Отар Каралашвілі: “Всі хочуть бути особливими, і на цьому можна зіграти”

Засновник Book Art Center Tbilisi та куратор фестивалю Tbilisi Book Days Отар Каралашвілі прочитав в Києві лекцію «Як працюють креативні індустрії в Грузії», організовану CSM та Korydor. Він поділився досвідом створення, видавництва та популяризації в країні дитячих ілюстрованих книжок.

Найперше – залучити талановиту молодь

Я почав займатися видавничою справою в 1995 році, коли разом із друзями відкрили Diogene – одне з перших незалежних видавництв у Грузії. Часи були непрості: війна, розруха. В Тбілісі працювали 3-4 типографії, ще використовувався високий друк. Ми розпочали з того, що влаштували конкурс літераторів на особисті кошти моїх німецьких друзів, які дали 4 тисячі марок. Отримали 150 рукописів, 10 з яких підходили, серед них – 3-4 були дуже гарні. Потім організували конкурс ілюстрацій до цих книжок. До того в Грузії нікому не спадало на думку займатися ілюстрацією. З’явилися молоді люди, які зараз вже досить імениті художники, які почали займатися ілюстрацією. Я попрацював у видавництві 4-5 років і зрозумів, що видавець із мене поганий, бо більше турбуюся про інших, про користь суспільству, ніж про комерційний успіх.

Тоді я пішов викладати в Академію мистецтв, де в мене була група студентів-ілюстраторів. Перше, що ми почали робити, – креативну програму. Я запропонував їм пограти, ніби ми й справді ілюстратори. Студенти придумували книжки, робили їх 6-7 місяців. Так ми отримали 10 макетів книжок. І успішно продали їх провідному видавництву Грузії Бакура Сулакаурі. Там працював мій друг, із яким я раніше займався видавничою діяльністю, і йому сподобався наш проект. Ми були у захваті, що наші книжки вийшли друком і з’явилися на ринку. В Академії мистецтв мені сказали, щоб я не зривав навчальний процес і робив це в іншому місці. Ми збиралися, де вийде, в основному в мене вдома. І заснували віртуальне видавництво Virgam Virtual Publishers.

Спеціалізована освіта

Я зрозумів, що багато чого не знаю. За освітою я математик, займався наукою, дизайном інтер’єру, видавництвом, рекламою. І тому мав уривчасті знання. В Грузії немає освіти для ілюстраторів. На кафедрі графіки є майстерня ілюстрації, але викладачі працювали ще в радянських видавництвах і, відповідно, незнайомі з особливостями ринкового видавництва, їх навички не відповідають вимогам сучасного світу. Звісно, вони навчали малювати, але складалося уявлення, що треба зробити лише картинку, а решта тебе не стосується.

Ми вирішили запрошувати крутих професіоналів, влаштовувати воркшопи. В мене ще з видавничих часів збереглися непогані зв’язки в Німеччині. І так виникла освітня програма. В мене не було ресурсів вибудувати повноцінний курс для ілюстраторів, я не бачив, як цього навчають і як це робиться. Натомість зробив програму з основ дизайну й типографії. І намагався запрошувати людей, що були готові не лише провести кілька інтенсивів, а й супроводжувати нас надалі, писати відгуки на роботи. Таких людей набралося досить багато – нам удається привозити їх і вони нас навчають. Паралельно відбувається креативна програма, яка полягає в тому, щоби щорічно до нашої книжкової ярмарки готувати колекцію книжок. Ми намагаємося робити готові проекти, які пропонуємо видавцю.

Власний фестиваль

Коли наші книжки з’явилися на ринку, виявилося, що ніхто їх не купує. Батьки і педагоги не сприймають книжку-картинку всерйоз, вважаючи, що для дітей корисніше більше тексту за менші гроші. А ще їм не подобалося, як ми малюємо. Тож потрібно було популяризувати дитячу ілюстрацію в Грузії. Ми влаштовували виставки, публічні виступи. Сталося так, що на нас звернули увагу і Міністерство культури запросило зробити власну програму на Франкфуртському книжковому ярмарку. Виступаючи там, я розповів, яка чудова країна Грузія і який я радий, що Міністерство культури так добре нас підтримує і без нього нас би не було. І Міністерству довелося щось зробити – так я отримав у них кошти на майстерню. Також ми отримали грант на обладнання – власний офорт, комп’ютерний центр і майстерню для художників.

Наступного року на книжковому ярмарку в Тбілісі ми вже мали свій павільйон, власники якого – ExpoGeorgia – відкриті до нового, надали нам безкоштовно. І ми зробили там чотири виставки, лекції, воркшопи. Тоді власник виставкового центру Каха Гвелезіані запропонував організувати великий фестиваль. До того я вже побував у Франкфурті, в Лейпцигу, на “Книжковому Арсеналі” в Києві, тож знав, як це може бути. І ось минулого року Міністерство іноземних справ Німеччини давало гранти розміром 200 тисяч євро на проекти в Україні, Молдові. Білорусі і Грузії. Я подав свій проект фестивалю й у листопаді ми зробили Tbilisi Book Days. Це був комерційний ярмарок із виставками, воркшопами та дискусійною панеллю зі спеціалістами з різних країн.
Поповнення бібліотек, або чого Грузія може навчитися у Кореї

Наші книги, на жаль, погано продаються в Грузії. Власники книжкових магазинів зацікавлені ставити на кращі місця ті книги, що продаються швидко, це масова література, мейнстрім. Наші книжки опиняються на дальніх полицях і їх не помічають. Зарадити цій ситуації можна лише втручанням ззовні, популяризацією дитячої книги і їхньою підтримкою на ринку.

