Як технології змінюють “ящик”

Якщо спробувати буквально перекласти слово «хакатон» українською, вийде щось на кшталт «марафону хакерів». Чому марафон – йдеться про інтенсивну  роботу міждисциплінарних команд, яка  триває безперервно від 24 до 96 годин. Обмеження в часі, азарт, менторський супровід дозволяють учасникам сконцентруватися на пошукові інноваційних рішень – як технічних, так і управлінських. Саме в такий спосіб іноді вдається «хакнути» проблему, яку за звичних умов і поодинці навряд чи хтось би подужав. Формат зародився в середовищі програмістів ще наприкінці 1990-х. Власне, звідти і назва.

Цьогоріч в Україні – сезон хакатонів. У мене чомусь виникла аналогія з масовим фізкультурним рухом: коли на дистанції пліч-о-пліч представники різних професій: від програмістів до аграріїв, від студентів до представників муніципалітету. А окремі ініціативи, як-от «Greencubator» з  хакатонами енергетичної свободи вже стали “олімпійськими” базами, адже саме звідси у «великий спорт» вийшло кілька успішних стартапів – Ecois.me, приміром, команда розробила сканер електромережі, яким уже зацікавилися іноземні інвестори. Рішення для динамічних міських спільнот шукають і знаходять у рамках програм «Smart City» та «Код міста». В останньому варіанті навіть придумали особливий формат – арт-хакатон.

Але вихід на арену такого важковаговика, як  «1+1 media» з подією Future media Hack Weekend,  спонукає подивитися на весь цей рух трохи в ширшому контексті.  Хочеться сприймати це як  сигнал, що формат хакатонів уже вийшов за межі забави для хіпстерів, гіків і хакерів, і змушує нерівно дихати серйозних гравців ринку та вступати у непритаманну для них гру. Не виключено, останні не від хорошого життя бавляться у винахідництво. Що ж саме тут цікавить медійників? Як це потенційно може змінити звички й спосіб життя тих майже 75% відсотків українців, для яких перегляд ТБ залишається основною культурною практикою? Для чого їм публіка, яка не дивиться «ящик»?

Український медіа-ринок наразі в мінусі. Так, за даними Star Light Sales, втрати відносно  2013 р. складають 21 % обсягів. Найбільше постраждала преса, ТВ «просіло» на 17 %. Економіка падає, споживання падає, відповідно, й доходи каналів знижуються. Роль рятівного кола ще продовжує виконувати політична реклама і «джинса», але і вони невдовзі можуть «здутися».

Навіть імовірний  економічний підйом не скасовує для медіа такого виклику, як зміна способу споживання контенту. На впливовій амстердамській виставці ІВС 2015 року 30% стендів та конференцій присвячені способам доставки контенту до глядача. Виконавчий і фінансовий директор «1+1 медіа Ярослав Пахольчук в одному інтерв’ю визнає, що великі канали холдингу є збитковими, дуже збитковими. А всі малі — прибуткові чи на рівні незбитковості. І їхня частка в загальній структурі аудиторії холдингу — 25–30%, і це чимало. В бізнес-моделі, за якою досі працюють українські медіа, вони продають рекламодавцю не той продукт, який виробляють, а тих людей, які цей продукт начебто споживають.

Наразі точно ніхто не знає, якою в підсумку буде нова модель, але точно можна сказати, що в її прошивці буде більше емпатії, свободи і суб’єктності, ніж в попередніх моделях. Свободи загалом і свободи обміну даними. І, звісно, вона буде творчою, інтелектуальною і високотехнологічною.

Локомотивом змін є люди, які не лише готові платити за емоції, але й включати свої емоційні та інтелектуальні досвіди в ланцюжок економічних обмінів. У цьому сенсі спосіб доставки – то лише один із аспектів поведінкових змін. Найсуттєвіше полягає в тому, що сучасний споживач очікує не лише зручного для себе контенту-сервісу, але й прагне брати участь у створенні контенту і вимагає гри «на двоє воріт». Цей поведінковий і ціннісний злам досить точно описаний професором Міланського університету  Луджі Сакко в концепції  культури 3.0 – він, швидше за все, найвідчутніше впливатиме на формування майбутнього медіа-ринку.

Віртуальні люди

Отже, звернення до формату хакатону як до антикризового засобу і своєрідної кочівної лабораторії пошуку перспективних рішень – річ цілком закономірна, хоча й досі неочевидна для багатьох медіа-монстрів. До речі, у випадку з  Future media Hack Weekend ініціатива походила від керівника web-розробок «плюсів» Павла Педенка. Він і став ключовим організатором події.

Проблематика, означена перед  потенційними учасниками, достатньо широка і надто масштабна навіть для кількох подій. Але вона важлива як меседж: «Великі дані. Оптимізація, аналітика, використання та управління інформацією; віртуальна і доповнена реальність; нові способи створення контенту та інтеграції з ним. Другий екран: як глядач може інтерактивно взаємодіяти з «першим екраном» (телевізор) за допомогою «другого екрану» (смартфон, планшет, ноутбук). Трансмедійний сторітеллінг. Техніка для розповіді однієї історії на кількох платформах ЗМІ. Створення нових інтерфейсів та аналіз поведінки користувача» та багато іншого.

