Instagram: комунікація, щоденник і спільнота

Один з основних медіумів кінця ХІХ та ХХ століть — фотографія — продовжує впевнено здавати свої позиції. Легкість фотографічних технік  еволюціонувала, подолавши шлях від кольорових плівкових мильниць до цифрових камер у смартфонах. Сьогодні виробництво зображення нерозривно сплелося з логікою та структурою соцмережі, в якій потік і ланцюг важливіші за одиничний сегмент. Ці риси дають підстави вважати Instagram одним із нових медіа, які, як відомо, і є повідомленням, а також здаються нам лише природним спрощенням життя, тим часом, непомітно для нас, фундаментально та незворотно впливаючи на нього.

Утім, навіть різновиди фотографічних носіїв мали неабиякий новаторський потенціал. Так, ломографічний рух, основним принципом якого була недбала зйомка «від стегна», кольорові аберації та артефакти неякісної плівки, став зустріччю з оптичним несвідомим: непомітним і «неважливим», із тим, що оточує, помічається, проте не потрапляє в фокус уваги. Інший промовистий приклад, ера полароїда, за участі таких фігур як Енді Воргол, Роберт Меплторп, Лінда Бенгліс, стала часом для вивчення тіла та сексуальності.

Відомий медіадослідник Лев Манович вважає, що інстаграм має дослідницький потенціал, і тому за допомогою спеціально розроблених програм акумулює його метадані. Він упевнений, що таким чином інстаграм виявить нові інструменти аналізу культури, мистецтва та соціуму ^[1]. Один із його відомих проектів Phototrails аналізував Вig Data інстаграм-потоку, зробленого в мегаполісах світу. Другий, The exeptional & everyday: 144 hours in Kiev, оперував метаданими з Києва під час подій Майдану в 2014 році. З іншого боку, Манович визнає, він поки що просто збирає ці метадані з надією, що це приведе його до якихось більш ґрунтовних висновків .

Instagram is a fun and quirky way to share your life with friends through a series of pictures. 

Інформаційна сторінка інстаграму пише, що це просто веселий спосіб ділитися картинками з друзями. Проте в мережі існує публічний режим, можливість відкрити свій акаунт для перегляду всіма охочими. Зрештою, сама логіка інстаграму, повідомлення та наявність адресата свідчать про те, що це таки комунікація. Прості інструменти обробки та спеціальні фільтри — про те, що ця комунікація має свої правила, отже, певний код.

У цьому виді комунікації, як на мене, домінують фатична, емотивна та поетична функції. З поетичною складовою все більш-менш ясно — естетика кадра відіграє важливу роль. Якщо розглядати емотивну та фатичну функцію — це соціалізація, демонстрація рівня адаптивності, лояльності до суспільства, яке насправді виступає адресатом. Це також демонстрація приналежності до певної верстви, класу, тобто певної купівельної спроможності: похід до ресторану, гарний одяг, захопливий пейзаж із подорожі.

За цією логікою інстаграм — це маніфестація певного способу життя. Тож можна посперечатися з тезою про те, що збір метаданих Instagram приведе до цікавого відкриття. Навряд чи можна говорити про якісь вільно обрані дані, якщо в інстаграмі існують такі жорсткі вимоги коду комунікації. Саме вони, впевнена, стануть на заваді аналізу: свобода вибору суттєво обмежена первинною потребою в успішній соціалізації. Недарма інстаграм критикують за надмір кліше та стереотипних сюжетів, адже способів візуальної репрезентації власного статусу не так уже й багато.

Шматочок реальності, який формує і форматує інстаграм.

Snap a photo with your mobile phone, then choose a filter to transform the image into a memory to keep around forever.

Отже, інстаграм — це маніфестація певного способу життя. Здатність насолоджуватися кожним моментом, жити насиченим життям, жити так, щоби це виглядало красиво. Ми, покоління, десятиріччями бомбардоване недоступними образами реклами, гламуру та глянцю, завдяки демократичній камері смартфону, спрощеним технікам постобробки та спеціальним фільтрам, нарешті маємо змогу переміститись у ці сталі прекрасні картини dolce vita. До того ж, в інстаграмі можна стилізувати фотографію під певний період: фільтри мають характерні ознаки аналогових зображень минулих десятиліть. Несміливий, дещо линялий колір 50-х, теплі рудуваті відтінки 70-х, low-fi плівка 90-х з агресивним жовтим та зеленим, він’єтована ломокартинка 2000-х. У більшості сучасних цифрових камер кадр прямокутний, однак insta-зображення має форму квадрата, так само як у камер Polaroid, середньоформатної Rolleiflex або радянського фотоапарату «Любитель».

