Хто отримує вигоду від спадщини? Кілька головних ідей Форуму поінформованих міст у Варшаві

Форум поінформованих міст уже всьоме зібрав урбаністів, науковців, міських активістів, представників муніципалітетів, фахівців із фінансування та міського розвитку. Унікальна нагода, аби зустріти потрібного фахівця і залучити його до свого проекту, або ж обмінятися досвідом. З насиченого форуму я пропоную тут кілька найголовніших (як на мене) ідей, які показують, чому саме спадщина стоїть у центрі розвитку сучасних міст та пов’язує такі питання, як містопланування, інклюзивність, справедливість, ідентичність, та залучення фінансів. Саме так дивиться на збереження спадщини проект Open Heritage www.openheritage.eu який поєднав 16 партнерів (15 з них з ЄС + Україна), який робить наголос на адаптивному повторному використанні будівель як найкращому способі їхнього збереження. На відміну від українського контексту, де про збереження спадщини часто думають лише як про музеєфікацію чи як про тягар для «держави», проект Open Heritage розглядає спадщину як потенціал розвитку громад і цінність, що має генерувати фінансові, спільнотні та культурні блага.

Найпринциповіші питання – власності на землю та будівлі: зробити спільноту власником. На відміну від українського контексту, де про ревіталізацію спадщини часто думають у термінах пошуку інвестора та ефективного власника, думки багатьох ініціатив у світі рухаються в бік критики приватної власності на пам’ятки і пошуків альтернативних форм. Замість того, аби бути «корисними ідіотами» для майбутньої джентрифікації (що часто стається з ініціативами громадських активістів, яких розумні власники історичних закинутих будівель до пори до часу тримають на своїх територіях, аби покращити імідж просторів, оживити район та привернути нові групи користувачів), слід подумати про інші можливі форми власності.

Одним із інструментів для цього є надзвичайно цікава діяльність німецького фонду Stiftung trias[1] який купує землю під історичними будівлями, таким чином виводячи її із кола комерційних спекуляцій, та укладає договір із користувачами-активістами спадщини та креативних індустрій або ж житловими кооперативами. Ці користувачі провадять діяльність зі сполученням соціальних, культурних, а також прибуткових функцій – однак прибуток від них направляють на реновацію будівель та розвиток інституції. Stiftung trias залучає також фінанси від інших фондів та інвесторів, маленькі кредити та пожертви від рідних, друзів та ентузіастів того чи іншого проекту ревіталізації спадщини, та меншою мірою банківські кредити.

Ще один небанальний приклад того, як уникнути логіки спекуляції житлом та створити проект співвласності на об’єкт спадщини – це проект житлового кооперативу у колишньому східнонімецькому колгоспі в селі Предіков у Бранденбурзі[2].

Ферма у Предікові біля Берліна, що перетвориться на житловий кооператив зі збереженням спадщини. Фото: Peter Ullrich, https://openheritage.eu/heritage-labs/hof-pradikow-germany/

Група берлінських сімей, переважно (само)зайнятих у ІТ та творчих професіях, почали процес оновлення ферми з будівлями ХІХ ст., де планують поєднати власне житло і роботу, соціальні та культурні функції для жителів села, і мале сільськогосподарське виробництво. Дистанційна робота та транспортна близькість Берліна роблять цей процес цілком здійсненним. Німецьке законодавство про heritable law, що було запроваджене ще сто років тому, сьогодні стало використовуватися для подібних проектів як добрий інструмент. Stiftung trias став партнером також і для цього проекту, але кожна сім’я також вносить свою фінансову частку.

