Що таке театр-газета і як він може повернути владу над власним життям

Ця стаття писалася до 24 лютого 2022 року, але метод театру-газети, винайдений в часи диктатури в Бразилії, став першим, із яким спільнота практикинь «театру пригноблених» почала роботу під час ескалації війни –  у квітні 2022 року. Війна швидко робить наше сприйняття чорно-білим, веде до самоцензури та залишає мало простору для людяності та критичності. Який потенціал має театр, а саме театр-газета, щоби протистояти цим явищам, ми хочемо розповісти в цій статті.

А що може запропонувати театр? Точніше, театр, який створюють пересічні громадяни й громадянки про свій життєвий досвід? Безпечний простір, де можна зануритися в новий досвід. Повільний темп, який дає змогу усвідомити свій вибір оцінок та позицій.

Саме це пропонує театр-газета, одна з технік учасницького методу «театру пригноблених», винайденого бразильським театральним режисером Аугусто Боалем.

Театр пригноблених – це система фізичних вправ та ігор, технік роботи з образом та імпровізацією, мета яких перетворювати практику театру на ефективний інструмент розуміння соціальних та особистісних проблем та пошуку їхніх рішень. Ключові відмінності театру пригноблених від класичного театру – кожна людина є актором чи акторкою і має найкраще експертне знання свого життя, може через вправи й ігри поділитися життєвими стратегіями, які працюють для неї, задля спільного вирішення нагальних проблем у своїй спільноті. Для театру пригноблених характерний прямий діалог між акторами та глядачами: глядачі можуть ставати акторами та втручатися у виставу. Це театр, який шукає відновлення діалогу між людьми через аналіз відносин влади в  культурних та інституційних практиках соціуму. Це також театр, який запрошує не спостерігати, а самому чи самій писати сценарій свого життя та діяти – тестувати різні стратегії у безпечному просторі, не боятися помилок.

Учасниці курсу театру-газети

В театрі може грати кожен

Саме з техніки театру-газети почалася розробка методики театру пригноблених, бо в епоху диктатури в Бразилії в 1960-х роках було критично важливо знайти способи пов’язати театр із життям людей, які потерпають від насильства, несправедливості й бідності, для розвінчування міфів про «об’єктивність» журналістики та показати, що в театрі може грати кожен і кожна.

Цікаво, що в практиці засновника психодрами Якоба Морено також фігурує техніка «жива газета», яку він використовував для розігріву групи людей на вулиці через розігрування актуальних новин у театральній формі.

Згідно з постановами влади, людям можна було озвучувати,  виносити на обговорення тільки офіційну позицію диктаторського уряду Бразилії. Іншими словами, існувала жорстка цензура та заборона на свободу вираження власної думки щодо подій. Таким чином, аби не порушувати законодавства, але водночас звертати увагу людей на важливі речі, акторська трупа під керівництвом Боаля інсценувала статті з газет. Для того, щоб це не виглядало простим «читанням текстів», творча команда режисера на чолі з ним створили 12 технік, через які тексти презентувалися на сцені для глядачів.

Театр-газета в епоху популізму та пропаганди

Як змінюється Ваше сприйняття інформації, коли ви чуєте її в новинах, вже з визначеними акцентами та гачками для Вас? Або це стаття на першій шпальті в глянцевому журналі? А якщо текст читає людина дуже повільно чи під українську народну пісню? А якщо додати картинку (програвання дії в новині) або картинку з протилежним змістом, або перенести новину в історії та часі? Або змінити, від імені кого ця новина оповідається? Відчуваєте свободу креативу та різні світи, по яких вже починає гуляти Ваш мозок? Як він починає приміряти на себе ці сценарії та казати Вам, як йому там?

У театрі-газеті інформація є глиною, з якої можна ліпити що завгодно, припускати різні сценарії та легко змінювати ракурс сприйняття, піддавати сумніву попередній образ.