Цей редактор зображень максимально спрощений, адаптований для непрофесійного користувача, ба навіть для дитини. Можна сказати, що творча робота переміщується в інший вимір — продемонструвати таке життя, яке б виглядало так, щоби сподобалось тобі самій/самому.

На що ми готові заради ідеальної картинки в інстаграмі?

Інша характерна ознака інстаграму, на якій наполягає Манович — присутність тіла авторки чи автора фотографії в зображенні. Це, на його думку, дещо порушує традиційні правила портрету, який вимагає дистанції споглядача в рамках Ренесансної та Модерністської суб’єкт-об’єктної парадигми. Натомість, інстаграммер/ка акцентують занурення в момент тут-і-тепер, у ситуацію.^[2] Все це наштовхує на думку про паралелі з формою  щоденника. Саме вона передбачає запрошення відчути момент, поринути в індивідуальне, неповторне. Цікаво, що інстаграм має переважно жіночу аудиторію, понад вісімдесят відсотків, а також репутацію зони неважливих, другорядних тем, маркованих як побутові або приватні справи: від виховання дітей і приготування їжі до прикрашання себе й власного житла, відпочинку, й зустрічей з друзями.

Цікаво, що форма щоденника в повному обсязі реалізує імпліцитні культурні очікування, з якими стикаються жінки-письменниці та художниці в професійному полі. А саме: увага до деталей, емоційність, відвертість. Форма, від самого початку літературна, що прийшла у візуальне мистецтво з можливістю документації реальності. Зі щоденником пов’язано багато історій літературного та фотографічного успіху жіноцтва: Сей Сьонагон, Анаіс Нін, Домінік Орі; Франческа Вудмен, Саллі Ман та інші.

Щоденник як безкінечна гра в роздягання, в оголення, як ситуація напруги в очікуванні розкриття таємниці, загалом, посідає особливе місце в репрезентації «жіночого». З іншого боку, художниці-феміністки, які намагаються підірвати патріархатні настанови мистецтва та суспільства, так само плідно використовують цю форму для полеміки з цими очікуваннями.

Погляньмо на інстаграм як на щоденник та запитаймо себе: на відкладеному розкритті якої таємниці він побудований як форма? Як на мене, відповідь аж надто очевидна: це культ особистості. Власне, інстаграм унаочнює цей культ. Хоч і значення особистості, треба сказати, переоцінене західною культурою. Якщо дистилювати те повідомлення, яке репрезентує інстаграм, то особистість за цією логікою — це поєднання того, що ти споживаєш і способу споживання.

Попри все сказане, певний вивільнюючий потенціал у інстаграму все ж таки є, оскільки разом із жорстким регламентом повідомлення зароджуються форми суперечки з ним. Так, у мережі розвивається потужний рух боді-позитиву, що полемізує з поширеними канонами краси – zero size, відсутністю волосся на жіночому тілі. Також завдяки логіці інстаграму ми маємо змогу побачити, як влаштована красива картинка зсередини, наблизитися до розуміння: існує чималий розрив між зображенням і реальністю. Наслідком цього можна вважати інший, не менш цікавий рух в середині спільноти інстаграмерів: відмова від прикрашальництва, від цензури щодо банальності свого повсякдення через призму естетичності та соціальної значимості. Вони намагаються  представити більш чесний ракурс і концентруються на моментах повсякденності із буденним мотлохом і правдивими деталями побуту. Це не дає забути, що за всіма зображувальними кліше — живі люди зі своїм життям, яке неможливо нівелювати жодними репрезентативними стандартами.

Звісно, будь-який маніфест бунту та підривні тактики з часом апропріюються логікою споживацтва, однак час, затрачений на пошук технік апропріації, дарує невелику порцію свободи.

Спільнота інстаграму — не просто зареєстровані користувачі мережі, це набагато ширша, більш репрезентативна спільнота, сформована владою образу, владою візуального. Звісно, складових набагато більше: культ особистості, тягар рекламної реальності, що серед іншого передбачає життя як насолоду кожним моментом, його підпорядкованість певним медійним образам краси.

Хоча на наших очах і відбувається вироблення певного критичного інструментарію до зображення, візуальне все ще залишається потужним структуроформувальним інструментом для західної культурної парадигми.

Примітки:

^[1] Manovich L. Media Visualization: Visual Techniques for Exploring Large Media Collections // Media Studies Futures / K. Gates (ed.). L.; N.Y.: Wiley-Blackwell, 2012.

^[2] Lev Manovich. Instagram and Сontemporary image, 2016, рр.11-12 http://manovich.net/content/04-projects/096-designing-and-living-instagram-photography/instagram_book_part_4.pdf