Канни: 10 найцікавіших фільмів 2021

«Аннетт», Леос Каракс

Канни відкрив фільм «Аннетт» Леоса Каракса, на який кіномани чекали дуже довго. Це перший англомовний фільм французького режисера. За сюжетом, Генрі (Адам Драйвер) — успішний стендапер. Його дружина Енн (Марійон Котiйар) — оперна співачка. «Аннетт» — це мюзикл, і пара на початку фільму без угаву співає про те, як сильно вони люблять одне одного. Потім у них народжується дитина, буквально — лялька на шарнірах. «Дівчинку» називають Аннетт, хмари над цим дивним сімейством поступово скупчуються. Енн підозрює, що вона погано знає свого чоловіка. Генрі звинувачують в абьюзі одразу шестеро жінок. До того ж, чоловік і сам невдало жартує на сцені про мінет в газовій камері і втрачає популярність в епоху толерантності. Все закінчується погано. Не варто очікувати, що після «Корпорації “Святі мотори”» (2012) в режисурі Каракса щось змінилося. Адже нічого не змінилося в його власному житті. Як видно з цього фільму, він як і раніше оплакує свою загиблу дружину, акторку Катю Голубєву, і мучиться від почуття провини. До теми втраченої любові домішується й проблема того, що наші діти також не можуть пробачити нам певні вчинки. Музику до фільму написав культовий гурт «Sparks», вийшло неймовірно мелодійно. Каракс був нагороджений на кінофестивалі як кращий режисер, приз за нього отримали брати Мейл із групи «Sparks».

«Пам’ять», Апічатпонг Вірасетакул

Ще один англомовний дебют на Каннському кінофестивалі — новий фільм «тайського Девіда Лінча» Апічатпонга Вірасеткуна. Режисер — володар «Золотої пальмової гілки» за фільм «Дядечко Бунмі, який пам’ятає свої минулі життя», вперше щось зняв за межами своєї батьківщини. Його новий фільм «Пам’ять» з Тільдою ​​Суїнтон чекали ще минулого року, але коронавірусна пандемія змінила плани. Шотландка, яка вирощує орхідеї на продаж, відвідує родичку в Колумбії. Тут на неї звалюється незвичайне безсоння, протягом якого вона не тільки не може спати ночами, а й чує дивні звуки. Вірасетакул отримав приз журі, розділивши його з ізраїльським режисером Надавом Лапідом.

«Титан», Джулія Дюкорно

А ось і «Золота пальмова гілка». Алексіс їде зі своїм батьком в автомобілі і заважає йому вести машину. Стається аварія, в результаті якої Алексіс роблять операцію на мозку і зашивають в голову титанову пластину. Дівчина виростає і починає заробляти стриптизом на автошоу. Одного разу її переслідує закоханий фанат, якого вона вбиває, встромивши йому спицю для волосся в вухо. Позбувшись трупа, Алексіс повертається додому, де займається сексом з автомобілем. Вона вагітніє і знову починає вбивати — свою коханку і її сусідів по квартирі. Виявивши, що її переслідує поліція, Алексіс змінює зовнішність, ламаючи собі ніс, а далі переконує героя Венсана Ліндона, що вона — її давно зниклий син. Дюкорно відсилає до Девіда Кронненберга, переосмислюючи жанр боді-хоррора. Тут і трансгресія, і мінливий гендер, і інші яскраві прикмети нового жіночого кіно. Джулія Дюкорно до цього була відома як режисерка канібальського фільму жахів «Сире».

«Купе номер шість», Юхо Куосманен

Фільм фінського режисера Юхо Куосманен — спільне виробництво Фінляндії, Естонії, Росії та Німеччини. В ролях — Сейді Хаарлем, Юрій Борисов і Поліна Ауґ. Студентка з Фінляндії сідає в поїзд Москва-Мурманськ, намагаючись утекти від своєї таємничої московської любові. Завдяки випадку їй доводиться розділити довгу поїздку й тісне купе з грубуватим російським шахтарем. Вимушене сусідство допомагає обом пасажирам купе № 6 усвідомити свою самотність і тугу за людськими відносинами. У 2016 році фільм Куосманен «Найщасливіший день в житті Оллі Мякі» здобув головний приз в програмі «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю.

«Острів Бергмана», Мія Хансен-Лев

Кріс (Вікі Кріпс) і Тоні (Тім Рот) — пара американських сценаристів, які прибувають в резиденцію Інгмара Бергмана на острів Форе. Кріс — життєрадісна простачка, яка трохи заздрить чоловікові в тому, що він більш успішний. У той час як вона написала в нотатнику всього пару майбутніх сцен, Тоні вже майже завершив сценарій, на полях якого він малює сцени БДСМ-сексу. На Форе вони вивчають будинок Бергмана, дивляться його хіти в маленькому приватному кінотеатрі, відвідують атракціон «Бергман-сафарі» — подорож пам’ятними місцями на жовтому автобусі. Кріс, схоже, нічого не знає про великого режисера, оскільки дивується навіть тому факту, що в автора було дев’ятеро дітей від п’ятьох різних жінок. Удома вони залишили маленьку дочку, за якою Кріс сумує. Цей скромний фільм Хансен-Лев стане улюбленим для фанатів Інгмара Бергмана.

