Кримські скарби в Нідерландах

5 жовтня відбулося засідання Окружного суду міста Амстердам щодо повернення на територію України експонатів виставки «Крим. Золотий острів у Чорному морі», або ж «скіфського золота» Криму, як його охрестили ЗМІ. Вже два роки поспіль процес привертає увагу громадськості та політиків, які розглядають цю справу в діапазоні від «зради» до «перемоги». Безсумнівно, за справою пильно слідкує й уряд Російської Федерації, щонайменше в особі тамтешнього Міністерства культури. Це – перше судове провадження міжнародного рівня між Україною та її тимчасово окупованими територіями.

Нагадаю, що виставка тривала з 7 лютого по 31 серпня 2014 року в Амстердамському  археологічному музеї Алларда Пірсона. Розпочалась – як проект українських музеїв, а завершилась уже по анексії Криму. Експоновані предмети охопили хронологічний проміжок від античності до раннього середньовіччя. Їх для проекту надали філія Національного музею історії України – Музей історичних коштовностей, а також чотири кримські інституції. Перша, «київська» частина виставки повернулася до музею в листопаді 2014 р. А от «кримська» залишається в Амстердамі досі, хоча термін дії дозволу на вивіз цих експонатів закінчився у червні 2014 року. «Заручниками» судового процесу стали 565 експонатів (2111 одиниць зберігання) з фондів Бахчисарайського історико-культурного заповідника, Керченського історико-культурного заповідника, Центрального музею Тавриди та Національного заповідника «Херсонес Таврійський».

Відповідно до законодавства, усі ці речі є частиною Державного музейного фонду України та мають бути повернуті на територію держави Україна. Як визначило Міністерство культури – на зберігання Національному музеєві історії України до стабілізації ситуації в АР Крим. Музей Алларда Пірсона після окупації Криму та з ініціативи України вів переговори щодо повернення усіх без винятку предметів власнику – державі, але у певний момент змінив позицію та заявив, що кримські експонати залишаються на зберіганні до визначення права власності у судовому порядку. В листопаді 2014 року кримські музеї подали позов із вимогою повернути експонати на півострів. На початку 2015 у судовий процес вступила держава Україна. Протягом двох років сторони обмінювались документами та готувались до слухань.

Слухання 5 жовтня тривали майже 5 годин. На них були присутні три сторони: кримські музеї, Музей Алларда Пірсона та Україна. Кожну з них представляли юристи та музейники, а з боку української делегації – ще й урядовці з Мінкульту та Мініформполітики, представники Мін’юсту. Захист українських інтересів здійснюють юристи компанії «Bergh Stoop & Sanders N.V.», які мають успішний досвід у веденні справ з питань культурних цінностей. Журналістський пул у суді – місцеві голландські ЗМІ, українські та більше російських. Попри наші роздуми, як діяти у випадку запитань з боку медіа РФ, останні навіть не намагалися брати коментарі в українських представників.

Першими як позивачі виступили представники Криму. Червона лінія захисту – апелювання до власності на предмети суб’єктами АР Крим, які й уклали договори з голландським музеєм, та заклики до необхідності розгляду справи суто в господарчому контексті, який не має стосунку до політики. Вже тут прослідковується суперечність, адже в юрисдикції АР Крим – три музеї з чотирьох, а Херсонеський заповідник підпорядковується Міністерству культури України. На думку кримчан та їхніх юристів, музейні предмети були і залишаються власністю місцевих музеїв, адже право власності на них державою Україна не може бути доведене, тому АР Крим як юридична особа нібито є власником предметів. Поняття «державна власність» – неоднозначне, воно успадковане з радянських часів. Держава не може змінювати «право оперативного управління» колекціями в односторонньому порядку (йдеться про передання на зберігання колекції Нацмузеєві історії до де-окупації Криму). Ці тези – зі складно сформульованих висновків професора Володимира Ротаня з Таврійського університету, фахівця у галузі трудового права, підготовлених ним спеціально для процесу. Далі – цікавіше: зміна юридичного підпорядкування музеїв структурам РФ не є доведена в цьому суді. Отже, сторони, що першопочатково уклали контракт, мають діяти відповідно й повернути матеріали стороні-підписанту, а не державі.

Після юристів підключилася кримська «емоційна артилерія», у виступах якої змішались факти та відверті маніпулювання. Валентина Мордвінцева, кураторка проекту з колишнього кримського філіалу Інституту археології НАН України, говорила про неетичність розділення колекцій, мовляв, кримські колекції без зазначених предметів будуть наче «книги із вирваними сторінками». Нікіта Храпунов з Херсонеського заповідника був іще більш емоційним та апелював до відсутності в України морального права на ці предмети, до часів Російської імперії, радянського періоду і «подарунку Хрущова», фінансування археологічних експедицій часів незалежності російською державою, зв’язку колекцій із регіоном та потенційного «цинічного позбавлення Україною кримчан права бачити свою спадщину». Пан Нікіта був єдиним, хто вголос заявив, що прибув до Амстердама як громадянин України. Зрештою, ці тези, як і чергове згадування про «Україна ніколи не дбала про Крим», були доволі передбачуваними. На відміну від того, що довелося почути з боку представників голландського музею.