Методика театру-газети – це не пошук справжньої об’єктивної інформації, це спосіб її осмислення, критичного споглядання для розширення рамок сприйняття. Ми читаємо тексти, можемо їх обговорювати. А в театрі ми  можемо їх зіграти, віддзеркалити, змінити…

Учасниці курсу театру-газети

Як це працює?

Яна Салахова та Владислава Крижна у квітні-травні 2021 року запустили онлайн-лабораторію, щоби дослідити релевантність театру-газети в епоху зуму та соцмереж, із поправкою на український контекст. Учасниками й учасницями майстерні були активісти, професійні журналісти, люди, що практикують плейбек театр і театр пригноблених. Всі вони протягом 6 зустрічей в зумі досліджували техніки театру-газети та можливість їхнього застосування для розвитку критичного мислення й аналізу пригноблення через медіа у своїй театральній практиці.

«Мені дуже сподобалась робота з інформуванням про законопроекти і те, як насправді люди можуть до цього ставитися. Можливо, щось таке я зможу зробити про законопроекти у соціальній сфері, де є багато суперечностей»,— ділиться своїми враженнями учасниця лабораторії театру-газети Тамара Наук про досвід роботи з технікою «перехресне читання».

Що вийде, якщо перехресно читати текст законопроєкту та філософські роздуми про життя й смерть? Вийде дуже людяне прочитання та роз’яснення для людей, не знайомих із законотворчістю та юридичною мовою, яке б могло бути вступом до публічного обговорення законодавчої ініціативи. Текст проєкту закону зобов’язує дітей або інших родичів, що претендують на спадщину батьків або родичів похилого віку, яких вони оформлюють до будинків для літніх людей або психоневрологічні інтернати (тобто користуються державними соціальними послугами), компенсувати витрати на утримання державою їхніх родичів похилого віку та надання інших соціальних послуг.

Нижче  наводимо кілька уривків двох текстів, які читалися та обігрувалися через техніку «Перехресного читання» :

Є така крилата фраза – пам’ятай про смерть.

Законопроєкт вводить норму,

за якою діти мають компенсувати

витрати, які несе державний

бюджет на утримання

бабусь і дудусів. 

Але як же важливо говорити собі:

“Пам’ятай про життя,

про щасливі хвилини, про  милосердя»

У разі, якщо ви оформлюєте

батьків похилого віку у

дім для літніх людей,

психіатричну лікарню,

ви маєте компенсувати

їхнє перебування там.

Після презентації текстів обов’язково проходить обговорення серед глядачів і глядачок із акторами й акторками щодо того, які нові змісти з’явилися, чи змінилося сприйняття тексту.

Аня На, учасниця лабораторії театру-газети: «Мені стало зрозумілішим існування такої штуки, як новини в телевізійному форматі, коли людина сидить і читає новини іншим. Я цього формату ніколи не розуміла. А тепер осяяло: адже коли текст є лише текстом, то його треба перетравлювати й докладати більше зусиль. А коли його читає хтось, то купа роботи зроблена: розставлені акценти, виділені сенси, адже просто інтонація, навіть без міміки, може зробити з текстом що завгодно – висміяти, налякати, знецінити, зробити нудним».

Щодо самого законопроєкту, то він не пройшов експертизу Національного агентства з питань запобігання корупції та був відправлений на доопрацювання.

Українська народна пісня для викриття борців за «традиційні цінності»

Учасниця лабораторії обрала текст новини про вимогу одеських депутатів вилучити з продажу книгу про кохання двох принцес. Чиновники спираються на «традиційні цінності», тож учасниці лабораторії вирішили поєднати читання зі співом української народної пісні «Ой дівчино шумить гай…», яка насправді показує недолугість цінностей, на які спираються депутати.

«Якщо говорити про те, що би мені хотілося – щоб на уроках будь-якої мови й літератури так працювали  з текстами. Щоб усі дорослі проходили курс і мали доступ до методу», – ділиться своїм баченням просування методу театру-газети учасниця лабораторії Аня На.

