Звукова резиденція на заводі «Електровимірювач». Що нового?

Практично кожна людина знає, що таке звук. Для цього не обов’язково розуміти визначення зі шкільного курсу фізики. Натомість що таке звукова, а точніше саунд-резиденція, знають далеко не всі.

Традиція експериментальної музики в історичному контексті майже тотожна утвердженню в академії музики електронної. Тобто йдеться про середину минулого століття, здебільшого на Заході. Нині всепроникність електроніки є очевидним фактом, але її експериментальна маргіналія — це досить своєрідна ринкова ніша. Здається, епітет «експериментальна» стосовно музики використовують для будь-чого, що хоч трохи складно продати.

Саунд-резиденція — дещо нове слово в українському культурному просторі. Музичні резиденції відбуваються на території класичної або академічної музики, іноді джазу. Традиційними ж є резиденції в середовищі сучасного мистецтва. Не буде помилкою заявити, що вже друга резиденція V:UNCASE за своєю суттю є саме арт-резиденцією. У ній взяли участь не лише електронні музиканти та композитори, але й художники. Результатами їхньої роботи були здебільшого звукові інсталяції.

Куратор(к)и V:UNCASE заявили сміливу тему — пошук нового у звуці. Можливо, саме у саунд-арті та музиці вимір нового здатний поставати достатньо проблематично. З одного боку, технології невпинно розвиваються, а з другого — ретроманія, як і її підвид, ретрофутуризм, здається, лишаються загальниками на музичному ринку.

Роботи, представлені в Житомирі, справляють враження DIY-студій або аудіовізуальних етюдів, бюджетних вправ, необхідних артистам, що засвоюють нові техніки, і, напевне, цікавих публіці, яка бажала би краще зрозуміти внутрішні робочі процеси неакадемічних електронних композиторів та саунд-артистів.

Трансфер до Житомира

Жителю Києва, що випадково потрапить до Житомира, місто може видатися звичайним українським обласним центром. Повільніший темп, коротші відстані, скромніше життя. Ностальгія за космосом (Музей космонавтики імені Корольова) та ехо індустріальної доби сьогодні є радше локальними символами. Завод Електровимірювач у другій половині ХХ століття — потужний промисловий центр, що виготовляв різноманітну електронну продукцію як для потреб СРСР, так і на експорт. З понад шести тисяч робочих місць, тут лишилося три сотні. Нині завод спеціалізується на електровимірювальних пристроях для інфраструктурної галузі та навчальному обладнанні для природничників і школярів, частина продукції має попит і за кордоном. Керівництво переконане, що потенціал в сучасних ринкових умовах у Електровимірювача є, тому докладає зусиль для його збереження. Зокрема і за допомогою ревіталізації.

Два роки із заводом працює команда київської науково-мистецької платформи «Острів», яка існує на базі Національного університету будівництва та архітектури. Покроково тут втілюється ідея інноваційного парку або «заводу винахідників» «Вимірювач». Першими результатами були міждисциплінарна урбаністична школа та школа експериментального предметного дизайну, а також музичні резиденції й майстер-класи. Інституційне досягнення останнього напрямку — «Лабораторія звуку». Це своєрідний освітній хаб, що з’явився завдяки об’єднаним зусиллям Острова, заводу, компанії TCM Audio, та за підтримки Українського культурного фонду. Тут електронні музиканти вчаться паяти, тестують власне обладнання та працюють з артефактами серійного музичного виробництва. Відомою була, наприклад, серія електронних інструментів «Естрадин». Лінійка презентувала різноманітні електрооргани, синтезатори, ритмбокси та електронні баяни.

Наступного року лабораторія планує масштабний спільний проєкт з Інститутом Електронної Музики та Акустики (м. Ґрац, Австрія), в якому буде задіяно багатоканальне звукове обладнання. А вже на початку цієї осені в лабораторії презентували дві резиденції.

Індивідуальна резиденція саунд-артистів Сигма тривала кілька тижнів. Її учасники створювали проєкти на перетині мистецтва та технологій, а також ділитися власними методами на майстер-класах. Всі проєкти Сигми — від радіостанції з перетвореними в аудіозаписи дані, зібрані на території заводу, до символічної композиції, складеної зі звуків машин, із частотою біту в 65 ударів на хвилину (ювілей Електровимірювача) — відвідувачі могли оцінити саме в Лабораторії звуку. Сигма ділила відкриті дні з колективною резиденцією V:UNCASE. Живі виступи обох резиденцій проходили дві ночі пліч о пліч на відкритих локаціях Вимірювача.

