Білим світом нудить

Ми летіли з Нового Орлеану з пересадкою в Чикаго. Вийшли з одного літака, перейшли до сусіднього гейту, купили по сендвічу і по каві і сіли за зручним столиком. Поки я доїдала сендвіч, колега з Нігерії метушилася і все намагалася запхати кудись пляшку з водою – під светр, в набитий рюкзак, в чохол для лептопа.

– В нас уже не буде контролю на безпеку при посадці, — сказала я, — той, де не можна воду, лише один, коли заходиш в аеропорт.

Вона подивилася із сумнівом на мене, а я — на неї, вона юристка і досить відома авторка, і очевидно літає не рідше за мене, то як можна цього не знати?

– Я не хотіла би, щоби в мене забрали пляшку, — вела своє нігерійка, — в літаку дуже хочеться пити і…

— Контролю не буде, ніхто нічого не забирає на гейті.

— По-всякому буває, якщо ти чорна, — коротко відповіла вона. Пляшку вона загорнула в светр, котрий для цього зняла, дарма що в аеропорту було прохолодно.

Так я, людина з країни практично третього світу, де, до того ж, іде війна, відчула себе несподівано тут більш привілейованою, ніж 42 мільйони громадян Сполучених Штатів, і мені стало за це дуже незручно. 

В автобусі лише чорні

Відділ логістики університету Канзасу, куди мене запросили з читаннями, взяв мені квитки на автобус. Я глянула на карті — Канзас був неподалік, а квитки дорогі, що виступило для мене деякою гарантією якості автобусу — і заспокоїлася. Але Канзас неподалік тільки на карті, я весь час забуваю, що Америка — це не країна, а практично континент. Виявилося, в автобусі я проведу чотири години + годинна пересадка десь, як тут кажуть, посередині нічого. Я запанікувала й почала розпитувати, чи не відмовитися від цієї затії, поки не пізно. Навіщось я спершу розпитала про це українців та українок, які живуть у США уже рік чи кілька.

Відповіді мене засмутили, люди сказали мені, що ні в якому разі — в автобусах тільки чорні, та ще хіба мексиканські іммігранти та нелегали, вони щодня стріляють когось там у себе в гетто, з ними краще зайвий раз не контактувати, тому що автобус може й чистий, але кульчики зняти можуть, дівчині самій із цими людьми поруч робити нема чого. Я запанікувала ще більше, але мене якось насторожило саме формулювання — українці, які говорили це мені, самі є тут іммігрантами, і більшість із них провели свої перші роки в США нелегально, або з купленою грін-картою (це коли платиш за шлюб, проживання і походи на інтерв’ю громадянину чи громадянці США і в такий спосіб отримуєш документи). В мою картину світу погано стало те, що одні іммігранти та нелегали вважають себе кращими та безпечнішими за інших лише на підставі того, що вони іншого кольору, тому я пішла до американських колег.

Викладачі на факультеті висміяли мене й мої перелякані очі та запевнили, що їздили та їздять автобусами, залишаються в безпеці, живі, здорові та зберігають у такий спосіб час, сили та нерви – аеропорту тут нема,  найближчий за сто кілометрів і з нього треба літати з пересадкою, а за кермом не всюди доїдеш, зважаючи на відстані, це вам не з Києва в Одесу. Також вони з певним сумнівом дивилися на мої кульчики — кому, мовляв, вони взагалі можуть знадобитися?

Це були не лише забезпечені, а й освічені люди, крім того, походили теж із освічених спільнот, тобто виросли уже з таким-сяким розумінням історії та соціальних процесів у країні, а не тільки на тв-шоу. Ніхто з них не оперував узагалі поняттями чорні і не-чорні, про «мексів» теж не згадали.

Пізніше, уже повернувшись із Канзасу, я завела з ними ж розмову вже про саму цю різницю в ставленні до людей іншої раси, хоча це взагалі в принципі тут — тонка крига й слизька доріжка. Ще в 1955 році чорношкіра швачка була заарештована в Алабамі за те, що відмовилася поступитися місцем в автобусі білому громадянину, адже саме цього від неї вимагав закон штату. Поява першого чорного студента в університеті штату Міссіссіппі в 1962 році супроводжувалася участю президента Кеннеді та кількох тисяч солдат федеральної армії, і внаслідок його першого навчального дня двоє осіб загинули, понад 300 було поранено та близько двохсот — затримано під час масових заворушень, а сам студент так і провчився весь час до випуску під охороною певної кількості військових.

Усе це було дуже нещодавно, і тому ще дуже болить, і ці питання, звісно, часто використовуються для різноманітних політичних маніпуляцій — десь як протистояння Східної та Західної України чи російська й українська мова в нас.

Чорні громадяни отримали за законом рівні права лише в 1964 та 1965 році; мої батьки, та й дехто з моїх друзів, тоді вже були на світі, тобто я, в принципі, можу називати це словами «наш час». При всіх недоліках світогляду людини з країни зі складним і трагічним минулим і представниці народу, що менше ніж століття тому став жертвою геноциду — то навіть я не можу собі уявити, що в цей умовний «наш час» якісь люди, виявляється, мали менше права їздити в автобусі чи ходити в школу, ніж якісь інші люди.