Маленькі кроки та проекти ревіталізації меншого масштабу можуть бути ефективніші, ніж великі програми. Попри те, що догмою є необхідність синергії та масштабного фінансування і всеохопних змін, у багатьох випадках фокус на конкретних громадах/групах може бути ефективнішим. Наприклад, мерка Лісабону поділилася досвідом програми BIP/ZIP, що вже понад 10 років надає мікрогранти об’єднанням сусідів, парафіяльним громадам чи іншим самоорганізованим групам. Хоча це «акупунктура», тобто підтримка невеликих ініціатив, вона охоплює все більше і більше точок у місті. Саме такий рівень змін, найближчий до людей, забезпечує якість учасницьких проектів. До таких висновків близький також і П’єтро Елізей, фахівець із учасницьких проектів та фінансування проектів ревіталізації з компанії «Урбасофія» Фокусуючись на регіоні Південної та Східної Європи, він зауважив, що дуже часто масштабним змінам бракує закорінення «знизу» та справжньої участі. Йоанна Бжезінська, очільниця спостережного відділу програми муніципальнї ревіталізації Лодзі, також наголосила на позитивних відмінностях Лодзі у порівнянні із Варшавою: у Лодзі значно більше працівників муніципалітету, які постійно взаємодіють із мешканцями районів, де проходять зміни: пояснюють, вислуховують, фіксують проблеми і прагнення мешканців, передають їм частину роботи і відповідальності, оцінюють вплив та наслідки змін. Ця програма з Лодзі могла би стати дуже цінним джерелом знання та досвіду для інших міст, що мають багату індустріальну спадщину, адже на ревіталізованій території цієї програми знаходяться сотні будівель із офіційним статусом пам’яток.

Чимало цікавих ідей запропонувало також саме місце проведення Форуму – варшавський район Прага, що єдиний не постраждав під час другої світової, зберіг свою автентичність та деяку відособленість «за річкою», район із багатим індустріальним минулим. Проект комплексної ревіталізації почався на Празі р. за підтримки коштів ЄС. Сьогодні район стає все більше модним та жвавим, у тому числі і через «особливу атмосферу». Варшавська Прага – можливе майбутнє київського Подолу, львівського Підзамча чи одеської Молдаванки?

Великі фінансові ресурси – і підстава, і виклик для ревіталізації спадщини. Приклад варшавської Праги – єдиного властиво історичного району польської столиці – демонструє низку прикладів як необхідність швидкого освоєння структурних фондів ЄС вела до швидких позитивних змін забудови, за якими аж ніяк не встигали зміни у свідомості мешканців та у функціонуванні району. Як результат, деякі з красивих, стильних та навіть відкритих для усіх охочих місць не мають популярності серед мешканців і використовуються хіба що людьми ззовні.

Центр креативності «Таргова», де власне проходив форум, виглядає як дещо чужорідний для району, а на його місці до ревіталізації була незалежна театральна ініціатива у закинутій будівлі. Втрачена внаслідок будівлі пожежа зникла у результаті реновації, а у Центрі креативності працюють хіба що поодинокі IT-шники, що не становлять жодної громади. Попри великі сподівання, що на цей центр покладала міська влада.

Центр креативності «Торгова» на варшавській Празі. Фото: E. Lach, http://www.um.warszawa.pl/aktualnosci/centrum-kreatywno-ci-targowa

Натомість «самозванські доми культури», що виникають у Варшаві, є низовими культурними ініціативами та часто набагато популярніші, краще і ближче розуміють потреби мешканців району. Ці ініціативи менш помітні, але значно більш органічні та ефективніші. Наприклад, ГО «Зміна», що засобами буккросингу творить громаду місцевих мешканців, а також допомагає людям у місцях ув’язнення та в процесі реінтеграції у суспільство, надаючи простір для зустрічей та місце і інструменти для заняття творчими ремеслами. Місто Варшава визнало таку ефективність «Зміни» та уклало з нею договір про створення ще одного «центру креативності»[3], але активісти зі «Зміни» не хочуть іти шляхом створення пафосних показових центрів, що їх так люблять відкривати під світлом камер, а натомість прагнуть співтворити разом із місцевими мешканцями у менших, затишніших та простіших просторах, які не відлякують своєю стерильністю. Крім того, співпраця із муніципалітетом є складним квестом не лише в Україні, але і в Польщі також, і наскільки активістам із дуже невеликим фінансуванням від міста вдасться впоратися із цим завданням і не піддатися емоційному вигоранню, лишається відкритим питанням.

