Lifelong learning: нові можливості для творчих людей

Можна сміливо стверджувати, що  2020 рік буде записаний у підручники як кризовий для української культури. Та чи можуть представники культури і креативних індустрій в Україні погодитись із тим, що всі попередні роки були стабільними і сприятливими для процвітання? Діяч(ка) культури (і в державному, і в приватному секторах) вже давно записався у списки прекарних професій і завжди чекає на нові труднощі, запропоновані чи то ринком, чи то державою, чи то іншими причинами, як-от пандемія і багатомісячний локдаун закладів культури. Неспроможність вести оффлайн діяльність, скорочення бюджету на культуру, дві ротації профільного міністра за пів року змушують все більше триматися думки, що покладатися можна лише на себе. Одним із найбільш поширених способів тримати руку на пульсі в умовах перманентної кризи є – теж перманентна – самоосвіта: вдосконалення або набуття нових жорстких і м’яких навичок в умовах домашньої ізоляції та очікування на невідоме. На основі цієї логічної думки була розроблена одна з грантових програм House of Europe, в межах якої робітникам культури та креативних індустрій виплачують премії за проходження безкоштовного онлайн-курсу, що входить до запропонованої добірки: від конкретних кроків створення додатку до освоєння комплекту проблем, пов’язаних із веденням соціально-орієнтованого бізнесу. “Коридор” поспілкувався із низкою стипендіатів цієї програми, щоби зрозуміти, що спонукало їх до рішення розпочати курс та до яких висновків вони прийшли по їхньому закінченню.

The Guardian у статті, присвяченій самоосвіті під час карантину, цитує Джеймса Волмана, футуриста і автора книжки «Time and How to Spend It»: «Можна сказати, що люди схожі на велосипеди: якщо ви не рухаєтесь кудись, ви падаєте». Особистісне зростання є центральним у багатьох психологічних теоріях довгострокового щастя. Коли у нас з’являється вільний час, ми постаємо перед спектром варіантів, як його провести: послухати лекцію на Coursera, подивитися серіал або переглянути стрічки соціальних мереж. І хоча перший варіант – найменш приємний тут і зараз, та саме він надасть більше задоволення життям у довгостроковій перспективі. Якщо вже соціально дистанціюватися, то з можливістю потім сказати собі: все це було не просто так. Навчання в мережі може стати в нагоді не лише для зміцнення фундаменту кар’єри, але також для отримання відчуття контролю над власним життям, що допоможе впоратися з тривогою, викликаною епідемією та економічною (також, не можемо не згадати про політичну) нестабільністю. Але мотиви взятися за проходження онлайн-курсу мають ширшу варіативність, – ось як їх прояснюють стипендіат(к)и House of Europe:

Олексій Фіщук (керівник відділу творчих проєктів та міжнародного співробітництва в Українському державному центрі позашкільної освіти, ФОП, завершив курс «Логіко-структурний підхід у розробці проєктної заявки» на Prometheus): «В останній час з’явилося багато вільного часу і це дає можливість заповнити прогалини в знаннях та здобути нові навички. Мене зацікавила можливість навчитися ефективно заповнювати проєктні заявки та зрозуміти, що саме хоче бачити в заявці донор».

Надія Червінська (senior editor і керівниця редакторським відділом видавництва «Основи», завершила курс «Культура та політика: багатозначність (взаємо)зв’язків» на Prometheus): «Як людині з філософською освітою, що працює у культурній сфері, мені було цікаво прослухати онлайн-курс, який не тільки привертає увагу до питання взаємодії культурних та політичних процесів, але й концептуалізує його зрозумілою пересічній людині мовою. Більшість лекторів курсу я знаю особисто: з частиною з них я або працювала разом над різними проектами, або ж проходила їхні курси ще під час навчання в університеті, тому мені цікаво було почути їхні позиції щодо цієї теми.

Цей курс я проходила радше з цікавості до теми та думок людей, які викладали на ньому, ніж заради конкретних компетенцій. Тема настільки багатовимірна та гетерогенна, що викликала бажання побачити, з яким акцентом її викладатимуть на онлайн-курсі, розрахованому на масового глядача. Здається очевидним, що культура не може існувати поза політикою, але я все ще зустрічаю представників культурної сфери, які намагаються відсторонитися від всього політичного — така активна позиція дещо нагадує перформативну суперечність. У тотально політизованому світі не існує деполітизованих «сірих зон», і я переконана, що культурні діячі мають це усвідомлювати. Подібні намагання абстрагуватися від політичного оточення позбавляють нас пильності та можливості критичної оцінки ситуації».

