Мурали: мистецтво чи декор?
Тема масового муралізму за останній рік збурила дискусію в різних спільнотах – серед активістів, які ставлять питання про особисту й колективну відповідальність за публічний простір, прихильників візуального “облагородження” будинків у спальних районах, художників і любителів селфі на тлі розписаних стін. Спочатку здавалося, що це проблема локального характеру й стосується лише Києва. Однак щоразу новий стінопис у столиці розворушує нові суперечки, які виходять далеко за межі одного міста. Що вже казати про консервативний Івано-Франківськ, де цьогоріч намалювали п’ять мистецьких муралів. Поява останнього, «Свіжа фарба» від відомого польського художника Славоміра Zbiokа Чайковського, вкотре розхвилювала містян.
Мурали для Франківська — зовсім не новинка. У місті живуть і творять талановиті стріт-арт художники формації KickitArtStudio, також час від часу на стінах будинків виникали зображення різного характеру, від вуличного графіті до патріотичних картин. Цього ж року у Франківську з’явилися чотири постграфіті в історичному центрі, їх створили в рамках мультикультурного фестивалю PortoFranko Гогольfest автори APL 315, Дмитро Микитенко, Ян Здворак і Стах Шумський. І після шквалу несприйняття абстракцій міська влада навіть скликала комісію, щоби вирішити, що робити з муралами. Наразі перемалювати їх так і не наважилися.
Особливо відчутною ложкою дьогтю в цій дискусії стала робота Zbiokа, якого на мистецьку резиденцію до Франківська запросила громадська платформа «Тепле місто». Під час резиденції Zbiok подорожував країною, хотів краще зрозуміти буденне життя українців. «Я прожив ці два тижні, щоби бути щирим як із собою, так і з мистецтвом, — розповідає Славек. — У підсумку вирішив зобразити явище, яке привернуло мою увагу в Україні. В містах є багато об’єктів, розмальованих у національні кольори — синьо-жовті паркани, дитячі майданчики, переходи, шини. І я зробив висновок, що таке малювання є певним видом трансформації суспільства — прощанням зі старим і початком нового стану. Мені здалося, що люди мало звертають на це увагу. А такий момент в історії варто занотувати. Це й стало темою мого малюнку».
Художник виконав малюнок чорною фарбою на білій стіні. Як пояснює свою роботу Zbiok, він зобразив дві постаті та символічне дзеркало-портал між ними. Одна з постатей має порушену анатомію — людина, деформована режимами, тяжким спадком імперії. Пройшовши крізь дзеркало-портал, людина змінюється. З протилежного боку розміщується Модулор, образ, створений французьким архітектором Ле Корбюзьє. Модулор – символ прогресу і модернізації, символ відмови від старого заради нового. Трактування цікаве, а результат не те, що не вразив окремих франківців, а ще й викликав стійке враження, ніби цей малюнок — особиста образа і насміхання над людьми.
Як наслідок, громада обурюється: «Це не красиво», «Моя дитина може краще», «Художник полінувався зробити для нас гарний мурал». Митці ж радіють, що це – не чергова вишиванка, мила дитинка чи ТГШ. Але діалогу немає, є лише емоції.
Людей можна зрозуміти. А митці не хочуть бачити себе декораторами: як вони собі уявляють, їхня роль у тому, щоби змушувати мислити, реагувати, а не заспокоювати й прикрашати. Як зазначив організатор резиденції Роман Малиновський, «Ми не вибираємо шпалери собі додому. Ми не купуємо килим для бабусі, який мав би їй сподобатися. Ми робимо те, що мало би змінити світ».
KORYDOR спробував навести такий діалог із митцями, які знаються на роботі з публічним простором: ми поговорили про те, як художники сприйняли роботу Zbioka, про муралізм і про те, як поруч опинилися питання естетики й комунальної власності.
Дмитро Микитенко, Луцьк
“Насправдi менi досi важко усвiдомити, що невелике мiсто за незначний промiжок часу змогло провести досить серйозну, на мiй погляд, роботу в сферi паблiк арту. Передусім це заслуга конкретних людей – iнiцiаторiв проектiв, котрi дуже чiтко аналiзують та розумiють ситуацiю не тiльки на рiвнi краiни, але й набагато ширше; вивчають проблематику та специфiку урбанiстичного простору й реально переймаються iмiджем цього мiста. Iвано-Франкiвську вдалось оминути печальний досвiд iнших мiст, а саме – створення вiзуалiзацii «комунально-розважального покращення» у виглядi великої кiлькостi малозмiстовних муралiв, тематика яких десь балансує мiж нездоровим патрiотизмом та кiтчевими iлюстрацiями, принаймi поки що.
