Мовами змін. Дослідження як втручання

В кінці червня я їхала у Славське з надією назбирати грибів – це одне з моїх улюблених занять, адже воно поєднує спонтанне блукання, уважність і дрібку везіння. Щоби заримувати це прагнення, взяла зі собою в дорогу переклад дослідження американсько-китайської антропологині Анни Льовенгаупт Цзин “Гриб наприкінці світу. Про можливість життя на руїнах капіталізму”. Але мої очікування майже одразу розвіяв таксист Іван, якого зустріла поряд із вокзалом. На звичне питання, яке постійно задаю місцевим про гриби, він відповів, що весна була холодна, останні тижні йшли дощі і нічого наразі немає. Доведеться шукати суниці і чебрець.

Серед багатьох ідей, які розгортає Анна Цзин, у цій мандрівці я найбільше міркувала про одну – втручання в екосистеми. Люди змінюють ландшафти, вирубують і відновлюють ліси, перетворюють дари природи на товар, виймаючи їх зі складних мереж звʼязків і стосунків. Але ландшафти теж змінюються від сил позалюдських: блискавка влучає у сухе дерево і спричиняє лісову пожежу, зливи розмивають ґрунти і трапляються зсуви, вітри переносять пісок на тисячі кілометрів. Ландшафти змінюються постійно – ідея їхньої саморегуляції має власну генеалогію так само, як і ідея того, що людина може керувати природою.

Я також думаю про соціальні і просторові дослідження як втручання – в момент їхнього проведення, але також за його наслідками для тих і того, що у фокусі нашої роботи. Коли ставлю питання, то будую звʼязок між тим, що вже знаю, і тим, що прагну дізнатися – і будь-яка відповідь вплине на те, що я знала раніше. Коли як соціологиня налаштовую свій погляд на якусь частинку реальності – наприклад, на практики присвоєння чи пере-присвоєння простору, адаптацію до повномасштабної війни чи планування міського майбутнього, – то цим поглядом я витворюю реальність і змінюю її. “Ми бачимо тільки те, на що дивимося. Дивитися – це робити вибір”, – каже нам теоретик культури й арткритик Джон Берджер. Коли спостерігаю, то моя присутність впливає на середовище. Коли спілкуюся з людьми – у формальних інтервʼю чи спонтанних розмовах, – то вихоплюю їх на певний час із власних життєсвітів, аби разом у взаємодії творити нове знання.

А потім це знання повертається до тих світів, з яких воно було взяте, або ж мандрує між світами, якщо його супроводжує політична воля чи економічний ресурс. Інколи цей шлях короткий – скажімо, через просторові інтервенції, які можуть швидко змінити звичний ландшафт. Інколи наслідки засвоєння того чи іншого знання проявляються через десятиліття – скажімо, повсюдні панельні будинки і мікрорайони нагадують нам про модерністське центральне планування і ті принципи, на яких воно ґрунтувалося. Творити і поширювати знання – це брати на себе відповідальність за те, які зміни воно може стимулювати.

“Мовами змін” – це назва програми, яку я допомагаю задизайнувати Креативній Резиденції МС6. В її основі – ідея про трансформацію просторів гірських сіл і містечок, які мають у собі потенціал більшої доступності (широко означеної) для спільноти (також у широкому сенсі). Разом із колегами ми обрали шість об’єктів – достатньо типових і водночас дуже конкретних – а сьомий став містком між ними.

Схил – те, що визначає образ гірських поселень.

Річка – те, що проходить межею чи стає ресурсом.

Хата – те, де найтісніші зв’язки і хаос перетворюється в космос.

Школа – те, де творять перші зв’язки поза родиною і формується памʼять.

Церква – те, де збирається громада і разом долучається до сакрального.

Вокзал – те, де починається або завершується мандрівка.

Шлях – те, що все це поєднує.

Із кожним зі шести обʼєктів упродовж двох місяців працювала міждисциплінарна діада (або тріада), яка поєднувала дослідниць і практиків із різним професійними запліччями і життєвими траєкторіями. Вони пропонували власні питання і шукали на них відповіді – у своєму масштабі. Анна Цзин розповідає про декілька волонтерських груп, які намагаються ревіталізувати ліси і сподіваються, що “втручання дрібного масштабу допоможуть людям і лісам подолати відчуження і збудувати світ, де переплітаються різні життєві шляхи”. Врешті, тема масштабування є однією з важливих для її мислення про людську активність – часто його наслідком є спрощення складних взаємодій. Саме тому ми рухалися від конкретних обʼєктів і через їхні історії намагалися розповісти про Славське і не тільки.

Мої колеги з Літературного музею у Харкові пропонують метафору “міста-намиста”. А намистинками у ньому можуть бути люди, місця, будівлі, спогади, ідеї. Усі вони набувають сенсу через ті поєднання, частиною яких вони є (маорійська дослідниця-едукаторка Лінда Тухівай Сміт нагадує, що “бути поєднаними – це бути цілісними”). Тому нашим сьомим обʼєктом став шлях – як просторовий маршрут, але також як мандрівка, яку кожен і кожна з нас ведуть своїм життям. Йому ми присвятили робітню під час серпневої резиденції.

Здавалося б, через ці сім історій ми можемо скласти цілісну оповідь (звісно, її завжди можна доповнити новими категоріями – вулиця, ліс, магазин чи кафе так само творять соціальні і культурні простори гірських містечок). Однак їй бракує важливого восьмого елементу, який у різних формах присутній у кожній із них, – людини. Саме люди у своїх поєднаннях – як сусідські спільноти і гості, як вкорінені і новоприбулі, як ті, що є зараз, так і ті, хто були чи будуть – є творцями змін. Їхні дії чи бездіяльність визначають те, якими є наші села і міста, гори і долини.

Своїми дослідженнями ми втрутилися у життя Славська і можемо спровокувати зміни – для когось із наших співрозмовників чи співрозмовниць, кого потішила можливість розповісти про себе і своє життя, для просторів, які наповнилися новими ідеями і потенційностями, для колег, які надихнулися взаємодіями одне з одними і можуть продовжити спільні пошуки. Часто ці зміни спершу непомітні, але вони здатні розходитися як кола по воді.

Під час червневого виїзду я не знайшла жодного гриба – ні білого, ні сироїжки, і навіть мухоморів не було видно. Можливо, це ще не кінець світу? – веду внутрішній діалог з Анною Цзин. Можливо, ми навчимося жити всередині розладнаного світу і своїми діями зробимо його більш стерпним місцем? “Треба почекати, поки потепліє”, – каже мені Іван. Його коментар нагадує мені про зміни і важливість майбутнього. Я знову спробую знайти гриби у серпні.

Дослідницьку практику проводила «Едукаційно-культурологічна фундація МС6» за підтримки Фундації Змін