«Ти – космос» Павла Острікова: «Без актора цього кіно не існує»

На кінофестивалі у Торонто відбулася прем’єра українського фільму «Ти – космос» Павла Острікова. Це дебют зі складною історією та перше космічне роуд-муві в Україні. Герой фільму, космічний далекобійник Андрій Мельник подорожує на вантажному кораблі. Єдиний його напарник у цій подорожі – бортовий комп’ютер, який розважає його анекдотами. Та раптом Мельник отримує повідомлення від француженки з метеорологічної станції “Лаплас” , і так починається історія кохання. Кінокритикиня Наталя Серебрякова поговорила з Павлом Остріковим про зйомки фільму, його ідею та враження від кінофестивалю в Торонто.

Н. С.: Як почалася історія створення цього фільму?

П. О.: Почалося все в студентські роки. Я навчався в Національному авіаційному університеті. І ми мали поставити невеличку виставу. В якийсь момент прийшла ідея – що буде, якщо вибухне Земля, і залишаться люди, які будуть свідками цієї катастрофи? Тоді ми зробили виставу на 15 хвилин. Я грав Андрія Мельника. Але історія була абсолютно інша. Така собі студентська пародія на космічне життя з пакетами АТБ і каламбурами. Проте сама ідея жила зі мною ще довгий час.

В якийсь момент зі мною трапився Одеський кінофестиваль як мотиватор знімати кіно. Я так надихнувся цією атмосферою, що зрозумів: треба щось робити. І почав думати про те, що може бути в цій історії. Я вивчав посібник Маккі «Оповідь» в намаганнях створити свій перший сценарій. У мене було приблизно 20 варіантів, куди повести історію. Там були і космічні пірати, і бойовик, і трилер – купа всього. Я пробував усі ці сюжети, поки не зрозумів, що хочу розповісти історію про самотність і про кохання. І таким чином почав формуватися основний сюжет.

Н. С.: Як ви писали сценарій та шукали продюсера?

П. О.: Перший драфт сценарію я написав у 2015 році. На той час у мене була тільки «Зупинка» –  мій дебютний короткий метр. Тобто, по суті, «Ти – Космос» був створений до «Випуску` 97», «Міа Донни», до майже всіх моїх коротких метрів. Пізніше «Зупинку» подивився Юрій Мінзянов, нині покійний, і він запитав, чи є в мене щось. Я йому показав сценарій «Ти – космос», і він загорівся. В якийсь час ми навіть думали подаватися на пітчинг, але тоді ми гадали, що бюджет стрічки має бути десь 2.5 мільйона доларів. Що, звісно, було нереально для дебютанта. Я зрозумів, що він мене починає відмовляти від цієї історії – “зняти її нереально, давай подумаємо щось інше, це все добре, але давай якось приземлимося на Землю”. І треба було послухати його, чесно! Тому що це був дуже важкий шлях, який забрав у мене багато сил, енергії, здоров’я. З’явилася депресія і апатія. Бо коли ти дивишся, як твої колеги роблять кіно, а ти топчешся на місці і не знаєш, до чого це призведе, то руки опускаються. Я дуже часто згадував ці слова, що треба було зробити нову історію. Але тоді я хотів, щоб саме ця історія була моїм дебютом. І коли зрозумів, що Юрій Мінзянов не вірить в реалізацію цього проєкту, то почав думати над іншими варіантами. В 2017 році я познайомився з Володимиром Яценком, він сказав, що буде важко, але ми зможемо.

