Деббі Девіс: «Креативні люди вміють радіти чужим успіхам»

Наявність креативного класу важлива для суспільства не лише як індикатор потенціалу міст. Це люди, які готові свідомо замовляти й сплачувати за продукти й послуги, ґрунтовані на знаннях,  інноваціях і культурі. Це означає, що вони можуть забезпечувати появу й динамічне відтворення таких продуктів. Відкриті до нового й схильні до самовираження, творчі люди зацікавлені у зміні парадигми суспільного  розвитку.

Втім, аби стати впливовою силою, креативному класу варто виробити власний етос і правила гри. Для цього, звісно, не завадить більше дізнатися про те, чим як і живуть креативні люди в тих містах, де креативна економіка стала впливовою.

Про креативний клас Нью-Йорка і Берліна ми говоримо з Деббі Девіс. Вона  спеціалізується на наданні послуг із фінансового консалтингу для креативних підприємців. Деббі з шести років мешкає у Нью-Йорку й сформувалася в творчому середовищі цього міста. Пошук нових досвідів привів її  спочатку до Берліна, де вона відкрила власну галерею, а згодом до Києва, де вона нині активно співпрацює з Конгресом активістів культури.

Мені зрезонувало твердження Деббі про те, що креативні люди відзначаються не лише пристрастю до того, що вони роблять, але й особливою сфокусованістю і  вмінням радіти успіхам колег. Принаймні в Нью-Йорку.

Микола Скиба: Деббі, ми в Києві останнім часом наполегливо повторюємо «креативність». Що вона означає особисто для тебе?

Деббі Девіс: Креативність для мене – це природна форма самовираження людини. Якщо ми поглянемо на дітей, ми побачимо передусім креативність як здатність уявляти й вигадувати. Я думаю, це щось глибоко закладене природою  в кожного з нас.  Практично кожна людина наділена здатністю творити, що може проявитися і в наукових відкриттях, і в інженерних розробках, у хоббі.

М. С.: Ти розповідала про спільноту креативних людей Нью-Йорка. Це мені нагадало те, про що пише Річард Флоріда у своїх працях «Креативний клас» і «Хто твоє місто», а як це виглядає в житті?

Д. Д.: Так, справді, в Нью-Йорку креативні люди збираються разом і утворюють тісні сусідства. Це може виглядати дивно, але це природна потреба щодня зустрічати інших творчаків, інтенсивно обмінюватися ідеями, співпрацювати. Серед моїх клієнтів багато молодих людей, які разом винаймають лофти на нижньому Манхеттені, зокрема у Челсі й Сохо.

Для молодих людей, які мало заробляють, спільна оренда – це спосіб зекономити. Молодим дуже до вподоби співпраця, вони багато часу проводять разом в одних студіях, обідають в одних ресторанах, барах чи гуляють у парках. Креативні люди з більшою кваліфікацією й досвідом, які, відповідно, краще заробляють, обирають дорожчі апартаменти в Брукліні.

Взявши вина чи пива, творчі люди зосереджуються на своїх проектах у галереях чи студіях одне одного. Адже якщо ти робиш кліп чи щось малюєш або пишеш, важко перерватися, поки не висловишся, не знайдеш потрібної форми. І час від часу потрібна порада близьких друзів і колег.

Старші й більш «поважні» креативні люди зазвичай мають сім’ї. Їм уже не так залежить на соціалізації, до того ж, потрібно приділяти час дітям, обираючи відповідні місця для прогулянок. Ця категорія зазвичай приєднується до професійних об’єднань, бере участь у важливих фахових і публічних подіях. Особливо на цьому залежить представникам рекламної індустрії, фотографам, арт-директорам, продюсерам. Вони дуже часто просто змушені це робити (сміється).

М. С.: А наскільки для представників усіх названих індустрій чи напрямків є важливою ідентифікація зі світом креативних професій?

Д. Д.: Я думаю, що важлива. Люди, творчі й креативні за природою і родом діяльності, насправді  дуже важко працюють для того, щоби бути тими, ким вони є. І вони відчувають особливу гідність від того, що належать до креативного класу.

Днями я відвідала у «Мистецькому арсеналі» виставку Катерини Білокур «Хочу бути художником!» Її історія по-своєму прекрасна, тому що акумулювала в собі величезне прагнення бути творчою особистістю, висловити своє ставлення до світу через барви та образи. Її батьки, особливо тато, не схвалювали цього захоплення. А їй хотілося не просто малювати, а бачити свої роботи в галереях.

Для мене ця історія є ілюстрацією того, наскільки важить приналежність до певної соціальної ( та й економічної) категорії, до професійного цеху.

М. С.: А наскільки впливові в Нью-Йорку представники креативного класу? Принаймні, ті з них, які є твоїми клієнтами?