Оксана Данчук (керівниця літературно-драматургічної частини Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки, завершила курс «Культура та політика: багатозначність (взаємо)зв’язків» на Prometheus): «Через карантин з’явилось кілька вільних годин в день і дуже хотілось використати їх ефективно. Крім того, знову ж таки, з огляду на пандемію, набагато тривожнішими стали обставини власної фінансової стабільності та ситуація з фінансуванням культури в країні. Тому стипендія стала приємним бонусом. У нашій країні дуже популярним і частовживаним є висловлювання на кшталт «мистецтво поза політикою». Завжди знала, що це не так, однак хотілось зрозуміти, чому таке висловлювання побутує і що, насправді, за ним стоїть».

Анжела Масленнікова (головний хормейстер у Київському муніципальному академічному театрі опери і балету, завершила курс «Сучасне керівництво проектами» на Prometheus): «Вирішила пройти онлайн курс, тому що мала час в умовах карантину та знайшла цікаву для себе тему – управління проектами. Моя посада потребує навичок і знань управлінського напрямку. Мала досвід роботи у бізнесі. Цікаво отримувати нові знання та знайомитися з різними методами управління».

Отже, серед причин звернення українських менеджерів/ок культури до освітніх платформ в інтернеті можна виокремити прагнення:

•  заглибитись в актуальні для себе питання (варто зауважити, що більшість респондентів обрали курс про зв’язок між культурою і політикою, відчуваючи актуальність питання культури в Україні, поставленого саме в такому контексті)
• набути (або поглибити) практичних навичок, що можуть бути застосовані на теперішній посаді, або у подальших кар’єрних кроках;
•  послабити переживання з приводу фінансової нестабільності в умовах карантину;
•  підтримувати вже сталу практику проходження онлайн-курсів у межах безперервної самоосвіти.

Враховуючи всі ці потреби сучасних менеджерів культури, ми, так чи інак, маємо відштовхуватися від співставлення освіти оффлайн і онлайн, персоналізовану і дігіталізовану. Коли йдеться про першу, головною рисою виступає можливість прямої взаємодії між викладачами та аудиторією, а  форматами – дискусійні круглі столи, події, семінари, лабораторії тощо. Натомість, цифровізація дозволяє закладам освіти розробити більш гнучкі підходи до своєї діяльності та поза їхніми фізичними межами. Тут головною рисою може бути визначена гнучкість, особливо якщо йдеться про освіту саме в сфері культури і креативних індустрій.

Говорячи про гнучкість, як нагальну вимогу для працівників культури, необхідно враховувати одну важливу організаційну зміну виробничого процесу, що відбулася в середині 1970-х у західних економіках. Фордистська модель виробництва, яка до цього часу переважала, передбачала відносно стабільну зайнятість, тобто необмежену штатну зайнятість. Оскільки цей вид зайнятості існував тривалий час і оскільки він все ще переважає, його також називають «стандартною» зайнятістю. Усі інші види зайнятості, включаючи тимчасову, неповну роботу, а також роботу з дому, другу (n-ну) роботу тощо, за аналогією називають «нестандартною». Ці види зайнятості були введені при переході від фордистської до постфордистської фази виробництва (цей перехід триває і досі).

Тенденції до дедалі більшої гнучкості роботи та робочого часу набирали темпи, особливо в 90-х роках, прискореному розвитку так званої нової економіки, що сприяла просуванню інформаційно-комунікаційних технологій. Завдяки цим новим видам зайнятості межа між робочим часом та дозвіллям все більше розмивається. Робота базується на проектах і від працівників очікується володіння такими нетривіальними навичками, як творчість, новаторство, мережування тощо. Значення так званої нематеріальної праці, пов’язаної з виготовленням ідей, зображень, дизайну, реклами, комунікаційних послуг тощо, зростає. Хоча ці більш гнучкі форми зайнятості мають багато переваг (наприклад, більш динамічне соціальне середовище, більше варіантів індивідуального вибору робочого часу тощо), вони також мають низку негативних наслідків, один з яких – зменшення соціального забезпечення та пов’язане з цим відчуття невизначеності. У цьому сенсі «класичне» протистояння інтересів робітника та роботодавця зберігається і в постфордистській моделі виробництва: з одного боку, є прагнення роботодавця досягти більш «ефективного» використання потенціалу працівника, а з другого – є зрозумілим бажанням працівників захищати свої права.

Як наслідок, нинішні нетипові та нестандартні форми зайнятості ставлять працівника/працівниць у нестабільну ситуацію, але те, що насправді потрібно та що має стати стандартною гнучкою зайнятістю, – це ситуація, влучно виражена поняттям «гнучкої безпеки» (flexsecurity). Воно позначає гнучкість зайнятості, що супроводжується розробкою інструментів, які б надавали соціальне забезпечення, не прив’язане виключно до «стандартної» зайнятості.

