візуальне мистецтво


Художник – об Одессе начала 1990-х, современном украинском искусстве, «раскартинивании» и переходе к новым медиа.

Андрей Казанджий: «Мы выходили в эфир в одесских трамваях»

ЛІЯ ДОСТЛЄВА міркує, чому проект кожного нового пам’ятника на місці Леніна буде поганим і чому це хороша новина для нас із вами.

Неможливість суспільної угоди

ЛАРІОН ЛОЗОВИЙ – про засади роботи центрів Сороса й принцип «відпрацювання боргів минулого» як постколоніальну позицію.

Наскільки реальним був «сорос-реалізм»?

КАТЕРИНА ЯКОВЛЕНКО – об андрогинных образах, монстрах и дефрагментированных телах в работах украинских художников 80-90-х.

«Тело» Парижской Коммуны. Часть вторая

ТЕТЯНА КОЧУБІНСЬКА – про виставку «Інтротурист» і важливість звільнення ідентичності.

4 комнаты Катерины Ермолаевой

ОЛЕКСАНДРА НАБІЄВА – про інстаграм як призму та маніфестацію ідеального життя.

Instagram: комунікація, щоденник і спільнота

СЕРГЕЙ АНУФРИЕВ рассказывает Исследовательской платформе о киевской, одесской и московской традициях «Парижской коммуны».

«Кобзарь» под подушкой

САША КУРМАЗ розповідає, як погодився співпрацювати з PinchukArtCentre після скасованої виставки, навіщо художникам бути медіаторами, й чому краса – це нудно.

Саша Курмаз: «В Україні завжди є ризик, що хтось прийде і зруйнує роботи»

АЛЕВТИНА КАХІДЗЕ відвідує виставку Саші Курмаза в PinchukArtCentre й міркує про (не)випадковість цензури.

Про ангелов, большие и маленькие писюны и их тени

ДАРИНА НІКОЛЕНКО пояснює, чому історики й художники по-різному працюють із травматичним минулим.

Мистецтво і пам’ять: як історія розпадається на образи

ІРИНА КОСТИШИНА протягом року спостерігала за навчальною системою в мистецьких закладах Польщі й тепер намагається зрозуміти, чи можлива така освітня модель в Україні.

Мистецька освіта: бути чи вдавати?

Художниця та дружина Олександра Гнилицького розповідає, як виглядав пострадянський світ «Паркомуни» крізь призму західної культури 90-х.

Леся Заяць: «Паризька комуна» — це комунікативний хаб, де у всіх були свої ролі»