Що далі: які формати резиденцій зараз потрібні?

З моменту повномасштабного вторгнення в усіх сферах життя постало питання «Що далі?»: люди втратили не лише безпечний простір, але й можливість працювати, особливо це стосувалося людей культури. Це стимулювало агенцію proto produkciia разом з європейськими колегами шукати рішення. Однією з форм глобальної кроскультурної комунікації є резиденції. Якими вони мають бути, щоб реагувати на виклики часу, що робить їх безпечними, які формати потрібні саме зараз розповіли партнери проєкту What’s next? з Польщі, Німеччини, Австрії, Румунії та України. Упродовж двох років вони досліджували, як створювати простори та платформи для міждисциплінарної взаємодії, осмислення європейської ідентичності в контексті війни та криз.

Пауліна Брелінська-Гарштка, координаторка Wrocław Institute of Culture,  Польща

Я займаюся організацією резиденцій з 2020 року і бачу значну потребу в резиденціях, де митці можуть займатися тим, що вважають потрібним і важливим.

Перше питання, яке варто поставити перед початком резиденції, — «Що б ви хотіли робити?». І порівняти потреби інституції з потребами митців. Навіть якщо у нас як у інституції є певна програма для митців, з їхнього боку є сильна потреба мати власний простір для досліджень, практик або активностей, які вони хочуть реалізувати під час резиденції.

Для мене формат резиденцій, які потрібні завжди, — це формат, у якому ми довіряємо своїм потребам, обговорюємо очікування і оновлюємо їх у процесі. Ми питаємо: «Що ви хотіли б робити? Чи ви задоволені тим, що відбувається зараз?» Це допоможе всім сторонам отримати більше задоволення від процесу та продуктивно проводити час. У випадку резиденцій, не орієнтованих на створення творів, я вважаю, що це ще важливіше.

Мій бекграунд — це художні дослідження, і я глибоко вірю, що у невеликих нотатках чи історіях, якими митці діляться з нами, є велика цінність.

Якщо художник не задоволений тим, що відбувається – це завжди виклик. Навіть якщо ми обговорюємо очікування перед початком, це не означає, що ми знатимемо всі відповіді одразу. І не факт, що вся резиденція піде гладко, тому важливий діалог. Взаємини між куратором і митцем важливіші за результат. Завжди.

Космін Манолеску, виконавчий директор Фонду Габріели Тудор, Румунія

Я глибоко переконаний, що нам потрібно більше резиденцій. Нам потрібні простори для експериментів, нових форматів, резиденції для відпочинку. Всі втомилися, багато хто на межі емоційного вигорання. Нам треба мати час і простір для відпочинку, для роздумів про те, як робити речі по-іншому, як створювати системні зміни, як краще формувати майбутнє. Для цього нам потрібен час і простір для рефлексії та роздумів.

Цьому процесу сприятимуть простори, розташовані серед природи чи в селі, також спільні простори, де люди можуть зібратися разом. Для мене будь-яке місце, де можна рефлексувати й розмірковувати, є бажаним. Тривалість резиденцій має бути збільшена. Я також вважаю, що резиденції мають бути відкритими не лише для митців, але й для культурних менеджерів, продюсерів, комунікаційників і всіх працівників культурного сектору. Зараз дуже мало резиденцій зосереджено на культурних менеджерах, але вони також потребують часу для відпочинку, переосмислення та зміни способів своєї роботи.

Також, перебуваючи на резиденції, важливо приділяти час відпочинку, турботі про себе та добробуту. Наприклад, учасникам резиденцій слід уникати постійного написання заявок чи пошуку фінансування, поки вони перебувають у резиденції. Адже якщо ви весь час займаєтеся заявками, ваше тіло й розум не тут, а в комп’ютері, у цифрах і розрахунках. Резиденція не має перетворюватися на ще одну платформу для надмірної роботи. Резиденція повинна давати можливість зупинитися, зробити паузу і, можливо, зайнятися чимось абсолютно новим. Наприклад, якщо ви візуальний художник, спробуйте танці; якщо ви танцюрист – займіться фотографією. Це шанс вийти за межі своєї практики, обмінятися ідеями і подивитися на свою роботу під новим кутом.