Деякі теоретики постфордизму, зокрема – Паоло Вірно, розглядають культуру як сферу, де і  зародився процес гнучкості: «В культурній індустрії, навіть у її архаїчному втіленні, яке аналізували Беньямін і Адорно, можна побачити ранні ознаки такого режиму виробництва, який пізніше, в епоху пост-Форда, стає узагальненим і піднесеним до рангу канону» (Вірно, 2004. С. 58).

Таке широке розуміння гнучкості можна спроектувати на аналіз процесу і специфіки самоосвіти в умовах соціального дистанціювання: не лише окремі представники культури і креативних індустрій, але й цілі університети повільно, та впевнено переходять у формат змішаного навчання (blended learning), яке базується на поєднанні навчальних програм в інтернеті та в режимі оффлайн.

Але щоб відповідати часу, онлайн-освіта має постійно розвиватися. Так, курси мають бути розроблені представниками університету з урахуванням специфіки формату. Викладачі мають не просто прочитати свої лекції на камеру, але й адаптувати їх таким чином, щоб онлайн-студенту можна було отримати інформацію в зручній та доступній формі і послідовності. Тут має враховуватися кількість і довжина лекцій, розподіл інформації між лекціями та самостійною роботою з джерелами, а також локалізацію форм контролю (тестувань та самостійних письмових робіт). Також автори курсів мають розраховувати, що слухачами їх курсів можуть бути люди різного рівня підготовки,  а слухачам, у свою чергу, варто бути готовими, що курс може виявитися або занадто легким, або занадто складним (спеціалізованим) для них. 

Photo by Bonnie Kittle

Чи справдили онлайн-курси із запропонованого переліку House of Europe надії українських менеджерів/ок культури?

Віталій Христевич (керівник проєкту фестивалю «З країни в України», голова ГО «Фото клуб 5.6» та фотограф фрілансер, завершив курс «Культура та політика: багатозначність (взаємо)зв’язків» на Prometheus): «Честно кажучи, продивишись структуру курсу, я зрозумів, що багато нових навичок я не здобуду (дивлячись тільки відео), тому і очікувань в мене не було. Сам курс гарний та інформативний, але сильно не вистачало більш глибокого занурення в теми (наприклад, на кожну тему десь 3-4 великі лекції, а не декілька коротких відео). Напевно, за життя я закінчив курсів 10-15, але для мене це не найкращий варіант навчання (звичайні масові онлайн курси). Якщо б до курсів додати трошки більшого занурення в тему та додати елемент менторства, то я б обирав тільки такі курси.

Для мене найкрутіший варіант освіти це є вже зараз доволі типовий варіант, а саме: вебінар +  менторство + домашні завдання + реальні кейси + відеолекції + додатковий контент + все ж таки декілька зустрічей оффлайн».

Надія Червінська (senior editor і керівниця редакторським відділом видавництва «Основи», завершила курс «Культура та політика: багатозначність (взаємо)зв’язків» на Prometheus): «За останні декілька років я закінчила близько 10-ти онлайн-курсів на Coursera, а також розпочала й не завершила, мабуть, втричі більше. Для мене онлайн-курси — це чудовий спосіб отримати базові й структуровані знання з нової теми, що допоможуть визначитися, як надалі рухатися у її дослідженні. Онлайн-освіта має свої переваги, які у період карантину стали ще більш помітними. Справа не лише у можливості доступу до впорядкованого контенту, але й у економії часу та інших ресурсів».

Олексій Фіщук (керівник відділу творчих проєктів та міжнародного співробітництва в Українському державному центрі позашкільної освіти, ФОП, завершив курс «Логіко-структурний підхід у розробці проєктної заявки» на Prometheus): «Досвід позитивний. Щодо платформи Prometheus, я би додав можливість спілкування учасників освітнього процесу, щоб всі могли підтримувати один одного, ділитися результатами та ін. Онлайн формат дуже цікавий, на мій погляд, та перспективний спосіб отримувати знання. Особливо, коли немає можливості або вона обмежена, щоб спілкуватися вживу. Є галузі, звичайно, в яких найважче отримати знання та навички онлайн. Наприклад, виконавське мистецтво, театр. Але для багатьох інших – мови, точні науки, ІТ – це досить просто та ефективно».

Оксана Данчук (керівниця літературно-драматургічної частини Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки, завершила курс «Культура та політика: багатозначність (взаємо)зв’язків» на Prometheus): «В умовах обмеження пересування, пріоритетність онлайн-освіти зростає. Це стосується не лише різноманітних курсів, а й, до прикладу, переглядів записів вистав і перформансів, які стали доступними в час пандемії. Проте, що стосується гуманітарної сфери, то моє дещо обережне ставлення до онлайн-курсів все ще зберігається – поверхневість знань, отриманих винятково таким способом, може сприяти поширенню фейкових та маніпулятивних суджень. Відтак, для мене першим пріоритетом в самоосвіті залишається опрацювання першоджерел».

