IST Publishing: “Ми рухаємося не горизонтально, а рушаємо вглиб”
Два роки тому в Україні з’явилось незалежне маленьке видавництво IST Publishing. Вони не видають художню літературу, нон-фікшн про маркетинг і не роблять переклади з російських видань Ад Маргінем, із яким часто порівнюють IST Publishing. Вони не намагаються бути схожими на інші видавництва і мають своє бачення актуальних тем. Їхня серія Small Run Books має кураторський підхід і покликана провокувати в мистецькій спільноті теми для обговорення. До інтерв’ю та до знайомства з редакцією (Катериною Носко, Анастасією Леоновою та Борисом Філоненком) я думала, що видавати книжки – це не так вже й складно. Особливо, коли ти small press. Та виявляється, ти маєш стати людиною-видавництвом, щоби все працювало.
Ми поговорили з редакцією IST Publishing про те, як живеться маленькому видавництву, кому потрібен в Україні самвидав та про майбутні проекти.
О. С.: До заснування видавництва вас підштовхнула книга «Де кураторство». Тоді, ви не знайшли видавництва, яке могло би опублікувати подібну спеціалізовану літературу. Це було досить ризиковано – видавати книгу своїми силами і без підтримки. Але ви не зупинились на одній книзі і продовжили займатись власною видавничою справою. Чому і звідки такий ентузіазм?
Б. Ф.: Вихід «Де кураторства» був для мене важливою подією. Коли книжка ще була у розробці, я знав, над чим працюють Катя разом з Валерією Лук’янець, й очікував на видання. На Книжковому Арсеналі, під час презентації книги, Катя і Настя розповідали про свої плани на переклад іноземних текстів та про декілька напрямків видавництва, які ще мали з’явитися. На той момент я не був частиною команди IST Publishing, і мені було непросто уявити, що ці плани можливо втілити за короткий термін. Наприклад, у чотирьох кишенькових виданнях розказати про речі, які ми обговорювали кілька років, а деякі — відтоді, як ще не були знайомі одне з одним. Коли з’явилася серія Small Run Books, видавництво розпочало роботу в обох напрямках: представляти тексти авторів з інших країн в Україні та говорити про процеси в сучасному мистецтві України українською та англійською
К. Н.: Гадаю, ми знайшли себе у цій справі і звідси ентузіазм. Ба більше, ми не просто знайшли себе, а й знайшли одне одного. Часто кажу про те, що Ist Publishing – це видавництво, засноване на принципах любові. Це така модель, де наші міжособистісні стосунки проектуються на встановлення стосунків з іншими учасниками наших проектів. Саме тому в нашій видавничій програмі ви ніколи не віднайдете книжку, до якої ми лишаємось байдужими. Знаєш, Славой Жижек класифікує детективів на «класичних», які спокійно та неупереджено виконують за гонорар свою роботу, та «крутих» детективів, чия робота заснована на афективній базі, максимальній емоційній включеності у процес. Думаю, ми за своєю моделлю роботи тяжіємо до другого типу.
Н. Л.: Крім цього, нас завжди цікавив книжковий формат. Щойно ми всі втрьох познайомились (Катя, Настя, Борис), ми активно обговорювали книжки. Книжка як об’єкт стала можливим способом для висловлювання. Спочатку ми гадки не мали, як це робиться, але поступово почали спостерігати за процесами, стежити за іншими видавництвами, тоді ж знайшлись люди, які повірили та підтримали нас, наприклад, графічні дизайнери, програмісти. На початку шляху це безцінно.
О. С.: Мені здається, що ви одне з небагатьох видавництв, яке має кураторський підхід до книг і видає одну серію Small Run Books з 2018 року (і як я знаю, будете продовжувати її). Звідки така ідея? Чому саме кураторський підхід і як ви з ним працюєте?
К. Н.: Якщо під кураторським підходом йдеться про те, щоб не видавати все підряд та підходити до формування видавничої програми послідовно та тримаючи у голові певні критерії, то так, у нас кураторський підхід до справи. Можливо, це пов’язано з тим, що усі ми маємо кураторський досвід у створенні виставок. Нам цікаво продумувати видавничу програму, бачити, як кожна наступна книжка пов’язана з попередніми, і як це все разом створює сітку з посилань, ідей, що перегукуються. У цьому контексті є вдала фраза італійського видавця Калассо про те, що видати «не ту» книжку – це наче ввести зайвий розділ, зробити видання випадковим – таким, що випадає із загальної композиції.
Н. Л.: Кураторський спосіб мислення також полягає у ретельному відборі тем для наступних книжок. Найкраще це помітно в нашій серії Small Run Books. А взагалі це одне із наших найбільш захопливих завдань під час проведення стратегічних сесій, що ми влаштовуємо на кілька днів кожний квартал.
Б. Ф.: Якщо проводити зрозумілу для всіх аналогію, Small Run Books — це наш кіновсесвіт Marvel. Книжки серії об’єднує те, що всі вони відповідають на важливі питання сучасної культури, але розповідають про різні прояви культури, імена, твори, процеси, принципи, винятки — через голос «героїв», авторів, які наважуються описати і осмислити явища сьогоднішнього дня. Книжки можна читати окремо, обираючи для себе ту, яка найбільш цікава, проте читаючи їх усі разом, картина стає більш об’ємною.
