Авторське право: це взагалі працює?

Креативні індустрії сьогодні становлять 5% світової економіки та забезпечують робочими місцями понад 5% найманих робітників (у Європі це 7 мільйонів робочих місць) [1]. Серед них – люди, які творять тексти – письменники й письменниці, перекладачі й видавці, а також  сценаристи, автори комп’ютерних ігор, журналістки й журналісти. В Україні обидва показники, за даними Всесвітньої організації інтелектуальної власності, мають позначку менше 1% [2]. Чого бракує нашим креативним індустріям та книговидавничій сфері?

Найперше, їм бракує хребта у вигляді системи авторського права. Але якщо це «право», то яку роль у цій історії відіграє держава? Закон є, міжнародні документи ратифіковані. І тут починається міфологізування. В українській свідомості досі живе пам’ять про кількасоттисячні наклади радянських письменників та монополію держави на регулювання людських взаємин. І хоча концепція авторського права на літературні твори з’явилася вже через кілька десятиліть після винайдення друкарського верстата Гутенберга (коли британська гільдія видавців уперше отримала королівський привілей на захист своїх прав), донині в Україні ця сфера обговорюється неохоче, тому тут часто побутують хибні уявлення.

Сферу авторського права може регламентувати НЕ тільки законодавство

Віктор Гюго не просто написав «Собор Паризької Богоматері», а й заснував Міжнародну асоціацію літераторів та митців, яка боролася за авторські права. Гюго хотів, аби письменник був здатен контролювати результат своєї праці та отримувати належну винагороду — і в контексті політичних та соціальних змін у Європі (зокрема, у зв’язку з Великою французькою революцією) розумів, що це треба вирішити на міжнародному рівні, не чекаючи ініціативи від уряду. Завдяки Гюго в 1886 році було прийнято Бернську конвенцію про охорону літературних та художніх творів — досі  ключовий документ авторського права. З того часу, наприклад, роман, написаний у Британії, підлягав захисту в Німеччині чи Франції. Нині текст, створений в Україні, охоронятиметься ще в 168 країнах світу.

П’єр Бомарше не просто написав п’єсу «Севільський цирульник» — він створив одну з перших організацій колективного управління правами. Насправді зібрав ще 20 друзів-драматургів і сказав приблизно таке: «Ми пишемо популярні п’єси й нічого з цього не маємо, усе отримують театри. Це ненормально, більше не писатимемо для театрів, поки не домовимося про роялті». І все вдалося.

Схожим чином було створено більшість творчих спілок. Наприклад, у 1884 році Альфред Теннісон та Вальтер Безант заснували Британське товариство авторів для «консультації учасників та лобіювання інтересів авторів», але також запровадили концепцію Public Lending Right (про яку йтиметься далі) і вели кампанії на захист авторського права. У 1918 році Юліан Тувім із однодумцями ініціював польське товариство авторів «ZAiKS», аби «спільно охороняти свої авторські інтереси». Єдине, що робила держава, – не заважала.

Авторів урятують НЕ тільки роялті й великі наклади

Права інтелектуальної власності мало що значать самі по собі, вони привертають увагу тільки тоді, коли забезпечують їхньому власнику чи власниці економічні переваги на ринку. Тому авторів урятує ситуація, коли їхній твір буде використаний значно ширше – тоді вони отримають прибуток із перекладів, адаптацій, аранжувань, театральних постановок тощо. З огляду на це, німецькі видавці, складаючи договір, прагнуть отримати від автора чи авторки всі права на якомога довший період часу. Парадоксально, але це спрацьовує на користь авторів, бо видавництва виконують роль літературних агентів і мають значно ширші можливості для пошуку нових ринків, ніж окремий автор.

У деяких країнах автори щорічно отримують виплати за те, як часто їхні твори брали у бібліотеках – завдяки системі Public Lending Right. У Швеції це півтори крони, тобто 17 євроцентів. Наприклад, минулого року шведи заплатили понад трьом тисячам авторів та тисячі перекладачів. Читацький квиток у громадських бібліотеках є у 2,7 млн шведів [3]. Якщо авторське право на популярний твір вичерпано (минуло 70 років по смерті автора), то ці «бібліотечні роялті» ідуть у письменницькі фонди для підтримки стипендій та премій, фінансування некомерційної літератури та промоції своїх авторів за кордоном. Такі виплати – результат консенсусу між головними мистецькими організаціями й спілками та шведським урядом.

Комунікація виникає НЕ тільки там, де є конфлікт інтересів

Доступ до інформації – одна з найактуальніших потреб у світі. Найбільше конфлікт права на інформацію та авторського права відчувають видавці у країнах, що розвиваються, де індустрія книговидання порівняно невелика, а ринок нестабільний, де мережі дистрибуцій працюють неефективно, а прибуток видавців зорієнтований хіба на підтримку наступного проекту. У цих країнах книжки сприймаються як «надто дорогі», що теж провокує розповсюдження нелегальних копій. У таких ситуаціях доводиться пояснювати піратам, чому «скинутися на книжку по 5 гривень» – шкідливо (маю на увазі недавню ситуацію, коли у Telegram з’явився канал, який пропонував завантажувати українські електронні книжки в піратський спосіб) [4].  Однак ця проблема існує і в країнах, де дбають про дотримання законів. Наприклад, у Нідерландах автори звертають увагу на книжкове піратство, демонструючи його через аналогії з крадіжками:

Третина нідерландських читачів (38%) регулярно читає електронні книжки, з них майже половина (48%) нелегально завантажує або копіює їх [5].

