Привабливі промзони Гамбурга
Історія Гамбурга – це історія вільного портового міста із потужною промисловістю. Але сьогодні більшість територій портових доків та колишніх фабрик діють у новому форматі і є важливою частиною історичної спадщини та культурного життя сучасного міста.
Культурна політика міста
Приклад Гамбурга цікавий тим, що тут утілені всі моделі ревіталізації промислових зон, які обговорюються в Україні в контексті заводу ЕМЗ на Видубичах у Києві, Фабрики повидла на Підзамчі у Львові та інших. Арт-центр, музей індустріального минулого, бізнес-інкубатор, готель, культурно-комунікаційний центр та найбільший у Європі забудовний проект, – ці форми, серед яких є і низові ініціативи, і воля міста, вже існують або перебувають у процесі втілення. Тому дослідити гамбурзький кейс буде не зайвим. Можна заперечити, мовляв, економічні й політичні умови та актуальну ситуацію в наших країнах складно порівнювати. Проте частина з цих проектів також зароджувалася не в найкращі для Німеччини часи.
У культурній політиці Гамбурга серйозно поставилися до концепції креативного міста, яку популяризував британець Чарльз Лендрі та його агенція Comedia з 80-х років ХХ ст. Це означає, що саме культурні індустрії вважаються інструментом, спроможним вдихнути нове життя у промислову спадщину міста та проблемні райони. А сама культура – такою, що не тільки потребує дотацій, а приносить прибуток, дає робочі місця та формує імідж міста.
Гамбург надає перевагу перформативним видам мистецтва, зокрема музиці, театру, опері. З міського бюджету найбільше фінансування отримує саме Гамбурзький оперний театр, а найграндіозніший архітектурний проект у місті – будівництво нової концертної зали, Філармонії на Ельбі. Але підтримку від міста отримують і менш масштабні ініціативи. «Якби не було таких потужних проектів, як Філармонія, місто не давало б грошей і на менші культурні проекти», – вважає засновник і режисер незалежного театру «Sprechwerk» Андреас Любберс.
Розвиток локальних спільнот
Одна з найперших альтернативних культурних інституцій в Гамбурзі на території колишньої фабрики – культурно-комунікаційний центр Fabrik. Це приклад низової ініціативи: на початку 70-х років художник Хьорст Дітріх та архітектор Friedhelm Zeuner спробували реалізувати тут ідею демократизації культури, «культури для всіх». «Потрібно заохочувати потяг до творчості серед дітей, молоді та дорослих, щоб вони могли розкрити та розвивати свої здібності», – казав Хьорст Дітріх. На той час тут проходили вистави авангардного театру, концерти, кінопокази та навіть циркові вистави. Недорогі ресторанчики китайської кухні, паб, чайна, та музична крамниця мали забезпечувати оплату оренди приміщення, яке Дітріх отримав від міста.
Сьогодні Fabrik все ще є доступним місцем, орієнтованим вдень передусім на мешканців району Альтона, де і розташований культурний центр. Денні заходи (це гуртки для дітей, театральні та художні студії для різного віку тощо) безкоштовні, а ціна вечірніх концертів, які приваблюють публіку з усього міста, цілком адекватна Гамбургу. Спосіб фінансування Fabrik сьогодні – це прибутки з продажу квитків на концерти та кількох закладів харчування, а також грант від міського Департаменту культури і підтримка організації «Коло друзів Фабрики».
Інший осередок підтримки локальних спільнот – бізнес-інкубатор Etage 21, орієнтований на стартапи з двох сусідніх районів, Karolinenviertel та Schanzenviertel, розташований він на території колишньої бійні для худоби Rinderschlachthalle. Ревіталізація скотобоєнь наприкінці 90-х років була частиною міського проекту підвищення рівня життя у цих двох кварталах, де мешкали переважно безробітні, студенти та іммігранти. Першочергове право на оренду невеличких офісів (10 – 55 м2) мали місцеві підприємці. Якщо хтось із іншого району Гамбурга хотів орендувати тут приміщення, потрібно було довести, що своєю діяльністю позитивно впливатиме на ці райони. Те, що ініціатива була успішною, доводить той факт, що коли у 2006 році на території Rinderschlachthalle збудували ще дім музики зі студіями, крамницями і концертним простором, на момент завершення будівництва 90% площ було здано в оренду молодим підприємствам із музичної індустрії.