Ми почали шлях також з Канади. Були на пітчингу в Монреалі з цією історією. Все було чудово. Ми рухалися великими кроками, навіть виграли пітчинг у 2019, але потім в Україні змінився міністр культури, результати конкурсу частково скасували, і ми опинилися якраз в тій половині, яку не підтримали. Нам довелося чекати ще один рік, щоб податися на новий конкурс, який ми знову виграли. І в 2021-му році ми почали робити препродакшн до зйомок. Кастинг проводили не один рік, хоча це було якимись уривками. Ми шукали відповідну людину від самого початку, бо знали, як важливо знайти актора на роль Андрія Мельника. Без такого актора цього кіна не існує. Ось в 2021-му році ми почали зйомки. І все було складно, але в рамках українського кіновиробництва. Нам залишалось лише відзняти французьку героїню, домовилися з акторкою, яка б змогла приїхати в Київ. Зйомка була призначена на 1 березня 2022 року, але, зрозуміло, що цього не сталося. Окрім цієї зйомки з француженкою, ми мали відзняти всі сцени у відкритому космосі, і це технічно найскладніші сцени: з тросами, підвісами в студії. Але з початком повномасштабного вторгнення ми забули про кіно на багато місяців. І лише ближче до осені вирішили якось спробувати закінчити цю історію, бо кожному це муляло, адже ми так близько підібрались до завершення, і залишилось зовсім трішки. Втім, французька актриса ніяк не могла наважитися приїхати, хоча ми її дуже довго переконували, що війна війною, але люди тут продовжують жити, як би тяжко не було, і ми це відзнімемо. І якраз в ті дні, коли вона нарешті планувала поїздку, по Києву вдарили 100-плюс ракет по енергетичному комплексу. Вона сказала, що не хоче помирати і відмовилась від поїздки. Ми з Володимиром знімали біля готелю їй відео, мовляв, у нас тут все добре! Нічого страшного, є генератори! Але це не спрацювало.

Н. С.: Ви створили дуже автентичний світ космічного корабля, який нагадує, мені науково-дослідницький радянський інститут. Тобто ви вигадували український космос. Як це відбувалося?

П. О.: У своїх перших драфтах я йшов голлівудським шляхом, бо я бачив тільки таке кіно про космос. І мені дуже довго не вдавалося розбити цю парадигму, стереотип, хотілося довести, що космос може бути інакшим, ніж у «Інтерстелларі», чи у «Гравітації», чи у «Марсіанині», у всіх цих фільмах, які я вже бачив. У якийсь момент прийшло дуже просте розуміння, а чому не зробити український космос з нашої точки зору? Зі всіма плюсами й мінусами. Так народилася ідея корабля, який, можливо, був побудований на “Південмаші” з тих запчастин, які, можливо, були вже на складі. Їх ледь не списали, але вони знадобилися саме для цього корабля. Не було на меті зробити якийсь такий радянський вайб, ми, напевно, йшли в бік ретрофутуризму, мені подобається такий стиль. І те, що зараз вийшов «Чужий: Ромул», показує, що така стилістика, в принципі, цікава, є якесь повернення до 70-80-х. Так, цей корабель має на меті лише одну ціль – перевезти ядерні відходи, і все. Він не має на меті створити комфорт для пілота чи якось вразити дизайном. Там все дуже функціонально, як потяг Інтерсіті. Сам дизайн планувався трішечки кращим, але через бюджет нам довелося використовувати матеріали, які вже є. Щось будувалося, якісь елементи ми знаходили просто на складах. І в результаті вийшов ось такий побитий вантажний корабель.

Н. С.: А в якій студії ви знімали?

П. О.: Основні інтер’єрні зйомки ми проводили на Кіото 27 в Українській студії анімаційних фільмів. Для мене це був як виліт на іншу планету. Я кожного дня їздив на Лісову, в ці по-своєму загадкові павільйони. Ми побудували там п’ять кімнат з шести, а також деякі частини корабля. Саме фінальні сцени, коли герої виходять в космос, ми знімали на павильонах «Film.ua».

Н. С.: Ви згадували, що дивилися багато фільмів про космос. А читали якусь наукову фантастику чи якісь наукові книжки про космос, щоб ця подорож виглядала правдоподібно?

П. О.: У мене в якийсь момент дуже сильно змінився сценарій, бо я сам мінявся. Цю ідею придумав, коли був дуже наївним студентом. Ця наївність трошки залишилася в сценарії, звичайно, але можна простежити, як вона обростає якимись більш суттєвими деталями. І розуміння космосу так само змінилось. Мало хто бачив, яка була перша версія сценарію, але вона була доволі кепська з точки зору астрофізики. Я прочитав книгу Кіпа Торна, це астрофізик, який допомагав Крістоферу Нолану на зйомках «Інтерстеллара». В результаті він випустив книгу про цю співпрацю. Я читав книгу «Марсіянин» Енді Вейра, по якій Рідлі Скотт зняв свій фільм. Також читав книгу “Коротка історія часу”, наукпоп Стівена Хокінга про чорні діри і взагалі про космос. Я зараз дуже підсів на астрофізику і взагалі на наукову фантастику після довгих досліджень. Воно все більше і більше мене захоплювало, подобалось. Ми підключали двох спеціалістів – українських астрофізиків Дмитра Якубовського і Олексія Парновського. Обоє – геніальні люди. І мені дуже шкода, що через бюджет нам не вдалося втілити всі їхні побажання і поправки. Ти кажеш команді Post-Production, що вогонь з сопла має йти з більшим кутом, і тебе ніхто не розуміє, що саме ця правка глобально міняє в фільмі. А це все гроші. Тому ми намагалися створити реалістично в наявних умовах. Такий підхід точно був, але я його ніколи не акцентую, бо не вдалося зробити його на 100%.