Музейні інституції можуть створити важливі пов’язання між історичною спадщиною та сучасними культурними і креативними індустріями.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Фрагмент виставки «Прага за взірцем. Проектування з ремеслом» у Музеї варшавської Праги, 2018-2019. Фото: Ірина Склокіна.

Муніципальний музей варшавської Праги не тільки вивчає історичні ремесла району, але й прагне стати точкою зв’язку між старшими поколіннями робітників, які працювали у маленьких сервісах (ремонти взуття, одягу, побутових предметів) або і на масових виробництвах соціалістичних часів, із сучасними представниками креативних індустрій – модельєрами, керамістами, художниками. Музей ініціював проект співтворення і навчання у діалозі різних поколінь ремісників. Зі справжньою антропологічною уважністю відеодокументація проекту фіксує співпрацю і розвиток стосунків між поколіннями – із характерними для цих стосунків сумнівом, іронією, (не)довірою, здивуваннями та відкриттями. Підсумкова виставка у музеї представила і результати праці, і рефлексію над самим процесом. Дивіться більше за лінком тут. 

Музейні інституції можуть стати частиною джентрифікації, але якої саме джентрифікації ми хочемо? Музей польської горілки розташувався у комплексі ревіталізованих та нових будівель колишньої алкогольної фабрики «Конесер».

Бездоганний дизайн, стиль soft loft, доволі висока плата за вхід до музею, та виразна орієнтація передусім на туристів роблять свій внесок у той ефект, який дехто окреслює як «ефект НЛО» від комплексу Конесера – дуже архітектурно якісного, із чудовим збереженням історичних фабричних будівель, але позбавленого пов’язань зі звичною міською тканиною та активностями місцевих мешканців. Однак також виразний польський патріотизм і споживацька тема роблять цей музей водночас і закоріненим у місцевому дискурсі, і частиною глобального зразка музеїв алкоголю, так пов’язаних із національною та індустріальною гордістю та туристичними розвагами. (Одним із прикладів глобального тренду, пов’язаним проте із місцевими міфами, є наприклад Львіварня – музей пива у Львові, також розташований у ревіталізованій історичній будівлі).

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Музей польської горілки у старій будівлі фабрики. Фото: Ірина Склокіна.

Питанням наразі в тому, як буде розвиватися комплекс Конесера у майбутньому. Зараз це новий квартал із дорожчими ресторанами і новим житлом, приватною клінікою та музеєм, але чи стане він стимулом для пожвавлення цілого району зі збереженням спадщини, чи радше залишиться відособленою частиною лише для вищого середнього класу?

Завершуючи цю дуже суб’єктивну вибірку ідей з надзвичайно насиченого Форуму, зауважу лише, що надзвичайно шкода, що серед українських учасників були передусім науковці та активісти, але жодного представника муніципалітетів чи урядових структур.

Форум був проведений командами проекту OpenHeritage та Actors of Urban Change. Події в рамках Форуму організовував муніципалітет Варшави разом із проектом Forget Heritage INTERREG Central Europe, який сфокусований на ревіталізації закинутих історичних будівель для потреб креативних і культурних індустрій.

Повна програма Форуму із резюме панелей:

https://informedcities.eu/events/7th-informed-cities-forum/

 Примітки: 

[1] https://www.stiftung-trias.de/english/

[2] https://openheritage.eu/heritage-labs/hof-pradikow-germany/

[3] https://publicystyka.ngo.pl/na-pradze-powstaje-nowa-przestrzen-dla-artystow-rzemieslnikow-i-dzialaczy-spolecznych