Одіссей в полоні естетики: як заблукали «Герої хаосу»

В час, коли театральні прем’єри стали рідкісним явищем, їх очікуєш з особливим нетерпінням і передчуттям, особливо, якщо творці нової постановки анонсують масштабний проєкт, що реалізовується в кількох містах, працює з цікавою темою і застосовує дослідницькі інструменти в творчому процесі.

Всеукраїнський проєкт «Українська Одіссея», що стартував зі Львова, пропонує тутешній публіці широкий спектр інтелектуальних активностей і естетичних насолод: онлайн дискусії з дослідниками/-цями і митцями про «(Без)відповідальне мистецтво» і те «Кому вигідні герої?», а також варіативну виставу-дослідження «Герої хаосу», прем’єра якої відбулася у Львівському академічному театрі ім. Лесі Українки наприкінці грудня 2020 року. У майбутньому, в Харкові, Одесі і Києві, будуть створені ще чотири вистави на основі поеми Гомера «Одіссея».

Над постановкою у Львові працювала велика команда: режисуру і сценографію створював Дмитро Костюмінський, драматургію – Максим Максимчук, хореографію – Віктор Рубан, музику – Геннадій Бойченко, текст – Максим Максимчук і Василь Сидорко (який також є актором у виставі), складну світлову та відеопартитури втілювала артстудія BLCK BOX, а продюсеркою виступила Вероніка Склярова. До участі у виставі залучені більшість акторів і актрис театру: Микола Береза, Віталій Гордієнко, Зоряна Дибовська, Анна Єпатко, Андрій Кравчук, Роман Кривдик, Катерина Кудлач, Софія Лешишак, Анастасія Лісовська, Сергій Литвиненко, Ісабель Меркулова, Василь Сидорко, Оксана Цимбаліст.

Митці і мисткині прагнули створити варіативну виставу-дослідження на тему героя і сформулювали для публіки і самих себе довгий перелік запитань, згрупованих у такі категорії: Як стати героєм? Яким героєм стати? Як бути героєм? Де місце героя? Чіткіше тема/проблема вистави-дослідження не окреслена в супровідних текстах, зрештою, центральним об’єктом на афіші став знак запитання, тож можемо лише припускати, на які вихідні пункти опиралися митці і мисткині та в якому фокусі розглядають обрану тему. У тексті Єви Райської, яка підготувала для платформи Theatre.love декілька публікацій про роботу над «Героями хаосу», знаходимо тезу, що вистава «міркуватиме над трьома важкими та неоднозначними темами: війна, герой та вбивство. Рівнозначно ставитиме під питання кожне з цих слів».  Автори надихались історією та образом Одіссея – воїна, який дуже довго і з труднощами повертається з війни та фільмом Стенлі Кубрика «Космічна одіссея», звідки, зокрема, цитують думку, що вбивство є важливим етапом еволюції людини, власне, питомо людською рисою, яка наближає інтелект австралопітека, чи навіть робота, до Homo Sapiens.

Драматургія вистави побудована як шлях від убивства, що його вчиняє горила у першій сцені (цитата з «Космічної одіссеї»), через війну, представлену як відтворення сцен із класичних полотен (зокрема, «Плоту медузи» Теодора Жеріко, сюжет якої зображує історію людей, що 13 днів дрейфували в морі на плоту і  через брак харчів удалися до канібалізму) до героя, втіленого тут у фігурі солдата із посттравматичним синдромом, який врешті залишається останнім вцілілим перед горою трупів, але так і не може повернутися з війни. Між цими точками є сцена суду над ветераном АТО, який вчинив убивство через нестабільний психічний стан після контузії, перформативне включення із питаннями акторів до публіки, що мають спровокувати діалог і живий обмін думками, та наприкінці Пенелопа, яка виголошує монолог про свій палючий гнів.