О. С.: Автори книг – досить відомі дослідники та професіонали в своїй сфері. Наприклад, Обріст або Паскаль Ґілен. Як ви домовляєтесь про переклад їхніх текстів? Наскільки це складно маленькому українському видавництву?
К. Н.: У нашому випадку ці перемовини вирізняються неформальним характером. В усьому світі відомо про специфіку малих незалежних видавництв і їхні фінансові можливості. Одним словом, нам не доводиться їхати спеціально на бізнес-зустрічі, щоб домовитись про права переклад. Натомість ми просто пишемо лист автору або авторці з проханням дати дозвіл на переклад текстів українською та коротко розповідаємо про себе. Інколи наш запит переадресовують на конкретне видавництво, і тоді листування має більш серйозний та діловий характер. От з Паскалем Ґіленом про співпрацю ми домовились, наприклад, після його лекції впродовж вечері. З того часу ми підтримуємо близькі дружні стосунки та не зупиняємось у перекладі його наступних текстів, у яких, безперечно, втілено одні з найбільш прогресивних ідей з поля соціології культури та мистецтва. Так ми рухаємось не горизонтально, а навпаки, рушаємо вглиб, вертикаллю, і працюємо з різними ідеями одного автора, щоб максимально широко представити їх українській аудиторії. Тому я завжди щиро дивуюсь питанням, навіщо ми знов перекладаємо одного й того ж автора.
Б. Ф.: Інколи, читаючи тексти, вже розумієш якою буде комунікація. Якщо Роберт Крамб розповідає Обрісту, що він щасливий жити за містом і користуватися тільки паперовою поштою, варто готуватись до досить повільного листування.
О. С.: У редакції вас троє. Які у кожного обов’язки? Чому незалежні видавництва часто тримаються лише на одній людині або двох?
Н. Л.: Дійсно, за ці два роки ми спробували себе у безлічі ролей — від авторів-упорядників книги до кур’єрів і бухгалтерів. Перший рік у нашій команді взагалі не було ніяких розподілень обов’язків.
К. Н.: Це була справжнісінька катастрофа.
Н. Л.: Так. Ми просто писали список завдань і кожен брав на себе кілька пунктів для виконання, в залежності від робочого графіка і рівня компетентності. Через деякий час ми все ж таки відчули необхідність у чіткому розмежуванні обов’язків. Так, Катя відповідає за комунікативні процеси всередині команди, а також із іншими запрошеними учасниками проектів, комунікує з аудиторією. Я займаються фандрейзингом, усією паперовою роботою, юридичними питаннями і міжнародної дистрибуцією. Борис відповідає за тексти й освітню програму у видавництві. Але, крім цього, весь редакторський колектив працює над створенням нових книг — від вибору текстів для збірки до фінального вичитування текстів. Всі стратегічні та ідеологічні рішення ми приймаємо разом.
К. Н.: А ще не зрозуміло, що б ми робили без нашої менеджерки з продажів, Нати Фандоріної. А на питання, чому нас так небагато, маємо просту відповідь: ми поки просто не можемо собі дозволити забезпечувати ще одного чи декількох співробітників.
О. С.: Малі видавництва мають свої переваги, наприклад, точно зрозуміло, що над книгою видавці працюють довго і вдумливо. Які ще плюси?
К. Н.: Те, що робота над книгою проходить довше, аніж могла б відбуватись, залежить від того, що у нас немає постійно сформованої команди, тож усі процеси відтягуються та підлаштовуються під можливості фрілансерів. Між іншим, вбачаю у цьому якраз недолік. Бо існують процеси, які б могли відбуватись набагато швидше. Серед переваг: ми відкриті до більш спеціальних тем, для нас не так важливо, скільки зірочок на книжку стоїть на Амазоні. Інакше кажучи, ми не можемо не зважати на ринок, але ринок не є вирішальним для нашого рішення, яку книжку видавати наступною. Також у нас є можливість мати досить близькі стосунки з нашими авторами, спільно обговорювати дизайн-концепти, назви майбутніх книжок.
Б. Ф.: Наші книжки створюють дизайнери, роботою яких ми захоплюємось. Нещодавно отримали цікавий відгук в абсолютно нейтральному тоні, але на мій погляд він дуже схвальний: «Small run books? Це ті книжки, у яких немає дизайну?»
О. С.: Про процес створення книги. Якби це виглядало як алгоритм, навіть комічний, типу «узгодьте бюджет – сходи в типографію – узгодьте його ще раз». Якби він виглядав? Тобто, без погодження тексту, наприклад, видання книги неможливе і немає сенсу. Які ще неочевидні штуки є? Що для незалежного видавництва найскладніше у цьому всьому процесі?