Усi новi мурали, якi спричинили такий резонанс у суспiльствi, є завжди вiдкритою темою для обговорення, вони провокують до дикусiї. Прикро тодi, коли дискусiя не вiдбувається, а є лише сторони з категорично сформованою позицiєю, що не готовi миритись з iснуванням протилежноi думки, навiть якщо та дiйсно аргументована. Одне можна сказати напевне, що байдужим ця тема не лишає нiкого. Що стосується роботи Zbioka, я досить добре знайомий із польською сценою вуличних художникiв, i безперечно можу сказати, що це «гравець вищої ліги», який не потребує особливого представлення. Я думаю, що в Європi та в свiтi не так багато художникiв, якi мають за плечима такий бекграунд та досвiд у сферi муралiзму, як Славек Чайковський.
Пiд час резиденцii Zbiok створив досить цiкаву та змiстовну роботу, котра в багатьох пересiчних громадян не тiльки ледве асоцiюється з муралом, а й взагалi ставить пiд сумнiв художню цiннiсть твору. Очевидно, для багатьох було би простiше чи спокiйнiше сприймати мурал, виконаний художником, як декоративну складову екстер’єру. В iдеалi найкраще, щоби це була реклама на гiгантському банерi, що затулив би цей фасад, i всi змогли б побачити знайомi букви, цифри, зрозумiлий сюжет і спокiйно пройти повз. Для Zbiokа було важливим вiдчути середовище, вивчити ситуацiю, поспiлкуватися з людьми на мiсцi. Це все задля того, щоб узагальнити власнi враження та влучно зрефлексувати через своє художнє висловлювання. Тому в результатi отримали досить виразну, концептуальну роботу, яка є реальним враженням автора вiд знайомства з «внутрiшнiм кліматом» нашоi країни”.
Вова Воротньов, Київ
“Серія так званих «івано-франківських муралів» може викликати різні оцінки у різної публіки. Комусь вони до вподоби через свою справжність, адже художники не репрезентували нікого і ніщо, окрім себе і своїх безкомпромісних творчих підходів. Когось навпаки ця безпосередність шокує, бо не ставить за мету розважати пересічного глядача, створюючи «приємну» пляму і зрозумілий сюжетик для галочки. Мистецтво – це не беззубе оформлення, як вважають організатори столичних масових розписів, уже перетворивши Київ у візуальну клоаку і посміховисько континентального масштабу. Візьмемо для прикладу останню роботу в Івано-Франківську польського художника Славка Zbiok Чайковського. Як на мене, він створив унікальну роботу. Донедавна він робив гігантські мурали в реалістичній техніці. Та й далі робить. Однак у цьому випадку він реалізував роботу одним контуром, зобразивши кілька фігур, серед яких Модулор Ле Корбюзьє. Не буду вдаватися в концептуальне пояснення, яке зв’язує цю роботу з новітньою українською традицією фарбувати все синьо-жовтою емаллю. Скажу лише, що як і я, Славек не схильний звертатися до іронії, оцінюючи це унікальне явище.
Хотілося б сказати, натомість, кілька слів про скандал, який викликала ця робота. Не скажу, що реакція столичного масового глядача була б іншою, але реакція деяких франківців – це просто вибух провінційних стереотипів. З чого, наприклад, береться несприйняття контура? Відколи це контурний рисунок не є базовим, зредукованим графічним висловленням, який без зайвого демонструє почерк художника? Те саме стосується і певної гротескної манери. Чи вона не входить до арсеналу художніх засобів вираження? Це нагадує мені страх нашого обивателя перед чорною фарбою. Якщо ця робота Zbiok’а когось злякала, то можете її замалювати. Переляк від цього все одно не пройде”.
Стах Шумський, Польща
“З моїх досліджень міста виглядає на те, що у Франківську панує така ж рекламна анархія, як і в Польщі. Як на мене, це наслідок браку загального естетичного смаку і розквіту приватизованих рекламних агенцій. Вважаю, що вміло та делікатно проведений діалог між митцями та суспільством може сприяти розвитку обох сторін. У багатьох випадках мистецтво, яке на перший погляд недоступне, необов’язково легке, у тривалішому контакті з глядачем розширює його сприйняття та провокує певну форму розвитку. Це стосується і муралів.
Щодо більшості муралів, які зараз з’являються, доводиться звертатися до на перший погляд демократичного компромісу, оскільки проект мусять прийняти усі. Як відомо, що кольоровіше та акуратніше зображення, тим легше на нього купити людей, і саме звідси надмір муралів у сучасній естетиці кітчу. Загал захоплюється такою поверхневою естетикою, однак така політика провокує відхід від поступу та вищої матеріальної і формальної якостей. Митці, залишаючи більш концептуальні чи просто формально інтелектуальні згадки у публічному просторі, здатні спровокувати прогрес і в глядачів, навчаючи їх, демонструючи їм щось нове, яке спочатку травиться важче, ніж кітчева ілюстрація, однак залишає простір для ширшої та більш зрілої рефлексії”.