Д. Д.: У будь який час креативність – це те, що робить наш розум вільним. У Нью-Йорку  багато креативних людей, і це його перевага. В життя містян постійно привноситься багато нових елементів і вимірів, важливих для тих, хто ухвалює рішення. А в нашому місті також багато управлінців та топ-менеджерів, і вплив їхніх рішень нерідко поширюється глобально.

Наприклад, якщо говорити про урбаністику, міське планування, то цей вид діяльності пов’язаний із викликами майбутнього і вимагає здатності як до узагальнень, так і до точності в деталях. Тут нерідко потрібні нестандартні рішення. Отже, в команду, що готує масштабні урбаністичні проекти, дуже часто запрошуються креативні люди, які здатні think outside the box – тобто виходити за межі стереотипів і обмежень і пропонують свіжі ідеї, що виводять ситуацію з глухого кута. У багатьох видах діяльності, скажімо, у фінансах чи медицині, управлінці також часто звертаються до креативних людей з метою ефективного розв’язання складних проблем. Креативні люди зазвичай краще дають раду з проблемами, адже вони більш чутливі й розкуті.

М. С.: А з якими стереотипами щодо себе зазвичай стикаються креативні люди з боку інших міських спільнот чи мешканців? Скажімо, офіс-менеджерів чи водіїв таксі?

Д. Д.: Так, є певна сегрегація креативних людей порівняно з іншими категоріями, але це не є чимось неподоланним. Серед моїх знайомих фінансистів, юристів чи бухгалтерів чимало людей, які є так званими «нормальним громадянами». Але в мене не виникає непорозумінь із ними. Хоча я часом чую від них: «Ти лякаєш мене своїми ідеями!» (усміхається) . Думки дійсно часто приходять так несподівано, що вибивають із хвилі, і це незвично для людей, які менше мають справу з інтелектуальними практиками.

Щодо мого бізнесу, він пов’язаний із фінансами і тому вимагає чіткої технології: це бухгалтерія, цифри, гроші… Але завдяки тому, що відчуваю себе креативною людиною, я здатна віднаходити потрібні рішення. Мої креативні колеги почуваються зі мною комфортно. Я заохочую друзів експериментувати, відвідувати галереї, музеї, різні культурні події. І вони задоволені з такого спілкування.

Фото: фейсбук-сторінка Деббі Девіс.

М. С.: А з якими проблемами переважно стикаються твої клієнти?

Д. Д.: У більшості випадків це оперування коштами, бюджетне планування. Це часом дуже складно для креативних людей і вимагає особливої уваги. В сучасному світі той, хто генерує творчий продукт, має бути досконалим і в фінансах. Адже ми сплачуємо податки, укладаємо контракти, купуємо обладнання чи замовляємо якісь специфічні послуги, що є частиною нашого продукту. Часом у моїх колег і клієнтів виникають проблеми фінансового плану. І тут моя ділянка відповідальності.

У мене є клієнти, одночасно креативні і вправні в бізнесі. Хоча вони самі остерігаються маркеру «бізнесмен» щодо себе: «Я творча людина, я не  бізнесмен». Але вони насправді можуть бути й одним, й іншим, і краще, коли обидві компетенції гармонійно поєднані.

М. С.: Чи багато у твоїй практиці прикладів, як краще пояснити клієнту важливість фінансової грамотності?

Д. Д.: Та я весь час цим займаюся! (сміється). До мене звертаються ті, хто намагається сам вести свою бухгалтерію, але потребує консультації в окремих питаннях. Я прагну зробити так, щоби за місяць їхні фінансові показники покращилися. І тут необхідно не лише проконсультувати зі сплати податків чи ведення бюджету, але допомогти самоорганізуватися.

З креативними людьми не можна залишатися суто бухгалтером чи юристом. Серед моїх клієнтів багато фотографів, і мене часто просять передивитися тут чи іншу серію знімків. Дати пораду стосовно портфоліо. Іноді ми репетируємо інтерв’ю з потенційним роботодавцем для тих, хто шукає роботу або серію замовлень.

М. С.: А чи достатньо на ринку пропозицій щодо додаткової і/чи неформальної освіти, наприклад, для підвищення комунікаційних навичок, або маркетингової компетенції?

Д. Д.: Якщо ти маєш достатньо коштів на університет, ти маєш кращий шанс на добру роботу. Однак є достатньо курсів поза університетською системою, що дають змогу заповнити освітні пробіли або набути додаткову кваліфікацію. Переважно це стосується навичок ведення бізнесу.

В Нью-Йорку роботодавці більше звертають увагу  на реальний досвід, портфоліо  і практичні навички, і менше – на наявність формального освітнього ступеню. Наприклад, коли я проводжу співбесіди, дивлюся на те, що людина вже практично зробила, які в неї зацікавлення, як вона комунікує. І я не дуже переймаюся, якщо хтось із претендентів не має університетської освіти.

М. С.: А з якого віку можна почати свою кар’єру у креативній сфері в Нью-Йорку?