Н. С.: Не будемо спойлерити читачам, але скажемо, що там є у вас одна сцена, зйомка на натурі. Мені дуже нагадало це Могрицю Сумської області. А де ви знімали?

П. О.: Ми знімали під Києвом. Спочатку локація мала бути безлюдним пляжем, але зйомка цієї сцени відбувалась уже під час вторгнення і всі пляжі були заміновані, навіть в Одесі чи на Київському водосховищі. Тому ми відмовились від цієї ідеї і просто шукали варіант, що підходить під наш бюджет. Врешті ми знайшли локацію під Києвом, такі дуже цікаві рельєфи, не знаю, вони ніби рідні для всіх, можна побачити і Сумську область, і Карпати, і Хмельниччину. Дуже схожі з цими ярами на рідне Поділля. Тому щойно ми побачили цю локацію, стало зрозуміло, що вона нам підходить.

Н. С.: Як ви працювали над саундтреком? Він дуже самобутній. Я знаю, що зараз є цікавість до українського фанку. Чи свідомо ви зробили такий саундтрек як витвір мистецтва? Його можна слухати окремо від фільму.

П. О.: Вся внутрішньокадрова музика була прописана в сценарії ще, напевно, в 2019-2020 роках. Якщо подивитися мої роботи, то я завжди захоплювався цією музикою, українським ретро. Різним. В мене є і крінжові пісні, які, можливо, знають тільки в Хмельницькій області. А є пісні, які представлені в «Ти — космос», які дійсно є витвором мистецтва. На той час ці пісні були забуті. Мені здається, ми ще думали про ці пісні до виходу «Вусатого фанку», який став такою відправною точкою до широкої цікавості цією музикою. І я переживав, що, можливо, ми не встигнемо зайти з фільмом, бо бачив, що суспільство після вторгнення цікавиться музикою, цікавиться своєю історією, історією мистецтва. Я думав, що, можливо, деякі треки вже заслухають до дірок, і коли фільм з’явиться в прокаті, це буде як «Океан Ельзи» в кіно. Надіюсь, цього не станеться, бо ця музика ніби вічна. Я просто хотів залучити її в кіно якомога більше, тому зробив головного героя таким меломаном. Це було свідоме рішення, щоб внести якомога більше музики, я хотів відмовитись від композиторської музики на етапі сценарію. Але коли ми робили уже пост-продакшн, ми познайомилися з Микитою Моісеївим. Від мене для нього була задача створити якийсь невеличкий амбіант. Але закінчилося тим, що він написав доволі багато треків, які мені також дуже подобаються. Вони додають емоційності деяким сценам. І ось в нас вийшов такий симбіоз внутрішньокадрової і композиторської музики.

Н. С.: Давайте до змісту фільму. Це історія про кохання та про самотність. Окрім француженки, герой Андрія Мельника розмовляє зі штучним інтелектом, з бортовим комп’ютером. Як ви створили цього героя, що він такий іронічний і цілий час жартує?