«Веди мою машину», Рюсуке Хамагуті

Юсуке Кафуку — успішний театральний режисер, якого запросили на фестиваль до Владивостока. Приїхавши в аеропорт, він читає лист від дирекції фестивалю, в якому говориться щось про скасування рейсу. Юсуке повертається додому і бачить, як дружина Ото займається сексом з молодим чоловіком. Юсуке мовчки йде, не сказавши ні слова і не виказавши себе. Через якийсь час він, прийшовши додому, знаходить Ото мертвою. Через два роки після смерті дружини його запрошують на фестиваль до Хіросіми ставити спектакль «Дядя Ваня» за Чеховим. Юсуке, попри віковий міскаст, призначає на роль дяді Вані молодого актора Такацукі (мовляв, загримуємо). Він підозрює, що Такацукі міг бути коханцем його дружини. Одночасно в Хіросімі йому видають водійку для його старенької червоної машини.

«Герой», Асгар Фархаді

Режисер Асгар Фархаді повертається до себе в Іран, щоб зняти фільм з іранськими акторами (до цього у нього був фільм «Лабіринти минулого» в 2018 році з Хав’єром Бардемом). Дворазовий лауреат «Оскара», Фархаді в своїй картині вирішує чергові моральні дилеми. За сюжетом, Рахім виходить із в’язниці, де відсидів строк за фінансові борги. Якраз в цей самий час його таємна подруга Фаркондех знаходить жіночу сумку з грошима, яких вистачить, щоби Рахім зміг розплатитися з кредиторами. У підсумку все йде не за планом, і герой Рахіма переживе багато сюжетних твістів, щоби дістатися до фіналу історії. Фархаді важливо вибудовувати зрозумілий наратив, який у цьому фільмі, втім, розвивається спіралеподібно. Критики вже назвали картину кандидатом на черговий «Оскар» і найкращим фільмом після «Розлучення Надера і Сімін».

«Вихор», Гаспар Ное

Цього разу французький хардкорщик Гаспар Ное, який нещодавно переніс інсульт, зняв не свій класичний божевільний фільм, а важку драму в дусі «Любові» Міхаеля Ханеке. У центрі сюжету — літня пара. У жінки, колишньої психотерапевтки (її грає зірка «Матусі і повії» Франсуаза Лебрен), — прогресуюча хвороба Альцгеймера. Чоловік (режисер Даріо Ардженто) — старий кінокритик, який пише книгу про кіно. Ное використовує поліекран: коли вона починає ранок із сомнамбулічної подорожі по квартирі, він ще залишається спати в другій частині екрана. Цей прийом за участі операторської роботи Бенуа Дебі справляє запаморочливий ефект. Ми стежимо за ними, коли герой сидить за друкарською машинкою, а вона опиняється в супермаркеті, забувши, хто вона і чого сюди прийшла. Героїня не впізнає свого сина — так само, як і онука. Перегляд «Вихора» — це доволі клаустрофобічний досвід.

«Французький вісник», Вес Андерсон

Вишенькою на торті конкурсної програми став фільм Веса Андерсона, режисера з найбільш упізнаваним стилем. Дія відбувається у французькій редакції канзаського щоденника «Канзас Івнінг Сан». Білл Мюррей грає головного редактора, а сама редакція є прообразом журналу «Нью-Йоркер». У фільмі купа зірок, починаючи від Едріана Броуді і закінчуючи Тільдою ​​Суїнтон. Тімоті Шаламе, наприклад, грає молодого шахіста і політичного активіста, який виступає на французьких студентських барикадах в травні 1968-го. Він спить із героїнею Френсіс Макдорманд, і ця сцена прямо цитує «Чоловіче-Жіноче» Годара. Є анімаційна вставка з гонитвою, оголена Леа Сейду, і купа кадрів із фуд-порно.

«Лінгуї», Махамат Салех Харун

Фільм розповідає про підліткову вагітність. Аміна рано стала матір’ю-одиначкою, а тепер її 15-річна дочка Марія теж вагітна — її зґвалтував сусід. Дівчинка хоче позбутися дитини, проте аборти в мусульманському Чаді заборонені. Лікар приватної клініки погоджується зробити операцію, хоча і просить за це мільйон. Паралельно у сестри Аміни теж проблеми: батько хоче зробити обрізання її маленькій дочці. Салех майстерно занурює глядача в атмосферу африканського патріархального побуту і показує, що жінки здатні впоратися з будь-якою драмою.