Культурна окупація: нове життя старих приміщень

Закинуті будівлі – це архітектурні «привиди» міста, які часто асоціюються з розрухою, занедбаністю, небезпекою. Однак для культурних активістів вони стають резервом для створення осередків соціальної активності, пам’яті про історичне минуле місця, шансом розпочати «низові» культурні проекти з нуля. На міжнародній зустрічі активістів побувала МАРІЯ БЄЛЯЄВА і записала найцікавіші досвіди культурної окупації приміщень і просторів у Європі й Україні.

Toestand: спонтанні інтервенції в Брюсселі

Завдяки гранту програми ЄС Youth in Action Toestand змогли приїхати на тиждень в Кременчук і попрацювати над місцевою локацією – розташованим в парку закинутим кінотеатром «Дніпро», який останнім часом нагадував руїни. За допомогою волонтерів із різних локальних організацій учасники Toestand трансформували кінотеатр у місце, яке можна використовувати: прибрали сміття, встановили вікна й двері, зробили кімнату для консьєржки, куди заселилася бездомна, яка там ночувала і до того, створили експозицію.

Учасники організації Toestand влаштовують тимчасові інтервенції в закинутих приміщеннях і територіях, часом легально, часом – ні. «Ми постійно їздимо містом на велосипедах і  вишукуємо в Брюсселі вільні місця, що не використовуються, і в яких можна робити соціокультурні проекти, ? розповідає координатор Toestand Пепін Кенніс. – У нашій організації є чотири постійні учасники і ще кілька змінних – це люди, які прагнуть створювати щось разом для себе, міста і його мешканців. Ми працюємо дуже спонтанно, коли випадає можливість».

Ось кілька головних ринципів діяльності організації:

– Завжди прибирати після себе

– Donation for creation. Контакт із людьми та компаніями: чи мають вони щось непотрібне, що можна використати в різних проектах (матеріали, старе обладнання та ін.) і таким чином підтримати те, що робить Toestand?

– Створення «міксу» людей. Окрім митців, ключовим моментом є участь місцевої громади.  Ідея – трансформувати «негативні» порожні простори в щось позитивне для мешканців, дати їм нові можливості, принцип роботи «сусіди з сусідами для сусідів». Під час інтервенцій Toestand провокують дискусії та обговорення для людей всіх вікових категорій, національностей та релігій.

– Фінансова доступність, вільна ціна. Щоби взяти участь, можна заплатити, скільки хочеш, залежно від тих винагород, які отримуєш.

Серед проектів Toestand – короткотривалі і довготривалі, з дозволом чи без. Наприклад, одним із довготривалих і легальних проектів була окупація школи на три місяці, під час літніх канікул. «Ми мешкали в цьому порожньому приміщенні і щотижня організовували щось публічне та спонтанне, – розповідає Пепін Кенніс. –  І люди приходили, щоби побачити, що ж ми зробимо цього разу, які воркшопи чи мистецькі акції. Зокрема, ми організували «атаку» на школу. Зазвичай діти не дуже люблять школу і мріють її якось «знищити» ? ми запропонували їм облити фасад школи фарбою під супровід музики. Іноді, якщо не вдається знайти будинок, ми окупуємо публічний простір, і робимо там своє невеличке культурне містечко».

Найуспішнішими серед проектів були акції By Everybody For Everybody, в рамках яких учасники Toestand запрошували містян окупувати порожні будинки (які до цього команда досліджувала та прибирала) на один день, щоб влаштувати в них культурно-мистецькі інтервенції, пікніки чи просто гру в бадмінтон. Головний принцип –  кожен несе відповідальність за подію: хтось гарно співає, інший гарно малює, готує і так далі. Бо якщо ніхто нічого не робить, нічого і не відбувається.

Часто бувало, що до приміщення, яке окупували митці, приїздила поліція і змушувала залишити його. Але зазвичай активісти мали кілька годин для проведення заходу. Більш того, поліцейські самі зізнавалися, що вони радо приєдналися б до них, якби не були на службі. Згідно з бельгійським законодавством, вторгнення на приватну територію не карається кримінальною відповідальністю, більш того, поліція ставиться до таких акцій лояльно, просто припиняючи їх.

Одним із останніх на сьогодні проектів Toestand є Allei du Kaai на березі каналу в Брюсселі, яка із запустілих майстерень для човнів перетворилися в центр для активної молоді з усієї столиці. Адміністрація шукала, хто міг би переобладнати ці приміщення. Організації дали дозвіл і гроші на облаштування простору та можливість залучати інших  людей. Там розміщуються чотири будівлі загальною площею близько 7 тисяч квадратних метрів, які хлопці трансформували у воркшопи (по роботі з металом, деревом, з ремонту велосипедів та для 3D принтера), спортивні майданчики, концерт-холи, зали для експозицій, фотостудію, бар, кухню та кімнати для зустрічей, де збираються люди, які хочуть створити проекти для локальних організацій.