Анжела Масленнікова (головний хормейстер у Київському муніципальному академічному театрі опери і балету, завершила курс «Сучасне керівництво проектами» на Prometheus): «Онлайн самоосвіта була для мене новою формою навчання. Дуже цікавий досвід та своєрідна стимуляція та підтримка в умовах карантинних обмежень. Надзвичайно задоволена отриманими  знаннями!  Особисто я більше люблю “живе” спілкування (курси, семінари, тренінги…). Енергетику викладача, його харизму та вплив на аудиторію неможливо передати електронними засобами. Але періодично збираюсь проходити цікаві курси для себе онлайн».

Попри те, що респонденти виокремили певні недоліки формату загальнодоступних онлайн-курсів (неглибокі/базові знання, нестача комунікації з ментором та однокурсниками), все ж позитивні аспекти такого формату (економія ресурсів і та сама гнучкість) переважають, адже на карантині особливого вибору немає, і поки невідомо, коли цей вибір з’явиться і збагатиться. У будь-якому разі, інтернет-освіта виривається вперед і, здається, це лідерство за нею  закріпиться.

Небачена міграція освітніх джерел і форматів в мережу (через пандемію COVID-19) вже сприяє різкій популяризації настанови навчання протягом усього життя (lifelong learning). Ця тенденція поступово захоплює сферу креативних індустрій, де професіонали вже відчувають потребу в постійному вдосконаленні та набутті нових знань і навичок, адже їх велика частина швидко втрачає актуальність через стрімкі дигіталізацію та автоматизацію.

Спеціалізовані онлайн-курси – лише одна з багатьох форм навчання протягом усього життя, серед яких також виділяють: стажування та учнівство, вивчення іноземних мов, оволодіння новими технологіями, навчання новим іграм і видам спорту, розширення навичок під час роботи, набуття знань та вивченої поведінки з оточення тощо. Серед переваг такої освітньої настанови виокремлюють: готовність отримувати нову кваліфікацію, розширення трансферних навичок (командна робота, лідерство, персональна вмотивованість, оперування часом, вміння слухати, письмова та вербальна комунікація, дослідницькі та аналітичні навички, робота з числами, користування інформаційними технологіями, персональний розвиток), розширення перспектив працевлаштування та просування, підвищення оплати праці, заповнення прогалин у певних навичках, розширення загальних знань, поглиблення особистого внеску в громадське життя, психологічна стимуляція, задоволення особистих та професійних потреб. 

Серед порад британського порталу для працевлаштування reed.co.uk, запропонованих тим, хто наважується на буремний шлях навчання протягом життя, можна виокремити наступні (що можуть бути адаптовані під локальний контекст):

•  залишатися вмотивованим: придумувати заохочення для себе та не боятися просити допомоги близьких (або хоча б просити їх не заважати і давати можливість витратити годину дозвільного часу на саморозвиток);
• притримуватися структури , послідовності і стабільності: методичність і серйозне налаштування забезпечать завершення певного етапу навчання (наприклад, проходження того самого курсу) і задоволення від доведеної до кінця справи;
•  користуватися низкою можливостей: тут ми повертаємося до сполуки оффлайн (менторство, обмін досвідом, дискусії та мозкові штурми) та онлайн режиму (насправді, всі названі формати вже зараз реалізовуються завдяки онлайн-сервісам).

Отже, поступово нормалізується думка, що навчання протягом життя цілком може бути ототожнено з онлайн-навчанням, але поки не варто позбавляти живе спілкування ролі неодмінного елементу навчання. Наразі складно ігнорувати пристрасний заклик Дж. Агамбена (пер. англійською), іменований ним реквіємом, до протистояння студентів переходу навчання в глобалістський режим online, що створює порожнечу нового ґатунку: «Нас тут цікавить не так трансформація викладання, в якому елемент фізичної присутності остаточно зникає (завжди такий важливий у взаєминах між студентами та викладачами), як зникнення групової дискусії на семінарах, яка була найживішою частиною пояснення. Частиною технологічного варварства, яке ми зараз переживаємо, є відмова від життя будь-якого досвіду почуттів, а також втрата погляду, постійно ув’язненого в спектральному екрані». І хоча італійський філософ стурбований долею саме університетів, ми можемо зробити висновки і в межах розмови про онлайн-самоосвіту: її головною перевагою є гнучкість, що відповідає свободі доступу до навчальних матеріалів та самоконтролю з їх опрацювання. І тут варто згадати про ніцшеанську сполуку свободи і волі до власної відповідальності.

Подати заявку на отримання cтипендії для спеціалістів культури та креативних індустрій від програми House of Europe можна до 24 липня 2020 о 15:00 за київським часом. Перелік курсів та умови участі за посиланням. Програму House of Europe підтримує Європейський Союз.