Ми вирішили зробити бібліотеку книжок із картинками: просимо видавців подарувати нам екземпляри книг і обіцяємо за це їх рекламувати. Є приклад Кореї, яка стимулювала імпорт гарних книг. За дуже простою моделлю: якщо видавець хоче придбати права на гарну книгу, то держава куплятиме певну кількість її примірників для бібліотек. Ми робимо список книг, які нам здаються крутими, цим займаються і наші міжнародні експерти. Цей список ми збираємося показати уряду з пропозицією, що, якщо хтось з видавців захоче придбати права на одну з цих книг, знаючи, що це ризиковано і буде погано продаватися, держава купить частину тиражів для бібліотек. Від цього проекту виграють усі. Бібліотекарі отримають гарні книжки, а ще ми плануємо супровідну програму, в якій будемо пояснювати, як їх використовувати в дитячих садочках та школах. При цьому видавці видаватимуть книжки трохи більшим накладом, ніж лише для бібліотек (їх у нас близько 570) і вони з’являться на ринку, люди будуть їх бачити. Таким чином, ми сподіваємося домогтися впливу на книжковий ринок (зараз у нас неолібералізм, який передбачає вільну регуляцію ринку). Книжковий ринок не має бути вільним, бо книга не лише комерційний, а й культурний продукт. І держава зацікавлена мати книжки високої якості.

Змінити ставлення

Ми хочемо цілеспрямовано розвивати цей жанр. У Грузії існує кілька літературних конкурсів, але в Міністерстві культури поширене ставлення до дитячої літератури як до чогось несерйозного. Чим більше дитяча книжка схожа на роман, тим більше в неї шансів сподобатися чиновникам. Один зі шляхів змінити це ставлення – конкурси. Книжка з картинками – це певна сукупність тексту й ілюстрації, що читається разом. Розуміння цього немає. Ми спробуємо зробити конкурс проектів дитячих книг із картинками з певними вимогами: з обмеженою кількістю тексту, сторібордом (розкадровкою), кількома ілюстраціями й синопсисом. Сподіваюся, це викликає бум.

Мені здається, на міжнародному ринку книжка-картинка має гарний потенціал – перекладати тексти недовго, затрати мінімальні і це один із дуже інтернаціональних продуктів, яким можна швидко обмінюватися. Вона може бути двигуном для розвитку видавничого сектору, це гарна ніша, де можна швидко вписатися в міжнародний контекст. Також зараз ми посилено працюємо над книжковим фестивалем, що відбудеться в листопаді, і сподіваємося залучити більше цікавих українських учасників.

Стан видавничої справи в Грузії: низька ціна проти якості

Свого часу в книговидавництві нам вдалося зробити гарні речі, зокрема те, що книги не обкладаються податком. Але вважається, що автори – хороші, а видавці – експлуататори, заробляють на них і грабують покупців. За часів уряду Саакашвілі декларувався повний лібералізм і політика невтручання в ринкові відносини. З іншого боку, будь-хто, хто заробляв гроші, вважався підозрілим. Видавців, які видавали підручники, змусили підписати контракт, за яким держава у випадку необхідності може забрати у них авторські права і самостійно видавати підручники. Потім новий уряд пообіцяв підручники всім безкоштовно – й експропріював авторські права. У нас ситуація, як у Північній Кореї чи Азербайджані – немає шкільних видавництв, а це 30% ринку. Держава замовляє тексти, ілюстрації і видає підручники, не розуміючи їхньої специфіки. Це вдарило по книжкових магазинах і видавництвах, які втратили прибуток. Видавати книги – ризикований бізнес, але видавництва не можуть дозволити собі помилку і якщо “стріляють”, то вже напевно – тобто видають масовий продукт, ширвжиток.

Крім того, крупний медіахолдинг вирішив монополізувати видавничий ринок. Він почав масово скуповувати авторські права й видавати серії на кшталт “100 книг, які потрібно прочитати кожному”. При цьому перекладають текст через Google Translate. І коштує така книжка 3 ларі (30 гривень). Дешево й шкідливо. Вони затопили цим низькоякісним продуктом ринок і збили на книжки ціну. А конкурувати неможливо – в них є своя мережа магазинів, а критика і орієнтири відсутні. Тож ситуація на ринку дуже важка. Всього в нас працює, можливо, 40 видавництв, а для повноцінного книжкового ринку потрібно хоча б кілька тисяч.

В моїх планах – власне видавництво і книгарня. Маю цікавий приклад. Один чоловік відкрив у нас магазин пива з бельгійською, голландською та іншою зарубіжною продукцією. Це пиво вдвічі дорожче за звичайне, зате ексклюзивне і якісне. Справи у нього пішли добре і зараз є мережа цих пивних магазинів, де можна купити справді гарне пиво, хоч і дорожче. За цим зразком можна робити й книжковий магазин. Продавати книжки дорого, мало, лише в одному місці і лише гарної якості – я впевнений, що це спрацює. Всі хочуть бути особливими, престижними, і на цьому можна зіграти.