Колективне перетворення Allee Du Kaai. 2014 р. © OSTcollective.

Для одних будівель термін окупації – два роки, для інших – три. Потім ці будівлі зруйнують і на їхньому місці побудують парк. Для влади такий проект є цікавим. За словами Пепіна Кенніса, завдяки мистецьким акціям цей досить бідний район стає престижним, влада сподівається зробити його привабливим для людей середнього й високого рівня достатку.

Communa ASBL: легальна культурна окупація

Цікавим зарубіжним прикладом є брюссельська організація Комуна (Communa ASBL), яка окуповує й перетворює закинуті будівлі на резиденції, культурні осередки – і робить це легально. «Коли я приїхала до Брюсселя півтора року тому, сама знайшла Комуну, нещодавно засновану організацію, і шукала однодумців, – пригадує учасниця Комуни Вікторія Миронюк. – Там було п’ять молодих хлопців-брюссельців, які для гендерної рівноваги шукали дівчат. І так вийшло, що прийшли дівчата з різних країн світу». На той момент вони вже знайшли для помешкання 6-типоверхову будівлю – колишній офіс корпорації Western Union.

«Коли хлопці створили організацію, то писали листи власникам порожніх приміщень, ця інформація є у кадастрі, ? розповіла Вікторія. ? Один із них відповів і запропонував нам на півроку зайняти будівлю в центрі, яку пізніше планував трансформувати. Натомість ми зробили ремонт і підтримували там порядок. Ми є антисквотерами, ми не займаємо будівлі незаконно, натомість все узгоджуємо, маємо контракт і пропонуємо власникам певні переваги від того, що там будемо перебувати саме ми».

Будівля до початку робіт. Rue Van Bemmel, 2, Saint-Josse.

Комуна є громадською організацію, що одразу підвищує її статус в очах власника будівлі – він розуміє, що це не просто якесь збіговисько, а відповідальні люди, які мають свої проекти  Коли термін окупації офісу добіг кінця, учасники комуни знайшли інше приміщення, щоправда, замале для них, а пізніше фонд майна виділив їм ще один будинок у центрі міста.

Учасники комуни різні: студенти-юристи, фотографи, митці, навіть нелегальні емігранти. Хтось підробляє, хтось живе на допомогу по безробіттю. Є й люди, які ідеологічно не хочуть платити за помешкання, знаючи, що є багато порожніх місць, які простоюють.

Початок переоблаштування будинку на rue Van Bemmel, 2, Saint-Josse.

«Простори ми використовуємо як майданчик для проведення дискусій, наприклад, щодо світової економіки, виставок, джем-сейшенів, вечірок та інших заходів. Різні ініціативи приходять до нас і пропонують свої активності, – говорить Вікторія. –  Кошти на ремонт та утримання приміщення ми заробляємо на вечірках – хто скільки готовий дати.  В Бельгії, і загалом у Європі набагато простіше з матеріалами – викидають багато піддонів, фарбу, яка, наприклад, не комерційного кольору. Також ми домовляємося з супермаркетами: якщо термін споживання продуктів добігає кінця, вони віддають їх нам. Ми ці харчі споживаємо самі, а щосереди влаштовуємо вечірки, де готуємо і продаємо смаколики за мінімальні кошти. Також отримуємо гранти на реалізацію певних проектів».

Практику легальної окупації, на думку Вікторії, можна застосовувати й в Україні. «Зараз, під час кризи на ринку нерухомості, це одне з найперспективніших вирішень проблеми. Треба знайти спільну мову з власниками, показати, що це нормальна практика: підтримувати такі низові ініціативи для відродження непрестижних районів, де могли б розвиватися нові проекти. Перевагою для власників є те, що будівлю відновлюють і утримують її в чистоті», – каже Вікторія.

Empty Space: використання порожніх просторів для соціальних ініціатив і митців

Ідея тимчасового використання порожніх просторів лежить в основі інформаційного ресурсу Empty Space. Цей соціальний стартап намагається налаштувати зв’язки між власниками тимчасово порожніх будівель, містом та митцями, активістами, стартапами, які потребують приміщення. Віддавши за лояльними умовами приміщення для тимчасового використання, власник може продовжувати пошуки постійного орендаря чи покупця, і водночас економити кошти на його утримання.

Олександра Ткаченко, співзасновниця  Empty Space, каже: «Насправді є багато порожніх просторів, які люди не помічають, проходять повз них, бо там нічого не відбувається. Будівлі перетворюються на привиди. Як ми побачили з закордонного досвіду, коли в цих будівлях відбуваються тимчасові проекти, це привертає увагу краще, ніж реклама, дає поштовх для подальшого життя будівлі. З іншого боку, в Києві існує багато соціальних проектів, які шукають приміщення для запуску роботи, але часто їм складно вийти на власника.