Тексту у виставі небагато, основна дія відбувається через пластичні сцени, над якими актори працювали спільно з Віктором Рубаном. Тут бачимо багато типових елементів з акторських тренажів, що в репетиційному процесі спрямовані на розвиток психо-фізичних можливостей акторів, а у виставу перенесені як естетичний елемент і додатково прикрашені світлом і димом. Так, вони також покликані передавати змісти, міркування про шлях і долю героя, які актори досліджували через свої тіла, але на ділі репродукують стандартний набір знаків, вихоплених із культурної тканини за тегами #герой і #війна. Причиною такої поверховості є, власне, пошук за ключовими словами обраної теми, що веде до накопичення асоціативних образів, але позбавлений ключового елементу будь-якого дослідження – формулювання проблеми. За громіздким переліком питань, якими творча команда замінила супровідний текст до вистави, немає позиції, зрештою, висловлюючись театральною термінологією, – конфлікту – дискусії з антагоністом, що провокує шукати ядро проблеми, розщеплювати і вивчати її будову, причини і вплив на середовище/дискурс, тобто, здійснювати дослідження, яке автори/-ки декларують у формулюванні «варіативна вистава-дослідження».

 Artistic research є дуже поширеним у сучасному мистецтві, такий академічний поворот зумовлений кризою репрезентації, відчуттям, що численні реінтерпретації текстів і універсальних досвідів не мають потенціалу ефективного впливу та працює шляхом зміщення уваги від абстрактного, об’єктивного знання – до конкретного, суб’єктивного, ситуативного. Театральна вистава або процес, що має на меті пошук нових знань або систематичне розслідування в обраній темі, мусила би пропонувати альтернативні точки зору на предмет дослідження. Натомість постановка «Герої хаосу» переповнена стереотипними моделями, наприклад, військового досвіду: у сцені суду бачимо ветерана АТО у виконанні Василя Сидорка, що представлений як жертва війни, яка спершу зазнала травм у бойових діях, а тепер потерпає від некомпетентності державних інституцій і викликає співчуття.

Інформація (зокрема, статистичні дані), якою творці вистави хотіли поділитися з глядачами, представлена у форматі коротких проектованих текстів, які супроводжують кожну сцену і несуть більше змістів, ніж сценічна дія, що ілюструє окремі тези і естетизує, естетизує, естетизує… Все тут вишукано красиве: вбивство, скорбота, війна, гнів – метафоричними етюдами доводиться насолоджуватись довго і неспішно, бо режисер випробовує глядача монотонною дією, що розтягує виставу на виснажливі три години, лише перші три сцени тривають 60 хвилин. Частина глядачів покидає зал в антракті.

Акторський ансамбль існує злагоджено, пластичні композиції відточені до деталей, а в імпровізаціях партнери непомильно чують колег і реагують на імпульси. Та за відпрацьованими переходами і перегрупуваннями в живі скульптури немає людини на сцені, з якою щось відбувається, яку щось турбує. Спроба акторів і актрис вступити в прямий діалог з публікою оголює хаотичні, незграбно сформульовані міркування команди, що не мають достатньої сили, щоби провокувати дискусію. «Чи нації потрібен герой?», «Чи можлива нація без героя?», «Чи може існувати герой без ідеї?», «Чи можна вбити словом?» – такого роду абстрактні запитання звучать зі сцени, публіка мляво підтримує вправляння в швидкому філософствуванні, всі залишаються в безпечній зоні і повертаються до відтворення/перегляду красиво поставлених сцен.

Не заперечую значення і цінність красивого, абстрактного мистецтва, але воно також має давати глядачеві певний досвід через творення неіснуючого, альтернативного світу. Та у випадку «Героїв хаосу» маємо справу з роботою, що претендує на мистецьке дослідження, тому тут доречно застосовувати відповідні критерії.

В соціальних мережах глядачі висловлюють захоплення світловою партитурою і музикою у виставі. Справді, команда BLCK BOX, освітлювачка Вікторія Романчук та освітлювачі Михайло Панчик i Артур Темченко, композитор Геннадій Бойченко, звукорежисери Володимир Помірко і Остап Шупер та, звісно, Дмитро Костюминський, який, крім режисури, розробляв сценографічне рішення, створили стильний візуально-звуковий простір, що точно співдіє з акторами і актрисами.

Тим часом герої і героїні постановки опинилися в заручниках естетики і ця неволя виявилася настільки приємною, що вони піддалися спокусі самозамилування та збилися зі стежки дослідів. Очікувана вистава-дослідження не сталася, натомість вийшла пластична поема, що відтворює закріплені у гегемонному наративі моделі героя і героїзму, але не вступає з ними в опозицію, лише скрушно констатує, що всі ми від них красиво страждаємо.

Фотографка: Тетяна Джафарова