О. П.: Робот був одразу ще в студентській виставі. І так як я вийшов з комедійної сфери, то він вже тоді мав комедійні риси в своєму характері. Але у фільмі важливий ось цей конфлікт між тим, що робот постійно розповідає анекдоти, які за довгий час перебування разом Андрій вже знає напам’ять. Ось цей момент став якимось базовим конфліктом між ними, на якому все почало наростати. Цей робот запрограмований піднімати настрій, і йому хочеться отримувати якийсь фідбек від Андрія. Я зрозумів, що він хоче бути другом. Це його головна ціль, а Андрій цинічний, йому це все не цікаво, він ставиться до робота на початку як до комп’ютера і не бачить в ньому якоїсь особистості. І потім ми помічаємо цю трансформацію в їхніх відносинах. Дуже переживав, коли побачив, що вийшов «Інтерстеллар» і там теж робот-жартівник. Взагалі, кожен вихід голлівудського фільму про космос змушував мене переживати, що щось зараз в мене відпаде. Бо вони просто вийдуть раніше, зроблять краще і знову доведеться щось змінювати. Але ми залишили цей момент… Мені здається, в нас є якась самобутність в цьому, незважаючи на схожі риси з іншими фільмами.

Н. С.: Що вам потрібно було від актора на головну роль?

П. О.: Було складно, тому що я до цього працював тільки з коротким метром, і там інший масштаб. В новому ж фільмі мені потрібен був актор, який зміг би дуже органічно бути в двох різних ролях — в драматичній та в комедійній. Відігравати комедію з правильним таймінгом, з правильною інтонацією і також бути правдивим в моменти розпачу, в моменти депресії. Довгий час в нас були або дуже класні комедійні актори, яким не вдавалося на сто відсотків втілити драматичні моменти, або ж навпаки. І не буду лукавити, також були конкуренти Володимиру Кравчуку, які також гарно грали. У нас в Україні дуже класні актори. Хоча мені всі казали, що ми ніколи не знайдемо актора, який потягне на собі весь фільм. Але ось саме Володимир Кравчук, мені здається, ідеально підійшов на цю роль. По віку, по його досвіду, таланту. Те, що він часто знімався в комедіях або в сіткомах, дозволило мені як режисеру попрацювати саме з драматичними моментами. Я хочу нарешті показати це кіно в Україні, бо Володимир Кравчук, мені здається, всіх здивує, саме як драматичний актор, який може грати комедію з таким ліричним відтінком.

Це мій друг. І я його спочатку не розглядав на цю роль, бо коли ти когось знаєш, то важко уявити, що він може бути кимось іншим. Але Алла Самойленко сама запросила його на кастинг, і коли ми побачили його в дії, нам відразу це сподобалося.

Н. С.: Щодо фіналу — чи на самому початку ви придумали його?

П. О.: В мене була історія з «Випуском` 97», коли я написав майже всю історію, але фінал ніяк не йшов. Там він з’явився майже в останній момент. І навіть хтось відзначає, що він там не дуже органічний. Тут фінал з’явився відразу і я, чесно, не бачив би іншого. Щоб детальніше говорити, потрібно вже говорити зі спойлерами, але скажу просто, що він мені здається правдивим, логічним і іншого я б не хотів. Я пам’ятаю, що Володимир Яценко, коли ми тільки почали працювати, запитав, чи справді я хочу, щоб був такий фінал, чи я впевнений в ньому. І з того моменту я завжди кажу – так, на 100%.

Н. С.: Як прийняла ваш фільм аудиторія в Торонто? Чи задоволені ви прем’єрою? Чи задоволені ви, що вона відбулася саме в Торонто?

П. О.: Так, я точно задоволений, тому що це дуже глядацький кінофестиваль. І мене, напевно, можна вважати глядацьким режисером, бо я сам виступаю на сцені і я трішки підсів на реакцію глядачів. Я не можу без неї жити, творити кіно, не знаючи, що я не буду дивувати глядачів, змушувати їх сміятись чи плакати. І тут концептуально все зійшлось. Місто чудове, фестиваль чудовий, прекрасні люди. Сама прем’єра пройшла неймовірно. Я переживав, що деякі жарти зникнуть у перекладі. Але мені здається, що вдалося зберегти багато чого. Принаймні, всі помічають гумор, американські гірки емоційні. Я був трішки більш песимістичний, і чекав української прем’єри. Але вийшло, ніби ми говоримо однією мовою.

Н. С.: Але ж цей конкурс Discovery, в якому змагався фильм, не має призів?

П. О.: Де-факто наш фільм змагався за головний приз фестивалю, але ми всі знаємо, що фільм, який виграє в Торонто — це завжди велике кіно, яке потім буде змагатись на Оскарі. Тому шансів перемогти поруч з голлівудським кіно в цьому плані немає, хоча, звичайно, люди голосують серцем.