США історично поділені на рабовласницькі й нормальні штати, але навіть у тих менш нормальних (саме там придумали Ку-Клукс-Клан і до останнього підтримували сегрегацію чорношкірих) люди, що походять із сімей, які вже в 50-60-х роках, коли відбувалася кульмінація руху за громадянські права, мали доступ до різних точок зору, історичних оглядів, різних потоків інформації, до сучасної філософії та соціології, значно рідше транслюють єресь про небезпечних і поганих за своєю природою чорних і мексиканців. Це не багато має до діла з рівнем добробуту – в США є багато способів досягти його без освіти чи з — скажімо так, — обмеженим світоглядом. До речі, якщо дуже узагальнити, можемо сказати, що Трампа вибрали — Південь та штати фермерів і скоробагатьків.

Цифри для чорних та цифри для білих

Хто завгодно в США скаже вам, що афро-американці та інші національні меншини мають рівні з білим населенням права й можливості, але за однієї умови: що цей хто завгодно буде білий.

В 2017 році 87% (це дуже багато!) чорних мешканців США оцінили рівень расової дискримінації як дуже високий. Тільки 49% їхніх білих співвітчизників думають так само.

66% чорних громадян  на початку президентства Дональда Трампа вважали, що рівень расової упередженості дуже високий і зростає — з ними погодилися лише 39% білих.

88% чорних громадян США в 2016 вважали, що країні необхідні рішучі зміни в зрівнянні не-білого населення в правах із білим, і 43% були скептично налаштовані щодо того, що такі зміни в США колись відбудуться. Тільки 53% білих громадян підтвердили необхідність змін, і 89% ствердили, що такі зміни можливі та досяжні.

42% всіх американців вважають, що в країні є проблема расової взаємодії. Цікаво те, що ця цифра зросла вдвічі лише з 2014 року.

84% чорних і лише 49% білих американців вважають, що в них більше проблем із поліцією. 64% чорних і лише 22% білих стверджують, що чорні американці стикаються з більшою кількістю труднощів у пошуку роботи і професійній реалізації. 66% чорних громадян переконані, що їхні шанси на кредит чи позику в банку значно нижчі, ніж у білих, і лише 22% білих з цим погоджуються.

Є 5% білих американців і менше, ніж 0,5% не-білих американців, котрі думають, що існує зворотна дискримінація, тобто що ставлення до білих гірше, ніж до не-білих.

Що більш освічені і білі, й чорні громадяни, то зростає серед них відсоток тих, хто бачить і вважає расову дискримінацію серйозною проблемою в країні.

Загалом, співвідношення американців усіх кольорів, які вважають расизм у країні великою проблемою і тих, які вважають, що проблеми немає — двадцять до одного, тобто проблема є, але й надія також. Її небагато, адже кількість тих американців, які підтримують рух Black Life Matters, щороку з 2015 повзе вниз на кілька відсотків, а кількість тих, хто проти такого руху — так само потрошку, але зростає. Джейн Річсон, соціальна психологиня з Єльського університету, яка вивчає причини расизму, стверджує, що люди будуть ставати такими, як їхнє оточення, і Америка все ще расистська просто тому, що вона все ще расистська. Це звучить так само просто, як і безнадійно.

Ксенофоби всіх кольорів єднаються

Ненависть, утім, об’єднує краще й швидше, аніж, наприклад, зусилля, спрямовані на рівність та мир. Так, уже впродовж двох місяців мого перебування в США  YouTube таргетує на мене (іноземку працездатного віку, котра перебуває в країні довше, ніж середній термін туристичного візиту) рекламу, що звучить приблизно так: «У коледжі я робив усе можливе, щоби мати гарну роботу. Але американські компанії воліють наймати мігрантів, вони заповнюють країну і відбирають нашу роботу. Вони кажуть — американська молодь не хоче працювати. Але насправді вони просто не дають нам шансу». За іронією, з екрану з розгубленим виглядом промовляє це абсолютно чорний громадянин Сполучених Штатів (не знаю, чи він в курсі — за ту саму зйомку йому заплатили б майже на 30% більше, якби він був не лише американець, а й білий американець — може, знаючи це, він додав би до емоційного хейт-спічу ще кілька слів). Організацію Federation for American Immigration Reform, яка крутить мені цей нехитрий текст знову й знову, деякі правозахисні організації визнали угрупованням, що пропагує ненависть та розпалює ворожнечу, однак шестеро радників Трампа з питань імміграції були представниками саме цієї організації, і її діяльність неймовірно легальна. Хочеться тільки вірити, що вона не стане такою ж результативною.

У колонці використані дані опитувань і досліджень з 2015 по 2017 рік, проведені такими організаціями:

Bureau of Labor Statistics data – all population survey

QUINNIPIAC UNIVERSITY POLL

Gallup poll

Pew Research Center

CNN/ORC poll

Public Religion Research Institute poll