Богдана Косміна: «Бювет раніше давав людям воду, а зараз – мистецтво»

У вересні в центрі Києва, на вулиці Богдана Хмельницького 16, у приміщенні колишнього бювету «Джерело» запрацював цілодобовий виставковий простір.  Подивитися представлені відеороботи перехожі можуть із вулиці. Перший цикл виставок  «Павільйон Джерело: Тіла в місті» куратори присвятили чотирьом важливим для міста проблемам: екології візуального, насильству, труду й гендеру.  Про особливості нового освітньо-мистецького осередку, ревіталізацію та комунікацію з містом розповіла співкураторка проєкту Богдана Косміна.

Марія Бєляєва: Як народилося «Джерело»?

Богдана Косміна: Проєкт з’явився завдяки нашій кураторській групі «Сира нора», в яку входить також Нікіта Кадан та Аліна Клейтман. Ми знайомі приблизно з 2016 року, постійно щось вигадуємо, але зазвичай наші проєкти вирізнялися великими бюджетами та гігантоманією. Нарешті ми вирішили трохи «приземлитися».

Нікіта має класне структурне бачення, Аліна – одна з небагатьох українських сучасних художниць, які успішно працюють із відеоартом. У мене архітектурний бекграунд, здатність все поєднувати та знаходити синергію. Мені цікаво й облаштовувати простір, і займатися програмою. Наприклад, для виставки «Кров із очей» я запропонувала групу MNPL, які працюють і в сучасному мистецтві, і в архітектурі. Ми співпрацюємо в однаково збагачувальних умовах. Тому «Джерело» з’явилося саме таким.

М. Б.: Як ви знайшли цю споруду?

Б. К.: Одного вечора минулого року з Аліною Клейтман та Миколою Рідним обговорювали пансіонат «Джерело» у Пущі-Водиці, який досліджували до того моменту, поки його не захопив забудовник. Аліна згадала, що на Богдана Хмельницького також є «Джерело». Влітку того ж року я створювала 3D-макет «Джерела» та намагалася знайти власників цієї експериментальної будівлі через соціальні мережі та публічні події, організовані з представниками міських організацій (Київводоканал, Київводфонд), але ці спроби завершилися лише лайками від небайдужих містян та листами відмов цих організацій щодо балансоутримання бювету.

Ми подумали: чому б не зробити виставку про два «Джерела», які, по суті, є сліпими плямами Києва. Тоді ми перемістили проєкт «Джерело» в центр міста й у рамках Тбіліської бієнале архітектури провели тимчасову тест-виставку, щоби зрозуміти, як працювати з цим простором, середовищем. Побачили, що можемо етично та з повагою показувати мистецтво.
Після цього місяць присвятили написанню заявки УКФ на проведення циклу виставок «Тіла в місті» з чотирма темами, вісьмома художниками та перформерами.

М. Б.: В чому особливість виставкового простору та проєкту загалом?

Б. К.: «Джерело» побудоване на чотирьох «стовпах». Перший — завжди доступне медіамистецтво. У нас в країні не існує спеціальних майданчиків, де можна в будь-який час подивитися й послухати відеороботу. Всередині павільйону ми встановили великий  екран. На вулицю транслюємо звукову доріжку робіт. Це додатково чіпляє людей – проходячи повз, вони чують аудіо та підходять подивитися.  Другий стовп – одночасно з відеороботами ми представляємо перформативне мистецтво. Тематичні перформанси у «Джерелі» проходять регулярно. Третій – аудіомистецтво. Найчастіше у нашій культурі відкриття виставок аудіо є музичним тлом. А в нас кожен музикант — це особистість, виступ якого спеціально підібраний до певного проєкту. Наприклад, на відкритті останньої виставки Little Vanya попросив грати чотири години. Для нього було важливо розігратися, набрати темпу. І ми надали йому таку можливість. Четвертий стовп – публічна програма, яка йде паралельно із виставкою. Цей блок невіддільний від проєкту, тому що не всім зрозуміло, про яку тему ми говоримо. Хтось може дізнатися про неї через один медіум, хтось – через інший, а хтось – прийти на публічну програму, поспілкуватися з лекторами та представниками нашої команди. 

«Джерело» є переломним моментом і для Києва, і для України. У нас немає таких вітринних майданчиків, що поєднують у собі різні медіамистецтва. Крім того, «Джерело» працює з містом. Ми ніколи не знаємо, хто прийде до нас на відкриття чи подивиться наші виставки. Це непередбачуване та живе середовище.