Д. Д.: Краще це робити з 16 -18 років. Наприклад, працюючи асистентом при організації рок-концертів, на знімальному майданчику чи в галереї. Коли ти починаєш працювати, ти маєш більше шансів зацікавити  роботодавця в сфері, де ти хочеш спеціалізуватися. А якщо пощастить, то й знайти інвестора для власних ідей.

М. С.: Серед твоїх клієнтів переважають самозайняті чи наймані працівники?

Д. Д.: Більшість моїх клієнтів – фрілансери.

М. С.: Які специфічні інструменти самоорганізації ти їм пропонуєш?

Д. Д.: Для ведення контролю фінансів і ведення бухгалтерії я раджу програму Quickbox software. Мої клієнти зазвичай мають динамічний графік і спосіб роботи, для якого добре надаються різноманітні сервіси Гугла, що дають змогу працювати дистанційно в групі й не мати справ із папером.

Щодо органайзерів, мені подобається Evernote, який дає змогу зручно оперувати нотатками, лінками, фото. Що дуже потрібно творчим людям: мати портативну бухгалтерію, контакт-менеджер, календар  і Project-manager. Особисто я щодня користуюся додатком у моєму айфоні – mind mapping для впорядкування рефлексій і нових ідей. Щойно я відкриваю для себе щось нове, я відразу це рекомендую своїм клієнтам. Найкращий і найзручніший додаток іще, очевидно, не винайшли, отже це залишається викликом для розробників.

М. С.: Нещодавно ти заснувала арт-галерею у Берліні і стала частіше бувати у цьому місті. У чому, на твою думку, полягає основна різниця між розвитком креативної сфери в Нью-Йорку і Берліні?

Д. Д.: Я закохалася в Берлін ще 2009 року й почуваюся дуже комфортно, коли потрапляю туди. Місто нагадує мені Бруклін:  кількістю студій, ресторанів, барів, де можна проводити час із колегами і друзями, енергійними, «зарядженими» своїми проектами митцями. Разом із тим, Берлін має глибоку й складну історію. І це мене теж приваблює. Тут якась більш інтернаціональна атмосфера — навіть порівняно з Нью-Йорком.

Приємно радує розвинута інфраструктура для креативної діяльності – величезний вибір різноманітних курсів: від фотошопу до менеджменту. Я теж тут викладаю фінансовий менеджмент.

У Берліні є така річ, як project-spaces, якої бракує в Нью-Йорку. Це обладнане просторе приміщення, яке творчі люди можуть винайняти на нетривалий час, щоби реалізувати певний  проект, який відразу стає доступним для широкої публіки. Таким чином поволі вибудовується певна соціальна спрямованість проектів і загалом динаміка креативних процесів зростає. В Берліні близько 8 тис. project-spaces,  і це вражає. Те, що ми маємо в Нью-Йорку – це в основному  приватні студії. Потрапити до них можна за домовленістю із власником, тому аудиторія значно вужча.

М. С.: А якщо казати про сприятливість ведення креативного бізнесу, де легше це робити – в США чи Німеччині?

Д. Д.: В Нью-Йорку дуже легко заснувати власну компанію й вести бухгалтерію. Німецька податкова система складніша, тож у Берліні я працюю з юристом. Це чудова жінка, яка допомагає мені розібратися в структурі оподаткування. З таким супроводом ведення справ не складне.

М. С.: Ти в Києві вже не вперше. Що ти можеш сказати про нашу ситуацію, про креативний потенціал міста?

Д. Д.: Коли я вперше навідалася до Києва, я ще не знала, чого мені очікувати. Я була заохочена і щаслива тим, що зустрічаю тут дуже багато креативних людей. Згодом мене трохи засмутила маленька кількість галерей, творчих студій, публічних просторів, недостатня підтримка з боку муніципалітету. Це явно не відповідає тому потенціалу, який ви маєте. Варто скористатися історичним моментом, коли про Україну говорять у світі, коли розпочалися зміни, щоби через творчий продукт і культуру краще пояснити себе світові.  На жаль, Міністерство культури України не виглядає прогресивним і переконливим. Я бачу також труднощі з проведенням економічних реформ і загалом з економічною ситуацією. Однак якщо реформаторам вистачить волі і наполегливості у досягненні поставлених цілей, безумовно, це привабить сюди багато креативних людей з різних країн, як це і відбулося свого часу в Берліні. Звісно, це сприятиме переконливішому позиціюванню міста на світовій арені.

М. С.: А з якими стереотипами щодо України тобі доводилося стикатися у Берліні чи Нью-Йорку?

Д. Д.: Українська творчість ще сильно асоціюється з традиційним мистецтвом: вишивкою, іконою. Це прекрасні види мистецтва. Але це, на жаль, не дає уявлення про динамічну сторону вашої країни і про те, чого ви хочете від майбутнього. У Києві я зустріла багато класного дизайну. Це необхідно показувати, адже в цій сфері ви маєте багато ідей  і розробок, які є свіжими й несподіваними навіть для Нью-Йорка.