Андрій Хір, Львів
“Так склалось, що Zbiok був для мене одним із перших експериментальних графіті-художників, яких я побачив. І хоча я знайомий із його штуками понад десять років, він залишається непередбачуваним та неочікуваним. Те, що Zbiok робив раніше, вражало незвичним підходом до вирішення образів, форм та простору. Сьогодні це почало сприйматися більш звично. Відповідно, необхідно шукати нові форми вираження або нові медіа. Його стиль не є статичним, як у багатьох художників, які їздять містами та роблять одинакові мурали, заробляючи бабло. Тому робота Zbiokа є своєрідним протиставленням гігантським декоративним картинкам, які репрезентують мурали сьогодні в Україні, виводячи на передній план ідею, а не візуальне вирішення, контекст, а не декор.
Також не слід забувати, що мурали є не більш ніж картинками на стінах. І в місті є значно важливіші речі для комфортного життя – як, скажімо, освітлення чи мощення. А так мурали стають лише частиною тотального трешу середовища міст – перенасиченого, зруйнованого, миготливого та обвішаного всілякою мішурою. І те, що Zbiok обирає такий спрощений, ескізний та монохромний спосіб подачі, при цьому залишаючи стіну чистою, також вказує на те, що, можливо, непотрібно більше кольорових плям, які лише стануть частиною тотального трешу та декорування всіх можливих поверхонь характерних нашим містам. Фасади, що зроблені цього року у Франківську, передусім спонукають до діалогу, а діалог може привести до розвитку, навіть, якщо він починається з гострої реакції”.
Саша Курмаз, Київ
“Основная проблема с муралями в Киеве, это их количество и отсутствие у организаторов понимания и уважения к самой архитектуре исторического центра города. Я сейчас не буду говорить о художественной ценности того или иного произведения, это совершенно отдельный разговор, но я хотел бы указать на другое: столичные «мурализаторы» заняли популистическую позицию, что возможно не так уж и плохо для достижения коммерческих и политических целей, но совершенно недопустимо с точки зрения культуры.
Что же касается работы Zbioka, то в данном случае я могу говорить исключительно о визуальной составляющей, потому что видел работу только на фотографии. На мой взгляд, не смотря на некоторую неоднозначность в выборе образа «нового человека», мураль Zbioka формально выполнен блестяще, автору удалось добиться максимальной выразительности, используя минимум средств.
С другой стороны, искусство в публичном пространстве всегда воспринимается неоднозначно. Я не знаю ни одного произведения, которое бы устраивало абсолютно всех. Например, когда на фасаде здания в Киеве появляется очередной реакционный мураль, изображающий дочь чиновника — обыватель ликует, упиваясь от счастья, что на одну вышиванку стало больше, в упор не замечая наглости и цинизма организаторов. В тоже время, когда профессиональное сообщество привозит интеллектуала, который создает не банальную халтурную иллюстрацию, а изящное концептуальное произведение, обыватель негодует”.
Микита Віска, Львів
“Украину захлестнула волна муралов, которая со стороны напоминает попытки успеть в последний вагон уходящего поезда. Размах, с которым это делают в столице, напоминает подход к советской пятилетке, где хотят в кратчайшие сроки, дешевым и доступным способом обернуть город в красивый фантик некой «европейскости». Муралы же, сделанные в Ивано-Франковске в рамках фестиваля PortoFranko Гогольfst и арт-резиденции «Теплого города», имеют совсем другую историю. Созданные в рамках фестиваля визуального искусства, они должны были показать современное и актуальное в сфере уличного искусства, но столкнулись с полным или частичным непониманием местного населения. Плохо это или хорошо – другой вопрос. Главный вопрос – является ли взгляд организаторов этих мероприятий трезвым на ситуацию в городе и на местное население. На мой взгляд, очевидно, что роботы слишком авангардны для жителей Ивано-Франковска. Здесь каждый житель рассматривает публичное пространство как своё собственное и в большинстве своём совершенно не готов к чему-то новому.
В городе 80% жителей, скорее всего, хотят видеть какие-то добрые и жизнеутверждающие (в их понимании) картинки, и тут нельзя рассчитывать на позитивное восприятие современного концептуального искусства. Либо эту концептуальность нужно разжевывать каждому комментатору или недовольному зрителю, хотя в результате вряд ли это сработает. Пока в подъездах будут воровать лампочки, во дворах вместо дороги будет яма, а вместо детской площадки куча металлолома, для людей любой недекоративный и «неприятный» мурализм будет рассматриваться как кощунство и разбазаривание денег.
Лично мне нравятся и художественно, и эстетически все роботы, сделанные в Ивано-Франковске. Существует понятие – воспитание аудитории, зрителя. Вот здесь-то и находится камень преткновения. Но это уже в общем проблема всей нашей страны, а не конкретного региона. Как «Черный квадрат» Малевича остаётся непонятым для широких масс на протяжении вот уже 100 лет, так и любое другое искусство, не вызывающее приятных ассоциаций, будет ими отвергнуто. Я ни в коем случае не осуждаю организаторов или кураторов, а скорее восхищаюсь их решимостью идти в бой с безвкусицей и серостью».
Коментарі