Найбільш деструктивний конфлікт існує між творцями й розпорядниками авторського права. Минулого року Європейська асоціація композиторів та авторів пісень заявила з цієї нагоди таке: «Ми спостерігаємо упертий дисбаланс між сторонами, які укладають договори про передання авторських прав. Збитків через це зазнають автори творів. Це негативно впливає на виплату винагороди авторам. У більшості випадків у авторських договорах відсутні норми, які дозволяють переглядати умови договору, зокрема щодо способів використання їхнього твору чи у випадку непередбачуваного комерційного успіху».

У 2012 році стався конфлікт між письменницею Ірен Роздобудько та видавництвом «Кальварія». У 2002 році Роздобудько підписала ліцензійні договори «в режимі жартівливих дружніх стосунків», а через 10 років виявила, що правами на свої романи не володіє, видавати їх не може, а після спроби це зробити отримує погрози від свого колишнього видавця – як, зрештою, прокоментували юристи, безпідставні, адже договір був складений некоректно. Втім, це ілюструє легковажне ставлення видавця до популярного й прибуткового автора і типові договірні практики 90-х років минулого століття.

Також європейські товариства авторів стверджують, що нечесні договірні практики (низькі гонорари, неоплачувана та незахищена праця, забирання повного обсягу прав) напряму впливають на поведінку споживачів: людина, яка не відчуває прямого зв’язку між купівлею книжки чи музичного альбому й підтримкою автора, більш імовірно користуватиметься нелегальним контентом.

Авторське право – це НЕ тільки норма, а й етикет

Польське «Товариство перекладачів художньої літератури» узгодило типовий контракт, який рекомендовано використовувати видавцям у договорах із перекладачами. Шведська Асоціація перекладачів зібрала разом перекладачів і видавців, обговорила типові практичні нюанси їхньої співпраці, вклала це у форму договору, роль якого – встановити мінімальні гарантії для обох сторін правовими засобами. Не існує закону, який би зобов’язав шведське видавництво укласти договір саме згідно з модельним зразком. Це не законодавча вимога, радше правило доброго тону — можете не використовувати, але руку вам у пристойному товаристві не подадуть. І це виявилося ефективнішим, ніж загальна норма в законодавстві. Ще далі пішло австрійське об’єднання письменників, установивши мінімальний типовий гонорар за авторський публічний виступ – 400 євро за сольний виступ та 285 за колективний [6].

Україна хоче бути частиною світового книжкового ринку, а це значить, що мета більше не виправдовує засобів. Видавці, автори та перекладачі із провайдерів інформації стають гравцями ринку, а отже, тими, хто має вчасно здати текст, відредагувати, зверстати, намалювати обкладинку та надрукувати, встигнути, наприклад, видати книжку в час, коли її екранізували, відзвітувати правовласнику і так далі. У цей момент ліцензійні договори стають інструментом ведення бізнесу, а не декоративним елементом. Кожному з гравців ринку дешевше й швидше одразу домовитися та знати ризики заздалегідь, адже переговори й комунікація – нормальна частина процесу.

Я піду до суду!

Можна позиватися до суду. В Україні найменша ставка судового збору, яку доведеться заплатити – 680 гривень, і нею справа не обмежиться. Якщо ви заявляєте солідну вимогу, готуйте більше грошей, шукайте юриста, звертайте увагу медіа, зважайте на відсутні прецеденти. Словом, не пишіть, не перекладайте, не читайте на літературних фестивалях, а розбирайтеся із тонкощами процесуального кодексу. І навряд чи Спілка письменників України чи ПЕН-центр допоможе вам у цій невдячній справі. (У Польщі ж, наприклад, перекладачка бестселеру «Щоденник Бріджит Джонс», який розійшовся загальним накладом понад півмільйона примірників, отримала гонорар всього лише 2 700 злотих, однак їй, за допомогою польського ПЕН-клубу, вдалося відсудити 40 000 злотих неотриманого прибутку). Тож краще подбати про якісний договір – і авторові, і видавцеві. Кажуть, це береже нерви та гроші.

Примітки:

[1] WIPO. How to Make a Living in Creative Industries. – p.11 http://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_cr_2017_1.pdf

[2] WIPO. How to Make a Living in Creative Industries. – p.12 http://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_cr_2017_1.pdf

[3] Knowledge and Information Center Survey. European Bureau of Library, Information and Documentation Association April 15, 2013 http://www.eblida.org/Activities/KIC/EBLIDA-KIC-Survey-Excel-sheets-may-2013.pdf

[4] http://www.chytomo.com/news/u-telegram-pirati-bezkoshtovno-rozpovsyudzhuyut-novi-ukraiinski-elektronni-knizhki

[5] TROS Radar poll https://radar.avrotros.nl/testpanel/uitslagen/detail/tevreden-lezers-van-vaak-illegale-e-books/?

[6] Literaturhaus Wien. Mindesthonorare – Empfehlungen f?r Lesungen und Diskussionen http://www.literaturhaus.at/index.php?id=6918