Ґеорг Штекер, керівник фестивалю Musiktheatertage Wien, Австрія

Працюючи над проєктом, я зрозумів, що нам потрібні резиденції з більшою кількістю часу і меншим тиском на досягнення конкретного результату. Будь-яка форма резиденції, яка використовує час як цінність, є важливою.

Є резиденції, де митцям навіть не потрібно нічого робити. Спочатку це може звучати дивно, але коли вдуматися в цю ідею, це дуже вдала практика. Тому що те, чого всім нам зараз не вистачає — як митцям, так і не митцям — це рефлексія. А для рефлексії потрібен час.

Якщо ми не будемо рефлексувати, світ може змінитися у напрямку, якого ніхто з нас не хоче. Тож нам потрібен час для роздумів, для творення. Будь-яка резиденція, яку ми маємо розробляти в майбутньому, повинна базуватися на часі як на ключовій складовій.

What’s Next? Final Lab | Striking Image to Memory. A performative Walk With Arko Parasite | Wroclaw, 2024

Катажина Зелінська, проєктна менеджерка програми AiRzusa, Німеччина

Традиційний формат, до якого ми всі звикли, полягає в тому, що люди приїжджають до одного місця для досліджень чи створення чогось, а потім презентують результат через місяць або два. Але творчий процес потребує більше часу. У світі, де вже є надмірне виробництво, навіщо нам ще один продукт, виставка чи подія?

Замість цього ми повинні забезпечити учасників ресурсами — фінансовими, часовими та просторовими, — щоб вони могли рефлексувати, переосмислювати свою роботу, відпочивати й уникати емоційного вигорання. Наприклад,  ми використовуємо бюджети, які зазвичай витрачаються на створення продукції, для зовнішньої ментальної підтримки резидентів. Це включає терапевтичні сесії з фахівцями, які мають досвід роботи з культурними працівниками та людьми, що постраждали від воєнних травм.

Війна стала переломним моментом. Ми розпочали наші резиденції ще в 2021 році, зосереджуючись на добробуті та відпочинку. Але після початку повномасштабного вторгнення й роботи з українськими митцями ми зрозуміли, що потрібен зовнішній спеціаліст, який би міг підтримати людей із травматичним досвідом. Ми, як організатори, можемо проявляти емпатію, але ми не маємо компетенцій для роботи з травмами. Тому ми запросили терапевта в нашу команду, і тепер ця послуга доступна не тільки для українських учасників, але й для резидентів з Польщі, Румунії та інших країн.

Створення безпечних просторів — не лише фізично, а й ментально — це ще одна важлива складова резиденцій. Наприклад, ми повинні обдумувати, кого запрошуємо як учасників чи партнерів. У межах проєкту What’s next? ми працюємо для українських спільнот, і я не можу уявити, щоб у програму були запрошені учасники з російським бекграундом, адже ця програма орієнтована на підтримку України.

Для мене формат резиденцій майбутнього — це відмова від продуктивності заради продуктивності, зосередженість на добробуті, відновленні й довірі. Це спосіб змінити культуру праці та підтримати тих, хто працює у сфері культури, у найкращий можливий спосіб.

Юлія Аленіна, координаторка освітніх проєктів proto produkciia, Україна

Класичні форми резиденцій, як  дослідницько-пошукова і мистецька, є і будуть.  Можливо, вони мають перетинатися і  доповнювати одна одну. Наша перша резиденція після повномасштабного вторгнення, не з метою просто убезпечити художників, була вдалою і вчасною. Дуже цінуємо той факт, що влітку 2023-го до нас приїхали учасники за кордону, які були готові бути в Україні, враховуючи всі ризики. Це відчувалось важливою підтримкою.

Створити наближений до безпечного простір в Україні можна, але він ніколи не буде ним на 100%, допоки триває війна. Але ми маємо продовжувати реалізовувати проєкти, в тому числі і з закордонними партнерами, привозити їх в Україну, обмінюватись досвідом. Цікавим для мене прикладом була резиденція партнерів з Польщі та Румунії, учасники якої були і в тій, і в іншій країні.

Резиденція – це вже результат, навіть якщо після неї не створюється мистецький продукт. Це інструмент, яким можна закрити дуже багато потреб митців і організацій, якщо правильно ним користуватись. Резиденції допомагають процесам змін відбуватися більш природно і спокійно.