Н. Л.: Очевидно, все починається з ідеї. Далі відбувається робота на створенням текстового та(чи) візуального контенту: редакція – створення дизайн-концепції – верстка – корекція – підготовка промокампанії – друк – презентаційний тур – дистрибуція – контроль продажів. Окремі з цих процесів йдуть паралельно одне одному. Певно, для нас найскладнішим є останніх два пункти, так як в Україні проблема з розповсюдженням нішевих видань, зокрема, книг про мистецтво та культуру. Тож довелось самим стати дистриб’ютором: наприкінці 2018 року ми стали частиною The Naked Room, де куруємо книжковий корнер з виданнями про мистецтво з усього світу.
О. С.: Що ви можете сказати про самвидав в Україні? Наскільки він популярний і серед кого?
К. Н.: Самвидав існує на периферії ринку, але при цьому проявляє свою цінність для культурного поля. Це одна з нечисленних незалежних територій, що відкриті для будь-якого художнього висловлювання. Таке становище з самвидавом насамперед обумовлено специфікою медіуму: малотиражністю, вони часто зроблені вручну, та на вузьку тему, яка не орієнтується ні на що більше, крім інтересів свого автора. Тим не менш, із цим медіумом сьогодні досить активно працюють, і не тільки художники, графічні дизайнери, фотографи. Проблема з тим, де представляти ці видання, спеціалізованих крамниць для них немає. Тож може скластись хибне враження, що цієї культури не існує. Однак вона не лише існує, а й розвивається, має свого колекціонера та поціновувача.
Для мене самвидав часто підважує уявлення про те, як текст, зображення, саме видання як об’єкт можуть виглядати, а також нагадує про форми, які все ще можливі, незважаючи на роботу друкарської машини. Дбати про такі острівці вільних висловлювань є принципово важливим для здоров’я культурного ландшафту.
О. С.: Розкажіть про ваші майбутні проекти. Що плануєте видавати ближчим часом?
Б. Ф.: Восени вийде шостий номер серії Small Run Books, збірка текстів американо-німецького теоретика культури, літературознавця і філософа Ганса Ульриха Ґумбрехта «Розладнаний час». Ґумбрехт — автор книги про «культуру присутності», видання якої ми готуємо на весну 2020. А перед тим вийде збірка, в якій Ґумбрехт розмірковує про «комплексне теперішнє», затиснуте між безперспективним майбутнім і минулим, яке постійно вторгається в сьогодення. Як це впливає на наш естетичний досвід, переживання і етику — у п’яти текстах книжки.
Також восени іде до друку комікс Володимира Гавриша і Андрія Беницького «Blindman». Виконаний тисненням на папері, комікс розповідає про людину, яка торкається стіни та відчуває на дотик різні типи звуків, на поверхні й всередині. Комікс був учасником виставки десяти фіналістів конкурсу фестивалю коміксів Fumetto 2018 в Люцерні.
К. Н.: Ще один проект, що відбувається як і «Блайндмен», за підтримки Українського культурного фонду, це «Знак. Українські товарні знаки 1960 – 1980» колективу дизайнерів У, Н, А (Уляна Биченкова, Ніка Кудінова, Альона Соломадіна). Колектив працює з архівами, звертається до прямої мови графіків-дизайнерів другої половини XX століття та виводить визначні імена на світло. Для нас у видавництві говорити у про спадок модернізму, зокрема, у полі малодослідженого графічного дизайну, важливе завдання, особливо, якщо ми претендуємо на осмислення явищ у суспільстві та культурі сьогодні.
Н. Л.: І, звісно, нам дуже пощастило, що через два роки після придбання прав, завдяки підтримці Фонду HBCE, ми нарешті почали реалізацію над найґрунтовнішою й довгоочікуваною книжкою у нашій видавничій програмі на сьогодні. Йдеться про «Повернення реального» відомого американського історика та критика мистецтва Гела Фостера. Переклад цієї книги — перший досвід для нашого видавництва, який для нас, як молодих видавців, став шляхом із спроб і помилок. Але завдяки нашій неймовірній команді, зокрема, перекладачці Мар’яні Матвейчук, що працювала у тандемі з науковою редакторкою Ольгою Тихоновою, видання вже готується до друку цієї осені.
Минулого року у Берліні, зареєструвавшись на останнє місце, я потрапила на лекцію Фостера, де він розповідав про свою нову книгу «Conversations about Sculpture», засновану на його бесідах з архітектором Річардом Сера. Після лекції нам вдалося поспілкуватися. На його питання «Як в цілому справи з арт-критикою в Україні?» Я задумалась. З одного боку, у видавництві ми переконані, що з кожним роком з’являються молоді цікаві автори, з другого ж, у складних умовах низької оплати інтелектуальної праці і герметичності багатьох видань їхні голоси залишаються дуже тихими. Ця коротка розмова з Фостером і наступні обговорення надихнули нас на створення «Курсу для арт-критиків» — триденного інтенсиву для молодих українських авторів, який пройде у Харкові 15 – 17 жовтня. Учасникам належить і розбір критичної практики Фостера, і майстер-класи з написання рецензій / критичних статей / есе, і зустрічі із запрошеними спікерами (одним з них стане наш автор Паскаль Ґілен) і, звичайно ж, подальші публікації і нетворкінг.
Коментарі