Повернення до нового

Резиденцію V:UNCASE вже вдруге курує громадська організація «Інститут Звуку». Це інституційне продовження київського клубу Ефір. Кілька років тому Інститут проводив освітні заходи, присвячені різним практикам і дискурсам в електронній музиці: від модулярного синтезу і нойзу до історій жінок в українській електроніці. На базі ГО діє практичний освітній майданчик Womens Sound, мета якого — створювати можливості для електронних музиканток і композиторок. Спільно з кількома ініціативами з ЄС вони організовували жіночі резиденції WOK.

Анонс-запрошення на V:UNCASE цьогоріч поставив питання: «Чи можливо знайти нове у звуці?» Учасники мали зрозуміти чим є «нове», «звук» тощо, а також з’ясувати, у яких стосунках вони перебувають у різних контекстах. У програмному тексті V:UNCASE куратор(к)и Саша Долгий, Олеся Оникієнко, а також Аня Хвиль доходять самоочевидного висновку, що відповісти на заявлене питання неможливо. Натомість open call звертався до зацікавлених безпосереднім творчим процесом. Або, як це називають куратор(к)и, пошуком. На десять днів п’ятнадцяти учасникам запропонували досліджувати звукове нове на «полігоні» заводу, долучаючись до різноманітних освітніх заходів, які могли б надати саунд-артистам нові інструменти.

Нові простори

Відкриті дні минулого, пілотного року на Вимірювачі особливо запам’ятались відвідувачам освоєними локаціями заводу. Технічний басейн для охолодження, альтанка над колишнім кафе, стилізованим під давній грот, як і окремі павільйони — викликали дивне відчуття повернення в тих, хто відвідував Електровимірювач знову. Завод лише починає відкривати двері для нової публіки та звикати до її естетичних вподобань і практик дозвілля, але реакцію його працівників на події вже можна назвати швидше позитивною.

Композитор Павло Граф — співробітник Електровимірювача. Як резидент він представив базову модель осцилятора на програмованій логіці. Можливість самому створити бюджетний синтезатор для Павла є своєрідним квестом, який при цьому потребує знань технологій та альтернативної математики. Власна творчість музиканта — проєкт Kingdom — це вкрай дивна, фактично аутсайдерська, але оригінальна суміш експериментальних стилів та поп-музики. Сам артист найближчою аналогією вважає аудіофільми.

Заявлений пріоритет процесу був цілком очевидним на резиденції. «Урочистий» старт відкритих днів символізував геппенінґ Ярослава Аносова (Prvrtn). На прохідній житомирського заводу перформер провів пародійний захід — із перерізанням стрічки та святковим фуршетом. Подія продовжилася шумовою імпровізацією на інтерактивному синтезаторі, встановленому на макеті заводу. Як і більшість учасників резиденції, Аносов зауважив, якою важливою вона є для артистів. Такі, здавалось би, базові речі, як створення середовища, спілкування та зміна парадигми мислення через досвід — сьогодні ціняться високо саме через їхню рідкісність. Акція з «відкриттям» склала практично весь бюджет, виділений на один індивідуальний проєкт.

Майстер саморобних синтезаторів та звукових ефектів Ерех Соу поставився з певною критикою до параметрів резиденції. Музикант працює у Лабораторії звуку регулярно. Минулого року він виступав як спікер із майстер-класом, а цьогоріч взяв участь як резидент. Ерех зауважує, що результат, якого можна очікувати в такі короткі строки з бюджетом у три тисячі гривень — це «пасочки в пісочниці». У виставковому павільйоні, «Галереї звуку», він презентував аудіовізуальну інсталяцію «Вимірювальний хронос». В ній артист намагався трансформувати телевізійне зображення за допомого аудіосигналу. В результаті він просторово поєднав власну роботу з інсталяцією Андрія Ругару (r. roo) «human signal». Остання — своєрідне дослідження звуку в просторі за допомогою записаних напередодні вправ із розширених вокальних технік.

Окремі концептуальні локації створили також Ґанна Брижата (Bryozone) у роботі «Відновлений ±» — камерній архітектурній виставці, чий головний об’єкт, за словами авторки, «говорить мовою заводу»; та Ратмир Білодід. Композитор представив інсталяцію на тему романтики та близькості у двох частинах. У першій він спробував досягти ефекту ASMR за допомогою монофонічного синтезатора на квадрозвуці у задимленій кімнаті. Імерсивність простору підсилювалась відеорядом, що містив макроскопічні зображення частин тіла. Друга складова його диптиху розмістилась на альтанці. З портативної колонки у торбині зі справжньою трояндною, що оберталася під стелею конструкції, лунали куплети сентиментальних американських пісень післявоєнної доби.