Наша мета – встановити контакт між власниками, містом та ініціативами, щоб останні мали змогу швидше й легше розпочати реалізовувати проекти. І це взаємовигідно для всіх. Ми створюємо базу проектів, спілкуємося з власниками, пояснюючи їм, що таке тимчасове використання, чому їм не варто цього боятися і які переваги вони отримають. Також працюємо над створенням базових контрактів для такої співпраці. А наразі пропонуємо тимчасовим проектам заповнити анкету про потреби приміщення. В нас вже є контакти з ВДНГ, нові директори шукають стартапи, щоб наповнити життям ці величезні простори».

Від сквоту – до арт-кластеру

Історія cквота на Терещенківській 17-б розпочалася на рубежі 2007-2008 років, коли відчайдушна пара молодих людей, надихнувшись пітерськими сквотами, зважилася переїхати жити в занедбаний будинок. Вони прибрали його та облаштували, а незабаром «познайомилися» і з господарем, із яким домовилися про невелику орендну плату. Через кілька років будинок викупили, а сквотерам, до яких приєдналися однодумці, запропонували переїхати в двоповерхову нежитлову прибудову поблизу. Цей флігель є частиною охоронного фонду «Садиба Терещенка».

Випробування цього разу було складніше, адже в будівлі не було елементарних комунікацій – водопровід, світло. Однак сквотери не здалися: зробили ремонт, залатали дах, привели приміщення в стан, придатний для життя. Паралельно тут проводили різні заходи для себе й гостей: вечори поезії і співу, вечірки, фотовиставки, кінопокази, чайні церемонії, розпис хною, з тих пір працюють перукарня і буккросинг. А у вересні 2013 сквотери з друзями реалізували проект «Будинок, у якому немає рамок», розписавши стіни дворика, які стали місцевою пам’яткою.

Наступним етапом розвитку сквота стало відкриття у дворі в липні 2015 кав’ярні Squat 17b yard cafe. Про всі події, які тут проводяться – заняття йогою і майстер-класи з живопису, зустрічі та концерти, а також про солодощі, якими можна тут поласувати, – розповідають на сторінках у соціальних мережах.

«Попит породив пропозицію. Люди приходили у двір і дедалі частіше запитували: А ви тут живете? Чи тут кафе?». Деякі просто просили пригостити чаєм, – розповіла ідейна натхненниця арт-дворика в Squat 17b  Дар’я Криж. – Так чи інакше, після переломного квітня, коли ми повинні були з’їжджати, але у власника будинку не склалася угода, ми «зависли» в просторі сквота і не знали, як йому розвиватися далі. Подумали і вирішили про кав’ярню як новий виток в житті сквота». Тут мешкають сквотери, працює кав’ярня, а також свої заходи проводять зовсім різні люди. Буває, що вони самі приходять і пропонують зробити, наприклад, концерт. Іноді сквотери запрошують людей виступити чи провести майстер-клас. Нещодавно запустився проект Squat’s going on із цікавими спікерами. Відбуваються і благодійні заходи.

Двір сквоту Squat 17b. Фото: сторінка спільноти.

«Ми хочемо зробити цей дворик максимально доступним для людей, – ділиться планами Дар’я Криж. – Без людей це місце буде не тим. Це тільки форма, але нам важливо, щоб її наповнювали хороші люди. Місце саме фільтрує, тут не буває поганих людей. До нас приходять дорослі й діти, студенти та професори, музиканти та інженери. Дружимо з сусідами – Музеєм Ханенків. Його співробітники ходять до нас пити каву і їсти банановий хліб, а ми часто буваємо у них на екскурсіях, особисто я дуже люблю східну колекцію. І те, що саме завдяки музею і мешканцям будинку по вулиці Терещенківській, 17 наш дворик і сквот існує, з нашого боку викликає лише глибоку вдячність.

Все могло скластися зовсім інакше. За три роки ми створили арт-кластер – унікальний простір для людей. Думаю, в майбутньому є сенс присвячувати час донесенню до мас ідеї сквотингу і трансформації міста. Мені хочеться, щоб всі ці занедбані садиби, фантоми і примари старих будівель були щасливі, щоб їх знову наповнили теплом. Це важливо, щоб місто зрозуміло ідею – оберігати старі будинки, замість того, щоби чекати, поки вони розваляться від вогкості й старості. Я вірю в те, що будівлі живі.

У Києві тільки цього року відбулося два заходи, присвячені сквотингу і трансформації міського простору, наприклад, «Твоє місце у місті». Це гарний знак. Наше суспільство починає готуватися до таких змін, приймати й переосмислювати світову практику. Сподіваюся, наше місто і його влада також будуть раціональні й мудрі, зможуть прийняти цю практику і підтримувати її. Це важлива місія –  творити. Не творити повторно, а створювати якийсь концептуальний recycle цілих будівель – це новий вид мистецтва в міському стилі, масштабні і потужні проекти».