Забобони: досліди Андрія Хіра

У рамках Книжкового Арсеналу буде представлена експозиція робіт Андрія Хіра з проекту «Забобони» (2015): художник доповнить і розширить проект, показаний узимку в «Я Галереї», а новими компонентами стануть рукотворні маски –  невід’ємна частина містичних ритуалів із прадавніх часів. Також за участі Андрія Хіра відбудеться презентація арт-буку «Забобони», до якого увійшли автентичні етнографічні матеріали карпатського регіону. Під час майстер-класу Андрій Хір розповість про «анатомію» свого арт-буку та тонкощі його виготовлення, використовуючи саморобний станок, який і допоможе наочно продемонструвати процес створення заготовки для майбутньої рукотворної книжки.

Прошивка книги “Забобони”.

У сучасному українському мистецтві Андрій Хір є одним із небагатьох молодих художників, які «розкопують» українську архаїку. Досліджуючи наукові праці етнографів та фольклорні джерела, автор візуалізує народну мудрість, часто – алогічну та незрозумілу.

Коли Жак Дерріда говорив, що «нічого не існує поза текстом», йшлося про те, що наша реальність – це і є текст. Світ відкривається людині в історіях про нього, а культура – частина цієї реальності. Тому, якщо ми хочемо наблизитися до розуміння культурного пласту, ми зазвичай починаємо з текстів. Із них почав і Андрій Хір. За точку відліку автор узяв усні народні оповідки, записані дослідниками фольклору на початку ХХ ст.

Андрій Хір за роботою.

Художника зацікавив механізм утворення таких фраз, як «риба гниє з голови», «один у полі не воїн». Закладені на підсвідомому рівні, ці словесні комбінації, здавалося б, не викликають ні в кого жодних сумнівів. Ні в кого, крім Андрія. Саме народні приповідки, забобони, замовляння є центральними образами багатьох творів художника. При цьому він не обмежується лише їхнім загальним значенням, а буквально розкладає їх на елементи. У його інтерпретації риба – це риба, а воїн – це воїн. Вони не є узагальненими абстрактними образами, вони – цілком сучасні герої урбаністичних казок.

Віддавши перевагу слову, художник миттєво потрапляє в «тренд». І справа не лише в тому, що нині людина продовжує підсвідомо культивувати віру в силу слова, хіба що замість фольклорних забобонів вона вірить у рекламні слогани. В глибині культурної пам’яті людини продовжують спрацьовувати давні переконання. Чим скрутніша й критичніша ситуація, тим більша потреба в людини висловлюватися й опиратися на впізнавані образи.

Андрій Хір розраховує на реакцію «пригадування», пропонуючи глядачам візуальну «книгу» давніх українських вірувань. «Прочитати» її можна було в кураторських проектах Павла Гудімова «Хір – звір з гір» (2011) та в «Приповідках» (2013). Виключенням не стала й виставка «Забобони» (2015), що була однією з найбільш відвідуваних проектів «Я Галереї» за 7 років існування арт-центру й складалася з кількох умовних блоків: живописних полотен, графічних робіт, артбуку та об’єкту в просторі.

У своїх живописних та графічних роботах Андрій Хір нагромаджує символи, від чого асоціативний ланцюг замикається – текст переходить у візію і навпаки. Глядач зненацька усвідомлює, що весь час перебував у стані двовір’я: християнства та язичництва, які співіснують органічно. Це роздвоєння українського світосприйняття Тарас Прохасько називає навіть не ключем, а злодійською відмичкою, якою людині вдається відкрити будь-який замок. Згадаймо персонажів «Землі» Ольги Кобилянської, де двовір’я було звичайним станом людини: «Онуфрій був забобонний, але не в такій мірі, як Івоніка». Однак ця забобонність аж ніяк не заважала героям молитися.

У своєму проекті Андрій Хір також акцентує увагу на цінності подібного локального явища «злиття світів». Коли людину бентежить невідомість – вона шукає шляхи її подолання, а якщо невідомість є постійним супутником людського життя, то невикорінною залишається й віра в забобони.

Однак технічні інновації інколи порушують розуміння природного зв’язку між явищами. Поверхневий контакт із сучасною цивілізацією впливає на сприйняття світових науково-технічних здобутків. Тому, коли у регіоні українських Карпат люди говорили про ровер (велосипед), пояснення виглядало так: «Ровер вважають за щось несамовите і звуть люципером» (чортом). Розуміння механізму роботи велосипеда свого часу потрапило у позадосвідну зону людини. Тому народна уява адаптувала невідомий їй раніше предмет до звичних абстрактних понять. Досліджуючи подібні випадки, Андрій Хір знаходить численні історії про переселення чортів у різні прояви науки та техніки: за народними уявленнями, світ настільки насичений абстрактними сутностями, що вони органічно вплітаються у сучасний світ у вигляді електрики, телефонного зв’язку або залізничного сполучення. Наприклад: «Казали мені тато, що колія сама не їде. То коло кожного воза є 12 осинавців (чортів), що то тручают». І з одного боку, це просте і дотепне пояснення світу, а з іншого – складна концепція світобудови.

“Ровер вважають за щось несамовите і звуть люципером” 120 Х 100 см. полотно / акрил / вишивка. 2014

Це нагадує «магічне мислення» карго-культу, коли ланка для раціонального пояснення  невідомої раніше «продукції» випадає, натомість залишаються зовнішні атрибути, ритуали й деформоване сприйняття об’єктів. Магічне мислення оголює всю складність наявних концепцій світорозуміння. Одним із важливих конструктів є природний ареал, у якому людина перебуває. В українців він був тісно пов’язаний із рослинністю. На Гуцульщині є повір’я, що викопувати белладонну (матріган) треба одночасно з розкидуванням навколо неї грошей та імітуванням танцю. Адже вірили – все, що робить той, хто викопує рослину, буде робити і той, кому дадуть напитися відвару з неї. (В. Войтович «Українська міфологія»). Ідентичний ритуал з викопування мандрагори описано й у творі «Вчення Дона Хуана» Карлоса Кастанеди. Андрій Хір використовує цей сюжет в одній зі своїх графічних робіт.