 Хочете поговорити чесно про корупцію – запустіть її в космос!

Учасниця лабораторії принесла уривок тексту з чату в вайбері, де люди обговорюють схеми «як купити довідку про ПЛР-тест або сертифікат про вакцинацію». Наша «українськість» буде заважати веденню критичної розмови про суть тексту, тому в міні-виставі цю розмову ведуть планети сонячної системи, на які ми не можемо накласти свої стереотипи й упередження як на своїх співгромадян, але зможемо сфокусуватися власне на ризиках таких дій для безпеки суспільства.

«Легалізація» коноплі через історичне читання

Люди в Україні досі не можуть легально використовувати коноплю в медичних цілях. На лабораторії учасниці представили текст, у якому нібито з 1950-х років коноплю захищають від тварин, накладають штрафи, і глядач вистави вже може уявити, що так було завжди, а якщо я вже це уявив/уявила – я можу прийняти цю реальність як норму.

 У нас багато табуйованих, складних тем – уроки християнської етики, захист прав ЛГБТК+ спільноти та ромів, а театр-газета дозволяє мріяти про іншу реальність в дії.

Ната Вайнілович, учасниця майстерні, пояснює, як працює метод театру-газети: «Рефреймінг реальності – ще одна асоціація з тими змінами в сприйнятті публічної інформації, які приносить робота в театрі-газеті. Коли ми читаємо статті й публікації, внутрішнім голосом ми все одно промовляємо її по-своєму, розставляючи ті чи інші акценти. Але ті, хто пишуть професійно статті, володіють прийомами формування речень, послідовності абзаців, які звужують сприйняття тексту до того, що потрібно саме їм. Тому коли людина має змогу змінювати текст, змінюючи слова на синоніми, переставляючи речення місцями, вишукуються нові змісти. Тобто та сама подія набуває іншого значення. А ще такий підхід вивільнює творчу енергію як ознаку живості людської свідомості».

У своїй книзі «Культура в підмурках громадянського суспільства» Паскаль Гілен багато розмірковує про роль сучасного мистецтва й наводить цитату Лумана «Немає неминучого й неможливого», а «все що існує, може існувати по-іншому». Театр-газета створює нову реальність, яка критично ставиться до наявних культурних стандартів, дає новий погляд на вже відомі факти, що може вести до змін уявлення про себе та світ навколо.

Учасниці й учасники курсу театру-газети

У театрі-газеті ми повертаємо собі владу над своїм життям

Аня На сформулювала своє бачення цього театрального методу: «Театр газета – метод, що невидимо й щоденно використовується різними людьми, організаціями та структурами, що мають владу. Але чи не тому, зокрема, вони і мають владу? Бо знають і застосовують метод впливу на пересічних людей. Людей, які цей вплив відчувають, але не можуть пояснити, чому роблять той чи інший вибір: соусу, банківської картки чи президента.

Цей експериментальний курс від колежанок, цей метод «театру-газети» для мене – ніби надання права і мені також використовувати інструмент, яким користуються привілейовані люди. Проте якщо їх цікавить влада і збагачення, то мене – критичне мислення і моє психологічне здоров’я. Єдине, в чому сильніші ці люди – вони мають не лише інструмент, але й команду. Протягом курсу я прожила розуміння, що з інструментом чи без нього, наодинці опиратися будь-чому набагато складніше, ніж з командою однодумців та спільниць.

Під час цього курсу я зрозуміла, що коли ми можемо аналізувати й переосмислювати шалений шквал інформації, ми повертаємо собі владу, і можливість впливати на своє життя. Ніби людина, яку кидає хвилями в океані то туди, то сюди, а потім вона стає на дошку. І хай не змінює висоту та інтенсивність хвиль, але вона більше не безпорадна. Можливо, театр-газета і є ця дошка?»