Ми від початку орієнтувалися на державне фінансування. Щоби з усіма необхідними документами запустити проєкт у цьому павільйоні, нам потрібна була підтримка Міністерства культури, Департаменту культури. Адже «Джерело» не має офіційного власника чи балансоутримувача.

УКФ виділив кошти лише на творчу частину та екран. Все інше ми зробили власними силами — відмили споруду, привели її до ладу, розібрали мотлох, полагодили дах, утеплили. Нам пропонували залучити представників бізнесу, айтішників, галеристів. Усі ці варіанти не підходили, оскільки вони б мали свої побажання до простору. Нам було важливо зробити щось некомерційне, відкрите всім і кожному, без продажу квитків. Тому вклали власний ресурс, щоби привести «Джерело» у функціональний стан.

М. Б.: Ми говоримо про «Джерело» як приклад ревіталізації. В чому полягає ця ревіталізація та які ще успішні приклади є в Україні?

Б. К.: Ревіталізація загалом – це відновлення чи повернення життя. Як на мене, важливо, щоби відновлений об’єкт зберіг свої первісні функції. Із вдалих прикладів – ревіталізація парку Саржин Яр у Харкові.  Там розташований бювет 1960-х років, експериментальна споруда, подібна до «Джерела». Його привели до ладу і зараз ним можуть безкоштовно користуватися відвідувачі парку. У ревіталізованому парку фактично відсутня комерційна складова. Єдина платна функція — лов риби в ставку.  Відвідувачі приходять та насолоджуються новою якістю проведення міського дозвілля. Це чудовий приклад, де витриманий ідеальний баланс збереження початкової функції, немає жодних обмежень прав містян, всі можуть цим користуватися.

Реставрація та реновація, як на мене, не завжди дорівнює ревіталізації. В пивзаводі на Подолі втілили дуже якісний архітектурний проєкт, усе зберегли, але в цій будівлі вже нічого не виробляють. Ідеальна ревіталізація – це збереження функції. На заводі було б добре, якби хоча б частково продовжувалося виробництво.  Створювати можливість оренди крафтовим студіям, які в наших реаліях часто змушені працювати фактично в гаражах. Наприклад, в івано-франківському колишньому заводі «Промприлад» діє відкритий цех «Парасолька» – спільний робочий простір для майстрування, прототипування, навчання та дослідження.

Зараз у Києві намічається цікаве перетворення винзаводу на вулиці Кудрявській. Відомо, що там збираються ревіталізувати простір, частину якого планують віддати різним креативним напрямкам – студії звукозапису, майстерням художників.

Безпосередньо у «Джерелі» нам би хотілося відновити бювет. Вся інформація – з газет і розповідей місцевих жителів – говорить про те, що у воді був високий рівень металів, сама по собі вона була неякісна. У 1990-х роках бювет подарували місту, ймовірно тодішній мер Омельченко. Але, мабуть, не врахували всіх складнощів, не встановили потрібні фільтри. Нині існують технології, здатні очистити воду. Було б ідеально прорахувати бюджет і повернути воду «Джерелу». На це потрібні додаткові ресурси. 

Зараз важливо, що ми з мінімальними інвестиціями змогли публічно відкрити «Джерело». Графік роботи простору 24/7 – такий самий, у якому працював бювет. Раніше він давав людям воду, а зараз мистецтво у різних формах.

Фото: Your Art/Facebook

М. Б.: Що із зарубіжних практик наснажує?

Б.К.: На Венеційській архітектурній бієнале у 2016-му році обговорювали, що немає сенсу щось будувати. Ми маємо стільки спадщини, яку треба переосмислювати. Навіщо руйнувати, якщо можемо з цими будівлями працювати. Використовувати їх, знаходити нові функції. Куратор тодішньої бієнале Алехандро Аравена намагався змінити саму основу архітектури. Він звернув увагу на вже побудовані об’єкти – міські нетрі, зони конфліктів, порти, села, віддалені від цивілізації тощо.

Також за кордоном інакше працюють взаємовідносини влади та бізнесу, тому нам немає сенсу орієнтуватися на ці приклади. Там є конкурси, які проводяться для подібних проектів та згодом реалізовуються.

М. Б.: На твою думку, хто має займатися ревіталізацією споруд у місті — муніципалітет, інституції, активісти?

Б.К.: У нашій практиці за відновлення зазвичай відповідає бізнес, але він має власні інтереси. Перші кроки можуть робити активісти. Не маючи далекоглядного плану розвитку, не володіючи знаннями в цій сфері, буде важко досягнути результату. Без підтримки міста це теж неможливо. Активістам варто розуміти, що це відповідальність, та, ймовірно, така робота триватиме роками. Мати волю, щоби знаходити час та паралельно займатися пошуком коштів.