Фото: Future Media Lab

За цим інвентарним описом відчувається бажання «1+1 media» виловити бодай кілька лайфхаків, що допомогли б повернути собі лояльність прихильників відкритого коду,  а якщо пощастить – закріпити роль продюсера у взаємодії між різними учасниками ринку.

Медіа-хактон привабив програмістів, дизайнерів, практиків. Загалом зареєструвалося близько 400 осіб. Вистачало і геніїв, і міських божевільних. Із 32 команд залишилося 15, яких допустили до фінальної презентації, і лише троє стали переможцями й отримали призи. Окремо слід відзначити сильний менторський склад.

Легким рухом руки телевізор перетворюється в…

Тішить, що ментори ще на початковому етапі відкинули відверто кон’юнктурні проекти, пов’язані із рекламою, використанням QR-кодів, що підштовхують до перетворення телебачення на супермаркет. Пропозиції, що пройшли сито попереднього відбору  можна згрупувати  у три великі категорії  «корисні дрібнички» сервіси для пошуку потрібного відео за набором тегів і характеристик; сервіс для професійних фотографів, покликані допомогти швидше «вивантажити» великий обсяг знімків великої роздільної здатності та розсортувати їх за категоріями; додатки для мобільних, наприклад керування ґаджетом за допомогою жестів. Сюди ж можна віднести й соціальну ініціативу «Я Місто», що пропонувала мобільний додаток для фіксації негараздів у міському господарстві. Щоправда цей своєрідний мікс електронних петицій і муніципального кол-центру «1551» не пройшов у фінал.

Інша категорія – це «Wow ефект»: додатки до SMART-TV для розпізнавання емоцій: сферичне відео, яке можна сприймати через спеціальні пристрої доповненої реальності. Проект «Політаємо» – це можливість у реальному часі спостерігати ландшафти з висоти пташиного польоту, не відриваючись від землі. Нарешті – мережа, завдяки якій пропонується шукати партнера / партнерку для зйомок еротики і порно, це викликало неабиякий ажіотаж серед усіх учасників і менторів.

Третя група об’єднує неординарні проекти, що розширюють обрії. Тут, скажімо, віртуальний дитячий театр, багаторівневий сторітелінг і сервіс для вигулювання віртуальних «котиків»-тамагочі.

Фото: Future Media Lab

У підсумку саме команда із категорії «неординарних», а саме «Spillikin» (автор ідеї Олексій Новіков) посіла перше місце. За цією таємничою назвою криється вже згадуваний віртуальний ляльковий театр, у який можуть грати батьки й діти з різних пристроїв, де телевізор відіграє роль сцени, а інші ґаджети з екранами – лаштунки. Друге і третє місця дісталися командам із категорії «корисні дрібнички»:  «Media Import» із проектом для швидкого імпорту даних із Flash-пристроїв та «Frame Stock  by  Video Gorillas» із ідеєю відеостоку, де користувач може знаходити кліпи автоматично за контентом.

Телевізор як світ, що керується світом за лаштунками – це своєрідна метафора всього медіа-ринку. А також натяк на майбутнє «ящика»: перетворення у ностальгійний предмет інтер’єру. Таку собі віртуальну катеринку. Можливо, туди йому і дорога? Якщо, звісно, не переорієнтується із суто телевізійного виробництва на інтеграцію web-ресурсів та залучення аудиторії до створення контенту. Але що отримали як інсайт або й корисне рішення організатори?

Прикметно, що ані в одній, ані в іншій категорії переможців немає рішень, які б дозволяли трансформувати спосіб формування та донесення ТБ-контенту. Так,  Spillikin пропонує взагалі вимкнути на якийсь час «ефір», виплутатися із соціальних мереж і влаштувати родинний театр або квест. Решта проектів уникають сутнісного втручання  у контент і пропонують винятково технічні сервіси, які стають комфортним доповненням до будь-якої моделі. Щодо перспектив реалізації проектів, які  пройшли через хакатон, представники  «1+1» повідомили, що «вже призначено декілька зустрічей із проектами, що навіть не увійшли в топ-15». Отже, основне відбувається за кадром.

Насамкінець – про формат події.  Можна цілком повірити Павлу Педенку, який стверджує, що Media Hack Weekend перевершив найсміливіші очікування, адже вдалося «зібрати в одному місці найталановитіших спеціалістів із різних інноваційних сфер, котрі вразили і організаторів, і менторів сміливими ідеями та працелюбством». А от мотивацію варто підживлювати. Не можу позбавитися враження, що представники медіа-холдингу, можливо, навіть не бажаючи того, спробували перенести принципи телевізійного у сферу генерування інновацій. Можливо, це якась родова травма телебачення, яка наразі сильніша за найталановитіших організаторів. Тестом на спроможність її подолання стане здатність формувати екосистему проектів,  перехід від «старої доброї» гри з нульовою сумою до win-win стратегій і підготовка своєї теперішньої телевізійної аудиторії до того часу, коли велика плазма стане просто маленькою віртуальною сценою для ігор, взаємодії і навчання, а не вікно у зачарований світ.