Білоруський учасник резиденції Євген Шевчук (Husband Pointers) розташував на заводі 3D-скультптури з qr-кодом, що вів до його композиції, а мисткиня Vogel Ray створила позаконфесійне місце для молитви та медитації. Її аудіовізуальна інсталяція «Меркаба. Інсталяція. Звук» працює з різними вимірами сакрального символу. Ще одним локусом була кімната із синтезатором у макеті приміщення авторства резидента Олександра Горбунова (Roku Roku Suzu).

Об’єкти, віднайдені заново

Робота зі знайденими на заводі об’єктами — матеріальними артефактами та акустичними «трофеями» — була основним ресурсом індивідуальних проєктів V:UNCASE. Для декого Електровимірювач був не лише постачальником засобів, але й об’єктом дослідження. Електронна продюсерка Катерина Кострова (Burning Woman) відзняла документальний фільм «Вимірювач сенсів». Камера приділяє максимальну увагу кожному працівнику або працівниці, яких вона знаходить; кожному об’єкту та деталі — від станків за роботою до м’яких іграшок-талісманів. Відео пропонує глядачеві виміряти, наскільки цінним є окреме зображення. Якщо візуальний ряд твору може нагадувати про The Movement of People Working композитора та фільммейкера Філа Ніблока, у якому демонструються години кропіткої ручної праці без контекстного коментаря, то меланхолійна звукова доріжка спонукає згадати іншого жителя Нью-Йорка, Вільяма Басінського із його тетралогією Desintergration Loops. Катерина наголосила, що у своїй роботі намагалася показати завод як культурний об’єкт, публічний доступ до якого міг би змінити звичне бачення людей. У зацикленій ембієнтій композиції, що за задумом авторки мала створювати атмосферу світлого та обнадійливого смутку, зокрема використано і синтезатор, розроблений на Електровимірювачі.

Роботу на заводі відзняла для свого фільму ще одна резидентка, Аліна Якубенко (Mussalina). До перегляду вона запропонувала трейлер із досить іронічною низькобюджетною естетикою. Стрічка була заявлена як рімейк епізоду з «Тієї, що танцює у темряві» Ларса фон Трієра, але із посиланнями на «Симфонію заводу» Масолова та «Симфонію Донбасу» Вертова й Шостаковича. Зі знайдених на Електровимірювачі об’єктів складався й триптих музиканта й художника Слави Дядюна. Автор заявляє, що «нове може початися звідки завгодно», тому його звернення до базових форм виглядає логічним. Інсталяція «Народження з шуму» демонструє три стенди із фрагментами приладів, кожен з яких візуально символізує власну функцію: ритм, гармонію або звуковий колаж. Три відповідні композиції, зібрані Дядюном із польових записів заводу відвідувачі могли прослухати на самих стендах.

Колажну роботу з архівного відео з Електровимірювача та про нього глядачі також побачили на одному з нічних живих виступів — концерті електронної музикантки Ірини Новікової (Insomnia Taxxi).

Концепції нового

Деякі резиденти втілили власне бачення нового, користуючись наявними засобами. Олексій Бистрий займається здебільшого модульним синтезом і грає музику в діапазоні від ембієнту до техно. Він стверджує, що насьогодні людина як художник не здатна створити щось принципово нове, натомість єдиним його джерелом музикант вважає природу. Олексій представив прототип ландшафтного контролера, який впливає на звуковий твір за допомогою записаних об’єктивних параметрів: яскравості, температури повітря, значень газоаналізу, мікровібрацій тощо. Усі дані він зібрав у лісі біля Житомира. Із результатом дослідження можна було ознайомитись в окремому павільйоні з чотириканальним звуком.

Для художника Лео Троценка резиденція V:UNCASE була приводом попрацювати зі звуковим медіумом. На території заводу виникали досить тривожні звуки гелікоптера, чиєї присутності годі було очікувати. Неподалік технічного басейну, що цього року не був доступним як концертна локація, знаходилась схованка зі «Звуковою ситуацією № 1». Інсталяція була у вигляді квадрофонічної системи, що передавала запис гелікоптера, та пару шезлонгів. Нове у цьому аудіовізуальному творі можна розуміти як дещо неочікуване.

P. S.

В українських вишах автори письмових робіт стикаються із проблемою новизни власних досліджень. Чи дійсно вони хочуть знайти щось нове, чи насправді їм просто треба йому навчитись? Отримати досвід, розвинути навички. Якщо під новим ми розуміємо пошук або процес, навчання під час роботи, – навіть якщо ви досвідчений автор або авторка, – тоді буде легше осягнути суспільну цінність таких серйозних розваг, як мистецькі резиденції. В тому числі й звукові.