М. Б.: Як реагують на «Джерело» кияни та місто? Як вдається побудувати з ними комунікацію?

Б.К.: Всі дуже здивовані, що такий проєкт отак існує. Мало хто з місцевих взагалі пам’ятає функціонування цього бювету. Підлітки з сусідньої школи, років 13-14, цікавилися, коли в нас буде наступний захід. Повз проходила літня співробітниця Молодого театру, зупинилася, розповіла, що в неї ностальгія за цим місцем. Відвідувачів ми не опитуємо. Але помічаємо, що фрагменти робіт постять в соціальних мережах, особливо відео Панди Волкової. Багатьом відгукнулася тема, яку вона зачіпає, – біль від неприйняття, невідповідність середовищу, відчуття відчуження.

З Департаментом культури і його очільницею Яною Баріновою є взаєморозуміння, що це є і може бути цікавим для міста культурним осередком. Шевченківський район теж нас підтримує, дає дозволи на проведення заходів. Це плюс місту, адже ми приносимо грантові чи навіть власні інвестиції, щоб цей простір не випадав із міста, а навпаки, наповнював район культурними подіями.
Ми переживали, що будуть провокації, особливо на виставці про гендер. Але середовище сприйняло все, що відбувається. Саме «Джерело» розташоване в досить прихованому місці. Нікіта Кадан порівнює його з ексгібіціоністом, який несподівано показує мистецтво місту.

М. Б.: Як ви обираєте художників?

Б.К.: Для створення відеоробіт проєкту «Павільйон Джерело: Тіла в місті» ми оголошували міжнародний овпен-кол. Шукали нових цікавих учасників.  В останній виставці бере участь Панда Волкова, яка раніше не була присутньою на артсцені. Вона зі світу моделінга, перформерів, є громадською активісткою. Її життєва позиція, те, що вона транслює, були важливіші для нас за СV. Без неї виставка про гендер не відбулася б.
Чимало художників пишуть на сторінках у соціальних мережах, обговорюємо їхні проєкти. Ми відкриті до нових ідей, які можемо реалізувати у «Джерелі» як персональними виставками, так і груповими проєктами. 

М. Б.: Цикл виставок «Тіла у місті» завершився. Що плануєте у «Джерелі» далі?

Б.К.: 9 листопада відкрилася інсталяція «Undertow» Олексія Таруца у межах Київської бієнале, що проводить Центр візуальної культури. У нас буде їхній останній вернісаж. Це експериментальний проєкт, оскільки Олексій готує великий скульптурний об’єкт, через що зміниться розташування екрана. Ми повернемо його вертикально.  

Далі ми запланували першу персональну виставку Владислава Плесецького. Як перформер він виступав на відкритті виставки «Все проти вас». Владислав — якесь магічне немовля поза віком, яке існує у своїх прекрасних вбраннях, образах, просторі міста Києва. Він працює як гардеробник на різних вечірках. Невідомо, хто він, як існує. У своїй відеороботі Владислав зробить камінг-аут, де розповість про себе. Ще будуть костюми, можливо, перформанс. Це дуже важлива подія, яку хочеться провести поза грантовим фінансуванням, щоби продовжувати програму «Джерела».

Також думаємо запустити мерч Джерела, спочатку в тестовому режимі. Кошти від продажу будуть інвестиціями у подальшу програму виставок. Реєструємо ГО «Джерело», що буде офіційно займатися цим проєктом.  Працює сайт «Джерело», на ньому з’явиться повна інформація про цикл «Тіла в місті». Хочемо доповнити  контент документацією унікальних програм та перформансів, які тут відбувалися.  Ще в планах — створити фонд для подальшої реновації «Джерела».

М. Б.: Чи є ще схожі споруди в Києві? Що можна з ними робити?

Б. К.: Є схожі експериментальні будівлі кінця 1980-х-початку 1990-х. Наприклад, тролейбусні депо, одне з яких розташоване біля Львівської площі. Зараз якраз вивчаємо, які невеликі архітектурні форми є сліпими плямами та дірами в місті. Наступним етапом хочемо зробити їхнє дослідження, а результати представити в художній формі.

Проєкт проходить за підтримки Українського культурного фонду та департаменту культури КМДА. Партнерами проєкту також стали літературне кафе “Хармс” та музичний колектив “Біоритм”.