Юристи музею Алларда Пірсона мали менше часу на виступ згідно оголошеного регламенту. Вони заявили про «позаполітичність» та просту неможливість встановити самостійно, хто є власником експонатів, адже Україна «не була» стороною контракту. Музей Амстердама лише прагнув убезпечити себе від потенційних збитків у випадку претензій та судових позовів. У 2014 р. по закінченню виставки музей перемістив експонати до сховища. І відтоді доволі уважно стежить за тим, скільки часу вони там зберігаються. Адже зберігання згодом має бути оплаченим.

Український захист покладається на міжнародне, українське та голландське законодавство і вимагає повернення всіх предметів державі. Україна є не лише власником, а й країною походження цих культурних цінностей. Усі дозволи на тимчасове вивезення експонатів за кордон надавало Міністерство культури України. Первинні у справі – положення Конвенцій ООН: Про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та  передачі права власності на культурні цінності (1970), Про юридичний імунітет держав та їхньої власності (2004), тощо. Суддям нагадали й про прецеденти вивезення на експонування до території РФ творів Айвазовського та частини Керченської археологічної колекції до Ермітажу як яскраві приклади сумнівних переміщень культурних цінностей.

Коротку промову зробила Еміне Джапарова, перша заступниця міністра інформаційної політики України. Пані Еміне – кримська татарка. Вона дуже влучно нагадала усім присутнім про біль тих кримчан, які були змушені залишити свої домівки, або ж потерпають від утисків окупаційної влади, тому коли йдеться про доступ кримчан до своїх скарбів, не варто забувати, скільки з них самі не можуть зараз бути в Криму. Це був важливий додаток до беземоційної промови голландських юристів, адже напередодні вони зауважували, що багато хто співчуває «народові Криму», у якого хочуть відібрати історичну спадщину. Наостанок Еміне риторично спитала: «Який паспорт ви пред’явили на кордоні Нідерландів? Якщо український – поважайте українське законодавство. Якщо російський – не вдавайте, що ви тут захищаєте культурну спадщину Криму».

Представник Херсонеського заповідника під час виступу Еміне промовисто засміявся. По поверненні я дізналася від колег-переселенців, що серед представників Криму в голландському суді були ті, хто під час Майдану організовував збір допомоги «Беркуту». До речі, голландці кілька разів до засідання і після нього питали, чому ми не спілкуємося з «кримськими колегами». Не знаю, чи вийшло пояснити, але я намагалася.

Дописувачі українського сегменту соцмереж часто дивуються, чому взагалі суд бере до розгляду аргументи кримської сторони, адже право власності на музейні предмети – частину Державного музейного фонду України – є безперечним. У цьому контексті цікавою є реакція місцевих голландських журналістів (дякую за огляд Сашкові Снідалову). З аналізу медіа видно, що безсумнівними є складність справи та очевидний політичний контекст. Попри усвідомлення прав держави, частину території якої анексовано (саме цей термін вони вживають), контракти з кримськими музеями теж мають значення. В одній з публікацій навіть згадано ситуацію довкола MH17. Отже, усі сподіваються на розважливість суддів. Зауважу, що один із заголовків видання NRC – «Кримське золото – гаряча картоплина в суді» є частковим цитуванням метафори Мартіна Сандерса, одного з юридичних радників України. Мартін на слуханнях порівняв ситуацію музею Алларда Пірсона із гарячою картоплиною, яку вони ухопили, а тепер тримають і не знають, як із нею бути.

Разом із тим, аргументація українського захисту виглядає чіткою та логічною. Це дає сподівання на оптимізм. Винесення рішення суду анонсоване на 14 грудня, якщо до того моменту не надійде додаткових вагомих аргументів. У справі вже тепер – понад 1000 сторінок, які апелюють до українського, голландського та міжнародного законодавства. Схоже на те, що за будь-якого рішення сторона, яка програє справу, подаватиме апеляцію. Сподіваймося на злагоджену подальшу роботу Мін’юсту, Мінкультури, МЗС та музейників, а також на об’єктивність голландської судової системи. Та, звісно, перемогу здорового глузду в цій непростій ситуації. Батькам по поверненні я резюмувала все так: «Голландці за нас, але голландці – за букву закону».

До складу української делегації увійшли перша заступниця Міністра культури України Світлана Фоменко, перша заступниця Міністра інформаційної політики України Еміне Джапарова, Генеральна директорка Національного музею українського народного декоративного мистецтва Людмила Строкова, вчена секретарка Національного музею історії України Олена Оногда, членкиня Президії Українського комітету Міжнародної Ради музеїв (ІСОМ) Катерина Чуєва.

Інтереси кримських музеїв представляли Валентина Мордвінцева, Нікіта Храпунов, Тетяна Умріхіна, Андрій Мальгін та п’ятеро адвокатів.