З погляду міста цей проект є цілком успішним, адже сприяв відродженню районів та покращенню їхнього іміджу. Водночас він не уник критики, адже Karolinenviertel та Schanzenviertel є ідеальними прикладом джентрифікації: хоча тут досі існує відомий сквот Rote Flora як автономний простір, більшість андеграундних осередків тепер перетворені на офіси для креативного класу, а ціни на оренду помешкань стабільно зростають, – жити тут стало модно.
Спосіб збалансувати капіталізацію міста
Місто толерує існування андеграундних елементів, таких як Rote Flora, легалізуючи їх як ще одну дозволену культурну форму, що може бути цікава як для туристів, так і для іміджу району. Ще один приклад такого підходу – проект креативного кластеру Oberhafen на місці залізничного депо. Oberhafen, або Верхня Гавань, – це частина мегапроекту будівництва цілком нового міського району Hafen City на території портових складів. Якщо Hafen City – це дороге житло, модерні офіси, інфраструктура дозвілля та Філармонія на Ельбі, що має за впливом на місто дорівнятися до Сіднейської опери, то Oberhafen має бути доступним для громадськості районом креативних індустрій. Близькість до центру, порівняно недорога оренда та принцип кластеру, де зібрані різні творчі актори, має привабити творчих орендарів.
Oberhafen потрібен місту як альтернатива дорогому та вочевидь недоступному для багатьох, попри відсутність фізичних бар’єрів, району Hafen City. Сам квартал Hafen City ілюструє те, як місто, що будувало свою ідентичність у минулому на основі порту та промисловості, шукає способів переосмислити свій образ. За кілька років на місці порту виросло суперсучасне місто у складі Гамбурга з університетом, житловою забудовою, офісами, кінотеатрами, магазинами, ресторанами, а також школою та дитячим садочком. Увінчує цей квартал будівля Філармонії на Ельбі. Попри назву, окрім власне концертних залів, у приміщенні розміститься готель, приватне житло, ресторани, а також подоба публічного простору – адже будівництво Філармонії фінансується також з міського бюджету.
Ідея цієї блискучої скляної конструкції, надбудованої над колишнім доком, у тому, щоби бути своєрідним маяком, який добре видно з моря. І хоча Філармонія нижча від шпиля церкви Святого Михаїла, її химерна конструкція точно буде помітнішою. Цей маяк сигналізуватиме, наскільки потужно Гамбург інвестує в культуру і як серйозно визначає себе як місто культури, сподіваючись створити на узбережжі Ельби «ефект Більбао».
Музейно-виставкові простори
У Гамбурзі є приклади використання архітектури промислової доби в арт-індустрії. Deichtorhallen – це один із найбільших у Європі арт-центрів, орієнтований на сучасне мистецтво та фотографію. Він відкрився 9 листопада 1989 року – в один день із падінням Берлінського муру. Deichtorhallen займає два великі простори у різних частинах міста. Перше – у центрі Гамбурга у приміщенні колишніх виставкових павільйонів, збудованих у 1911 – 1913 рр. Друге – у віддаленому районі Гарбург, у чотириповерховому колишньому складі фабрики Phoenix, де з 2008 року розмістилася колекція сучасного мистецтва підприємця Гаральда Фалькенберґа. Саме зараз усі чотири поверхи займає експозиція сучасного китайського мистецтва Secret Signs.
Інший виставковий простір, один із обов’язкових пунктів на Європейському маршруті об’єктами індустріальної спадщини – Музей роботи. Ідея такого музею виникла у 70-х роках, коли реструктуризація промисловості змусила замислитися над долею робітників та колишніх індустріальних територій. У 1980 році було засноване музейне товариство, наміром якого було зберегти промисловий об’єкт як свідчення епохи та створити музей, що показував би історію звичайних людей, повсякденну історію. У 1985 році товариству вдалося переконати місто створити новий музей на території фабрики у гамбурзькому районі Бармбек. З 1990 року музей працює як незалежна від міста інституція, власником є держава, і входить до організації історичних музеїв Гамбурга.
У Гамбурзі, звісно, існують і приклади перетворення промислових просторів на монофункціональні готелі та офісні центри. Але важливо, що поруч із ними існують більш інклюзивні підходи до роботи із «сірими зонами», які враховують потреби різноманітних міських спільнот і є частиною культурної політики міста.
Стаття написана завдяки участі в Training for Cultural Journalists у Гамбурзі, організованому Goethe–Institut.
Коментарі