Ще за одним повір’ям, «на землі є місця нечисті, де пробуває чорт. На тих місцях росте звичайно лише бзина». У народних уявленнях бзина (бузина) – втілення і вмістилище чорта. Адже посадив цю рослину чорт і постійно сидить під нею, а тому її не годиться навіть торкатися, а тим більше викопувати, оскільки потім все життя докучатимуть хвороби (В. Войтович «Українська міфологія»). Так у графічній роботі Андрія Хіра на цю тему чорт і бузина – центральні композиційні та смислові елементи. Але художник зображує їх так, що це чорт стає вмістилищем для бузини, а не навпаки. Рослина стає «функціональним» продовжувачем чорта й перетворюється на його важливий орган – очі. Саме ця демонічність впливає на забобонне ставлення до лікарської рослини більше, ніж її отруйна властивість. Художник уміло жонглює цими асоціативними символами, створюючи фрагмент картини світу.

Персоніфіковані уявлення про стихії природи та ландшафти сприяли візуалізації і героїв української демонології. Кожен має своє обличчя, тулуб та інші частини людського тіла: «Домовика можна побачити при запаленій страсній свічці. Він виглядає, як хлопчик з люлькою в зубах». Або водяник, який виглядає як риба, та одночасно може бути схожим і на чоловіка з довгим хвостом та крилами,  і на дідуся із довгою бородою (В. Гнатюк «Знадоби української демонології»). Такий опис дає нам уявлення про те, що водяник має то антропоморфні, то зооморфні втілення. Тобто проблему роздвоєння, про яку йшлося в контексті вірувань, можна адаптувати й до розуміння конкретних персонажів.

Один із тих численних випадків, коли людина прагне домовитися з духами, укласти з ними угоду, задобрюючи, за традицією, щедрим жертвоприношенням, є фраза «Рибаки уміють придобрюватись водяникам, кидаючи їм у воду новонароджені мертві діти і падлину». Вона й лягла в основу однойменного полотна Андрія Хіра. Але чи є у водяника «совість» та чи усвідомлює він, що з ним хочуть про щось домовитися?..

“Бурю пускають чорнокнижники. Їх найважнішою задачею єсть робити град та вести вітри і хмари” Полотно / акрил / вишивка 120 Х 200 см. 2014 р.

Привертає увагу також народний спосіб трактування явищ за допомогою визначення властивостей, які їм не притаманні: «Місячник то не баран не вівца, не чоловік не жінка». Андрій Хір всі ці антивластивості, які вказують, що саме місячником не є, між собою поєднує. У результаті виходить чудернацький синтез елементів: кола, що нагадують фактуру овечої вовни, баранячих рогів та щелеп, а також форми повного та молодого півмісяця. Адже, за повір’ям, місячник змінює свою стать (чоловік стає жінкою і навпаки) згідно зі змінами фаз супутника. У полотні Андрія Хіра все зайняло свої позиції: місячник, зітканий з антивластивостей, виходить на герць із місяцем справжнім.

Варто також згадати ще одну особливість української космології – ранговість. Відповідно до неї, чорти мають свій ранг. Наприклад, гуцули вважали, що найголовніший чорт називається «арідником» і йому підпорядковані чорти нижчого рангу: «дідьки», «біси», «юдники», «щезники». Більше того, одні чорти є дурними, інші – мудрими та справедливими. Подібне ієрархічне нашарування можна простежити і в уявленні про структуру світу: земля стоїть на морі, в тім морі є друга земля, відтак знову море, потім знову земля – земля Арідникова, пекло. Андрій Хір так само послідовно, пласт за пластом відтворює ці категорії. А на найглибшу (найнижчу) поверхню – «саме дно пекла», хромий, а тому найгірший осинавець (чорт) відводить найбільшого грішника.

«Ідея мого проекту в тому, що духовні сили мають чіткий опис, мені ж хочеться візуалізувати їх. Те, що ми про них забули, ще не означає, що їх не існує», – каже Андрій Хір.

Мистецтво дозволяє поглянути на ірраціональність під іншим кутом, ніж це може зробити наука. Більше того, сучасне мистецтво може вивести народну оповідь у тривимірний об’єкт, як, наприклад, «Бог взяв осинавця за свого першого товариша і сотворив із ним світ» – Андрій Хір будує хату, але ми вгадуємо у ній зооморфні елементи. Хата як модель космосу для людини та «єдина зовнішня ознака діяльності цілого роду» (Тарас Прохасько «Одної і тої самої»), мислиться живим організмом, світом добра-Бога та зла-осинавця.

Західноукраїнська космологія за кілька сотень кілометрів від місця експонування «Забобонів» показує свої нові грані. Андрій Хір візуалізував текстові коди в авторській декоративній манері та виступив у ролі творця-оповідача про єдність духів, чортів та Бога. Невипадково у своєму відеоролику художник тримає у руці циркуль – інструмент творення світу.

Проект «Забобони» – ще один ключ, який віднайшов Андрій Хір для відкриття широкого спектру самобутніх поглядів на світобудову, яка для багатьох перебуває за сімома замками. Ще не всі ключі є. Проте без зайвих зволікань художник уже розпочав їхній пошук.