дискусія


Режисерка Роза Саркісян розповідає, що таке політичний театр і як він може впливати на зміни в суспільстві

Роза Саркісян: Політичний театр

Анна Калугер роздумує над тим, за яких умов може існувати сучасна культурна критика

#История искусства после истории искусства

* Симптоматично, що вже після публікації авторка дочула: насправді в тексті пісні “Пірати” ТНМК і Сергія Жадана приспів звучить як “Вривайся, брате, ми усі тут пірати…”. Така “підміна” понять і слухове викривлення, мабуть, невипадкові відносно…

Тримайся, сестро: підсумки 2021 року

Завжди було трохи ніяково обговорювати серіали Нетфліксу, та й не дуже було з ким, але тепер, коли навіть український міністр культури долучився до публічної дискусії щодо одного з цих серіалів, усе змінилося. Чим ще зайняти…

Je suis Petra

Катерина Ботанова аналізує, чому останні роки в культурі для багатьох дієвців стали виснажливими й тупиковими

Ілюзія незворотності: культурні політики в постмайданний період

Розмова з Глібом Вишеславським і Олегом Сидором-Гібеліндою про словники сучасного мистецтва

Для чого писати словники?

Оксана Черкашина пояснює, що політичний театр запозичив у перформансу, куди подівся сценічний конфлікт і що таке енергія сцени

Оксана Черкашина. Театр і демократія: парадокси емансипації

Альона Каравай та Ольга Дятел розповідають, як спродюсувати мистецьку подію, щоб її полюбили глядачі й колеги

proto produkciia: “Культурним менеджерам треба ставати портами, щоб люди дрейфували саме до них”

Історикиня Оксана Дудко пояснює: якщо мати силу прийняти те, що ми були не лише жертвами, то нас чекатиме дуже цікава й інтелектуально стимулююча історія

Оксана Дудко: “Прийшла пора позбуватися казкових ідеалізованих наративів”

Мені симпатичне таке формулювання Катерини Дьоготь: “Феномен харківської фотографії 1970–80-х років — це частина радянської післявоєнної неофіційної культури, а та, своєю чергою, вкорінена в соціалістичній економіці”1. Тут є важливі дискурсивні форми: замість суперечливого визначення школи використано…

Побачити себе: дещо про суб’єктивність харківської фотографії

Паскаль Ґілен про ментальну пандемію, «близькість» як панацею від культурної ентропії та нудьгу кібер-вічності

Паскаль Ґілен: «Жити в часи перманентних катастроф – це і кошмар, і велика удача для дослідника»

Олена Мигашко розповідає про сучасний театр, який ризикує говорити про найскладніші межові психічні стани людини

Як сучасний театр говорить про самогубство й ментальні розлади