хвилин. Фільм складається з 41 статичного фрагмента різної тривалості показу. Здебільшого це колажі з портретних фото, кадрів зі старих фільмів, оригінальних абстрактних малюнків і репродукцій живопису. Також у композиції включені тексти – написані від руки, скопійовані з книжок чи спочатку написані/надруковані на окремих шматках паперу, а потім вклеєні. Деякі слова зафарбовано чорним. Інколи на екрані – білий незмінений фотопапір з трейд-маркою Canon. Звук – уривки фраз, монологи й діалоги, шуми, музика – вперше з’являється в частині №6. Після кадру №20 вмонтовано 39-секундне відео з двома молодими жінками: одна біжить по вулиці і по парку спочатку з піднесеним, а потім з тривожним обличчям, друга – некваплива, у більш споглядальному настрої. В цей же час на звуковій доріжці починає говорити Ґодар. Протягом 3 хвилин він пояснює задум “Карлотти”. Фільм завершується чорним екраном.

Варто зазначити, що Ґодар регулярно робив відео підготовки повнометражних картин – “Сценарій до фільму “Життя”” (1979), “Сценарій до фільму “Пристрасть”” (1982), “Маленькі нотатки до фільму “Вітаю тебе, Марія”” (1983); з другого боку, він компонував візуальні есеї на основі фотохроніки починаючи ще з “Кінолистівок” (1968) – у цей ряд можна включити й короткий метр для альманаху “Мости Сараєва” (2014): два фото, музика, голос режисера.

Подібна форма є демонстрацією можливостей Ґодара передусім як майстра монтажу. Руйнуючи прямий наратив, він натомість покладається на драматичне напруження, котре виникає на стику двох кадрів, на позір не пов’язаних один з одним. Текст, написаний або надиктований, радше підсилює настрій – подібно до музики. В підсумку, оповідь (антилітературна в своїй суті, незважаючи на інтенсивність вербального ряду) складається як ланцюжок більш чи менш прозорих метафор.

Спроба друга

Допис у Фейсбуці, 30 січня 2024, 12:20.

Я все думав: що мій  Ґодар (світла йому пам’ять), цей ультралівий задерій і любитель ранньорадянського авангарду, думає про нашу війну.

І от виходить його останній фільм, фінальний монтаж який він встиг затвердити – “Трейлер до фільму, якого ніколи не буде: Кумедні війни”, і звучить там така фраза: “Мені не хочеться розмовляти російською. Я не довіряю цій мові”.

Жан-Люк, коханий, я знав, що ти не підведеш!❤️

#Це_не_рецензія

Спроба третя

Фільм, знайдений на помийці.

Фільм, загублений у космосі.

Фільм, знятий за мить до самогубства.

***

Я хотів би написати, що “Кумедні війни” виявили після відходу їхнього автора на флешці в його архівах, причому в папці з написом твердою рукою “Знищити”, але це не так.

***

Піратська копія “Трейлера до фільму, якого ніколи не буде” завантажена на мій пристрій за підказкою знайомого кінокритика з підпільного іранського Телеграм-каналу.

***

Це фільм-блокнот або фільм-трактат або фільм-артбук: вільне поєднання образів і слів, але чи не так з будь-яким кіном?

***

Я склав старанний поепізодний опис “Кумедних війн” м’яким олівцем на аркушах, котрі раніше слугували роздруківками медичних призначень мого лікаря.

Думаю тепер, що при тому, що актори Ґодара, надто у роботах 1960-х, взаємодіють вкрай фізично, в нього немає жодного сюжету, пов’язаного з медициною, лікарями, шпиталями, а смерть зазвичай миттєва. Таку він, власне, і обрав. З дев’ятої хвилини в “Трейлері…” починає звучати його голос – він належить дуже старій людині, спиняється на вдиху.

***

Годар не може бути мертвий, як не може бути мертвою утопія.

***

Я мав детально написати 13 вересня 2022 року, як він навчив мене писати, дивитись, як зашкодив мені.

***

Хай ця стаття буде замість некролога. Послужлива думка, яку я миттєво зненавидів.

***

Я не знаю, яку мову опису застосовувати до “Кумедних війн”. Що це за репродукції? З яких стрічок процитовані кадри? Яка закономірність у чергуванні тиші, в якій ми розглядаємо ці надто очевидні колажі, і вкраплень музики й діалогів, що шматують саундтрек і обриваються з такою самою безжальністю?

***

“Новини з Іспанії були кепські”. Зрадництво і звироднілість сталіністів під час громадянської війни 1936-39 років Годар переживає як найбільшу драму лівого руху.

***

І знову перетворює політичне на цілковито естетичне.

***

В “Кумедних війнах” Ґодар не повертається до початків кіна, а виходить за його край. За винятком кількох митей посередині, зупиняє рух кадрів узагалі. І навіть показує світлину епідіаскопу для повної ясності.

Чи означає це, що він більше не вважає, що кіно – це правда 24 кадр на секунду?

***

Але чия правда?

***

Форма стає змістом, контекст стає текстом.

***

Замість лебединої пісні – будівельні риштування.

***

Я не можу писати про Ґодара в минулому часі, бо його кіно – це велика неілюзія.

***

За межами кіна – не реальність, а матеріал.

***

Реальність матеріалу: клей, папір, чужі та свої кадри, репродукції улюблених малярів, музика, слова, слова, тиша.

***

Цей фільм Ґодар назвав своїм найкращим.

***

Film annonce du film qui n’existera jamais: «Drôles de guerres» лишає відчуття, наче хтось щойно вийшов з монтажної за кавою. На столах безлад з паперів і дротів, між якими кілька допитих чашок, в майже повній попільничці дотліває недопалок, дим ще висить у доволі задушливому повітрі, розмазаний кадр тремтить на моніторі, в коридорі хлопнули двері, протяг скинув аркуш з нотатками на підлогу.

Спроба четверта, остаточна

Голос Ґодара уривається на слові “море”.

Стати безсмертним, а потім померти.